МOЛOДI МICЦEВI ЛIДEPИ: PУШIЙНA CИЛA МICЦEВOЇ ДEМOКPAТIЇ

Нещодавно Конгрес місцевих та регіональних влад організував ознайомчий візит до Страсбурга для 20 українців – місцевих лідерів віком від 20 до 35 років, серед яких депутати місцевих рад, лідери громадських організацій, в тому числі молодіжних, політичні лідери та медіа активісти, які беруть активну участь у соціальному та політичному житті громад в Україні. У числі тих, хто пройшов відбір і вирушив до Страсбурга краснопільчанин Сергій Лебединський – вчитель Краснопільської гімназії, молодший науковий співробітник Інституту прикладної фізики НАН України. Після повернення Сергій поділився враженнями від ознайомчого візиту, а також відповів на ряд питань щодо можливості застосування набутих знань і спостережень для подальшого розвитку місцевої та регіональної демократії в Україні і на Краснопільщині зокрема.

– Основна ціль поїздки – покращити знання української активної молоді про діяльність європейських інститутів у Страсбурзі та їх внесок у повсякденне життя громадян, отримати інформацію щодо можливостей та викликів розвитку політики на місцевому рівні шляхом інтерактивного та конструктивного спілкування з місцевими виборними представ-никами, а також отримати загальне уявлення про інноваційні шляхи залучення молоді до процесів демократичного прийняття рішень, – пояснює Сергій. – Для цього Конгрес місцевих та регіональних влад розробив справді цікаву і насичену програму.

У перший день візиту ми мали можливість відвідати Конгрес місцевих та регіональних влад Ради Європи, зустрітись з Президентом Конгресу Гудрун Мослер-Тьорнстрьомом, обмінятися думками з представниками Ради Європи під час відкриття Світового Форуму з місцевої демократії 2016 року.

Цікаво, що під час роботи Форуму в залі працював штатний карикатурист, який після виступів учасників в онлайн режимі виводив на екран карикатури. Після того, як виступив російський представник і заявив, що Європі є чого повчитись у Росії щодо розвитку демократії, на екрані з’явився малюнок, на якому Путін посилає танки і підпис: “Українські студенти, зустрічайте нових “вчителів”.

По закінченні першого дня візиту нам влаштували урочистий прийом у головній залі Ради Європи з оркестром Філармонії Страсбурга.

Наступного дня нас розділили на групи для занять у лабораторіях, де обговорювали і оцінювали представлені різними країнами проекти. Особисто я відвідав лабораторію: “Цифрова освіта для демократії”. Сподобався проект міжвікової освіти, суть якого полягає у створенні шкіл, які поєднують дітей дошкільного віку і людей похилого віку. Вже не молоді люди читають з дітьми книги, навчають їх писати, а дошкільнята, в свою чергу, навчають старших “одноклас-ників” працювати з цифровою технікою тощо. Погодьтесь, цікаве поєднання. Із проектів, виставлених на ознайомлення в лабораторіях, кожен цікавий по-своєму, але на голосування було виділено три найкращих. Кожен з нас мав право віддати голос за той, що сподобався найбільше. У підсумку більшістю голосів перемогу здобув німецький проект вищої освіти для біженців і саме він отримає фінансування Ради Європи.

Також в рамках залучення молоді в процеси прийняття рішень нам організували візит до сусідньої Німеччини, у місто Каппельродек, де ми мали зустріч з місцевими обраними представниками та представ-никами навколишніх муніци-палітетів, місцевих рад та громадянського суспільства.

Особисто мене зацікавило питання переробки сміття. Приміром, у цій громаді існує закон, який зобов’язує переробляти 90% відходів. Місцева громада пішла ще далі і досягла того, що їх сміттєпереробний завод дає лад 97% побутових відходів, заробляючи на цьому великі гроші.

У свою чергу німців цікавили три питання, серед яких – як ми ставимось до перемоги Дональда Трампа на виборах у США? До речі це питання досить активно обговорювалось на Форумі, адже європейці вважають, що результати виборів неабияк похитнуть демократію у Штатах. Друге питання – як ми бачимо, так би мовити “із середини”, питання корупції в України і чи змінюється ситуація з її подоланням? Третє питання стосувалось, як кажуть європейці “конфлікту” на Донбасі. Якщо чесно, те, що до них приїхали не залякані-перелякані, а спокійні українці, їх дещо здивувало. Та наша відповідь чітка: це ніякий не “конфлікт”, а справжня війна українського народу проти вторгнення, агресії сусідньої держави. Питання корупції для нас теж актуальне, хоч не так швидко, як хотілося, але все ж якісь зміни є. Важко за рік зламати, викрити схеми, які чиновники вибудовували десятиліттями.

А на закінчення ознайомчого візиту ми мали зустріч з Послом, Постійним представником України в Раді Європи Дмитром Кулебою, старшим юристом Секретаріату Європейського Суду з прав людини Тарасом Варвинчуком.

– Дійсно, програма перебу-вання у Страсбурзі більш, ніж насичена, безумовно ти привіз багатий багаж емоцій, вражень, щось одне виділити, мабуть важко, та все ж, що найважливіше відкрив для себе під час європейського вояжу?

