НAЙКPAЩE МICЦE НA ЗEМЛI

Рідне село, рідний дім, дорога, батьківська хата, ласкава оселя. Тут ми народились, вперше побачили світ. Село Порозок не лише щасливе й уквітчане, а й має свою історію, прослідкувати за якою ми маємо можливість завдяки архівам краєзнавця Леоніда Дідоренка.

ДЖЕРЕЛО ДУХОВНОСТІ

Після заснування в 1660 р. Порозка в цьому селі була незабаром збудована церква: “оная Покровская церковь построена в 1660 году коштом и стараниями села Пожни и деревень Верхопожни и Порозка помещиками, разными обывателями, однодворцами”. Але храм цей був дерев’яний і за якихось невідомих обставин перестав існувати, а тому село Порозок тривалий час не мало свого храму. Населення ходило до парафії Покровської церкви с. Пожня. У 1806 р., коли постало питання про будівництво нової цегляної церкви, жителі Порозка відхилилися від цього будівництва та перейшли до парафії Свято-Троїцької церкви в сусідньому селі Славгород, де тільки нещодавно побудували нову кам’яну церкву.

За це лукавство на село та поля тільки жителів Порозка пролився сильний дощ із бурею та градом, знищив увесь хліб та змив з пару весь чорнозем, залишивши одну глину. Про цей випадок пам’ятали всі жителі Порозка, які в 1833 р. по закінченні побудови кам’яної церкви у Пожні повернулися до цього приходу.

Свій кам’яний храм, освячений на честь святого Серафима Саровського, був побудований за проектом харківського єпархіального архітектора Володимира Миколайовича Покровського в 1908 р. Ще не було в Порозку нового кам’яного храму, але вже з 1907 р. діяло земське однокласне училище, де Закон Божий викладав священик С. Ніколаєвський.
У 1930-х роках ХХ ст. у приміщенні храму оселився клуб. Хоч у ньому було не особливо затишно для такої культурної установи, та не було ані часу, ані коштів, ані бажання будувати для селян пристойне приміщення в часи культурної революції. Бо ж усе було так просто: збили дзвони, зруйнували бані, знівечили фасад – і маєте культурну установу, місце для виховання наступних поколінь.

Нині став до ладу і храм. Хоч і не такий величний, як колись, але до нього йдуть люди як до джерела духовності.

ЛУНАЛА ПІСНЯ ЗВІДУСІЛЬ

Не випадково саме на початку серпня, в день святого Серафима Саровського Порозок відзначає своє свято. Хтось і досі називає його храмом, а хтось Днем села, що в принципі одне й теж, адже саме цього дня для працівників села, котрі проживають на благословенній порозчанській землі щороку влаштовується свято веселощів, відпочинку, доброго настрою.

В цей день Порозок, як завжди, радо зустрічав гостей. Привітати жителів села завітали: голова Краснопільської районної ради Віталій Савоненко, начальник відділу культури і туризму Краснопільської райдержадміністрації Анжела Назаренко, Славгородський сільський голова Олександр Сторожев, директор Агрофірми “Родина” Вячеслав Тимошенко, інвестор місцевого сільськогосподарського підприємства Дмитро Борисовський, які теплими словами привітали присутніх.

Грамотами районної ради нагороджено Славгородського сільського голову Олександра Сторожева та робітника з благоустрою Анатолія Скоропися.

Не скупився на нагороди і подарунки Славгородський сільський голова Олександр Сторожев. Їх отримали найменші жителі села Олександр Сєвідов, Вероніка Соболєва, Сергій Антоненко та їх щасливі батьки. Не оминули увагою найстаршу жительку села – надзвичайно добру, працьовиту жінку Віру Іванівну Сивокозову, яка виховала двох синів, має внуків і правнуків. Є у селі родини, які багато років живуть у парі у злагоді, мирі, любові і взаєморозумінні. Цього дня приймали вітання Іван Павлович та Пелагея Семенівна Сторожеви, які прожили разом більше 50 років, а також Григорій Миколайович та Наталія Іванівна Рагуліни, які виховали діточок, діждалися внуків, правнуків та відзначили золоте весілля.

Святий обов’язок – згадати тих, хто в різні часи боронив країну від ворогів, ліквідовував техногенні катастрофи. Багато років минуло від переможного травня 1945 року, але й сьогодні в Порозку люди пам’ятають величний подвиг своїх земляків Хвилиною мовчання вшанували присутні пам’ять загиблих у Другій світовій війні, а також героїв сучасності – воїнів, які на сході віддали життя за незалежність України. Слова вдячності лунали також на адресу чорнобильців Миколи Сивокозова, Миколи Білого, Володимира Мальцева.

Звичайно, найбільше багатство села – це його люди, великий розгалужений порозчанський рід, серед яких фельдшери, приватні підприємці, працівники торгівлі, бібліотеки, кухарі, вчителі, вихователі, культармійці, без щоденної праці яких село б завмерло.

Саме на для них, а також для всіх гостей села лунали музичні вітання у виконанні аматорів сцени різного віку та жанрів художньої самодіяльності. Також приїхали привітати вокально – жіночий колектив Мезенівського будинку культури, які з трепетом та любов’ю виконували пісні. Оплесками зустрічали сельчани виступи Катерини Тресницької, Романа Махортова, народного аматорського колективу “Щеголек”, танцювального колективу “Сударушка”, Юлії Мариніної, Ані Клімової, Юрія Почерніна, Тетяни Міронової, вихованців дитячого садка.

Цього дня було проведено спортивні змагання, дискотеку з живим звуком та святковий феєрверк. Свято вийшло веселим, гостинним, народним, по-спортивному азартним, по-сімейному добрим.
Інф. “Перемоги”.

Джерело:

Краснопілля