– Це вже не перша моя закордонна поїздка, тож хочу відмітити, що побачивши європейський досвід, з’являється внутрішня енергія для того, щоб щось змінити на краще у себе, в Україні. Але зіткнувшись з нашими бюрократичними реаліями ця енергія згасає. Тож конкретно для мене великий плюс, що познайомився з українською активною ініціативною молоддю, а це представники юридичних спілок, депутати, представники ЗМІ. Ми постійно тримаємо зв’язок, обмінюємось думками, це спілкування не дає нашим думкам, енергії на кращі зміни, згаснути.

По-друге я побачив, що той шлях реформ, зокрема децентралізації, об’єднання громад, та ж Німеччина, інші європейські країни, пройшли ще сорок років тому. Під час Форуму нам відверто дали зрозуміти – результат буде не відразу, але його треба не чекати, а всіляко наближати. Що цікаво, керівники місцевих муніципалітетів, мери обираються на 8 років, поки не виконають своїх перед-виборчих програм. Пояснення просте – не можна за 3-4 роки фундаментально, серйозно, якісно втілити в життя заплановані заходи з розвитку території, міста.

– Цікавий підхід, але в українських реаліях за умов дотримання передвиборних обіцянок переважна більшість мерів чи інших чиновників сидітимуть у своїх кріслах до скону. Бюрократизм, популізм не одну добру ініціативу зруйнували – це факт. Та все ж, Сергію, є наміри застосувати набутий досвід на практиці, зокрема на Краснопільщині?

– Аналогічне питання щодо термінів перебування на посадах ми задавали і німецьким мерам. Доречі, 80% з них отримали відповідну освіту. Кожен з них перед виборами добровільно формує свою програму розвитку міста/села на 8 років і з нею балотується. Але у випадку невиконання програми меру нічого не буде – жодної юридичної відповідальності, лише політична – його просто не оберуть на наступний термін. Наша ж проблема у тому, що ми самі обираємо владу як на місцях, так і в центрі, не дивлячись на нереальність майбутніх та невиконання вже даних обіцянок. Тож в першу чергу треба переглянути свої погляди до виборчого процесу, критично ставитись до нічим не підтверджених обіцянок кандидатів-популістів. Треба ходити на вибори, не продавати голос за гречку, лише тоді можна сподіватись на прихід до влади справді гідних людей.

Щодо застосування досвіду, то на даний момент я не є депутатом, а просто громадський активіст. Попри це я буду радий допомогти в тих питаннях об’єднання громад, просування реформ чи інших, які вирішують органи самовря-дування.

– Питання об’єднання територіальних громад сьогодні у всіх на слуху, дискусій навколо точиться багато, в тому числі і на Краснопільщині. Особисто ти майбутнє реформи децен-тралізації оцінюєш оптимістично чи з песимізмом?

– На мою думку дані реформи мають шанс стати успішними, але правильно ви підмітили, що реформи в Україні і у Європі проходять по-іншому. Є у нас “талант” прекрасні і перспективні реформи перекру-тити так, що в підсумку вони дають зовсім протилежний ефект. Мені доводилось спілкуватись на тему територіальних реформ на різних форумах із представниками Німеччини, Фінляндії, Румунії та інших країн, які вже пройшли ці реформи і нині стверджують, що гуртом виживати легше. Вони об’єднуються, піднімають громаду. Як приклад громада одного чеського міста, представник якого з нами спілкувалась. Після об’єднання вони подали спільний проект, отримали на його реалізацію кілька десятків мільйонів євро для будівництва великого готельного комплексу, розбудували необхідну інфраструктуру. Громада стала розквітати, повністю забезпечуючи себе фінансово. Місцеві жителі переконані, що цього б ніколи не було, якби не об’єднання.

У нас погано розвинена інфраструктура, села віддалені одне від одного. Я вчитель і не вважаю нормальним явище, коли від нестачі навантаження годин, а значить і грошового забез-печення, деякі вчителі викладають фізику, математику, біологію, географію, інші предмети, не будучи профільними спеціа-лістами. Тож говорити про якусь якість освіти дуже важко. Звичайно, треба об’єднувати навчальні заклади, щоб хоч якось нормалізувати це питання. Але у наших реаліях існує дуже велика логістична проблема, з якою стикаються громади і у інших країнах.

Наприклад, я задавав питання укрупнення навчальних закладів у Німеччині. Там теж існують підвози учнів на відстань до 50 кілометрів. Але ж там якісні автобани, тож кілька десятків кілометрів для німців – не відстань. А з нашими “дорогами” цей відрізок шляху потроюється. І після такої “подорожі” до школи і назад учням буде, скажімо так, не найкомфортніше сприймати навчальний матеріал. Тому, можливо, треба обдумати інші шляхи. В Індії, приміром, шкільні автобуси підвозять не дітей, а вчителів до віддалених шкіл. Можливо в Україні треба продумати якийсь власний варіант або різні варіанти для різних місцевостей і громад, виходячи з індивідуальних особливостей.
Вцілому сама ідея об’єднання непогана, але як ми поставимось до її втілення – це вже зовсім інше питання.
Записав О. МОЦНИЙ.
Газета “Перемога”

Джерело:

Краснопілля