ВIВAТ, БAЧA!

35441204.jpg

“Бача” в перекладі на російську мову – “хлопець”, “пацан”. Зовсім інший зміст вкладають у нього, звертаючись один до одного, ветерани афганської війни. Звернення “бача” для них значить набагато більше, ніж “брат”, “друг”, “рідний”. Це звернення – особливий знак єдності. По ньому відрізняють свого від інших. Розуміють, підтримують, допомагають, багато пробачають. Невидимими міцними нитками пережитого це звернення пов’язує тих, хто має на це право, назавжди.

15 травня 1988 року відповідно до Женевської угоди почався перший етап виводу військ із Афганістану. Останній, другий етап закінчився 15 лютого 1989 року. З тих пір в житті кожного, хто в складі обмеженого контингенту військ проходив службу в ДРА ці дві «п’ятнашки» займають особливе місце, два рази на рік «афганці» намагаються зустрітись, поспілкуватись, пом’янути загиблих товаришів. Зібравшись цього травневого дня на центральній площі ветерани за традицією поклали квіти до пам’ятного знаку загиблим в Афгані землякам, вшанували хвилиною мовчання світлу пам’ять єфрейтора Сергія Авраменка, сержанта Станіслава Денисенка, прапорщика Івана Поддячева, рядових Анатолія Веригіна, Миколи Савоненка, Олега Скрипки.

48142745.jpg

Цьогорічне зібрання ветеранів-афганців окрім традиційного носило ще й офіційний характер, адже цього дня відбулася звітно-виборна конференція районної організації „Інтернаціоналіст” (спілка ветеранів Афганістану), яку, чи не вперше відступивши від традиції, вирішили зробити виїзною, тож учасників заходу вітала Покровка.

42627644.jpg

– Я завжди стояв на тому, що ми повинні триматися разом не для ведення патріотичної роботи, виховання молоді чи досягнення якоїсь більш глобальної мети, – зазначає голова районної Спілки ветеранів Афганістану О. І. Куренінов. – Основною метою об’єднання вважаю необхідність моральної, психологічної, фізичної, медичної реабілітації ветеранів, що дає їм можливість почувати себе повноцінними у цьому житті, позбутися синдрому війни. Тому і вся діяльність моя в організації була спрямована на те, щоб кожен ветеран не залишився без підтримки.

Отже, які питання вирішувала Спілка і які ставить за мету вирішувати в майбутньому? Мабуть вже всі краснопільчани і гості селища звикли до пам’ятного знака в центрі селища, але виявляється, афганці не полишають надії зробити його більш масштабним. Таких спроб вже було три, але… Коли у 2006 році з’явилася ідея встановити біля меморіалу в якості пам’ятника БМП – одного з символів тієї війни, це виявилося не по кишені ветеранам, адже за бойову машину піхоти затребували 95 тисяч гривень. У 2008 році на адресу Спілки надійшов лист про можливість безкоштовного встановлення танка Т-55, але далі справа знову не пішла все з тієї ж причини – безкоштовним він виявився лише на папері, а насправді ще й яким коштовним! Вже минулого року афганцям пообіцяли в якості пам’ятника гаубицю Д-30. На сьогодні районна Спілка разом з райдержадміністрацією вивчає це питання. Як зазначив Олексій Іванович, перспектива є, чого, на жаль, не скажеш про забезпечення ветеранів житлом.

На сьогодні в районі на черзі перебуває 9 військовослужбовців, шість з яких – учасники бойових дій, котрі очікують на своє житло вже не один рік, але попри всі обіцянки черга поки стоїть на місці.

Як розповів голова районної Спілки ветеранів Афганістану, нею направлений лист керівництву Північного командування про зарахування навічно у списки Краснопільської застави М. Савоненка та присвоїти їй ім’я нашого загиблого земляка-прикордонника. А ще «афганці» району збирали кошти на ремонт палат Київського госпіталю, наводили жах на народних обранців, беручи участь в акціях протесту біля стін Верховної Ради України, результатом яких стало підписання меморандуму про співпрацю між владою та ветеранами. Тепер останні чекають виконання першою своїх обіцянок і сподіваються на позитивне вирішення таких питань, як сприяння у виділенні приміщення під офіс та встановленні все того ж пам’ятника.

10353218.jpg

Це далеко не повний перелік тих питань, які розглядали ветерани на своєму зібранні. Не обійшлось без суперечок і дискусій в ході їх обговорень, та все ж учасники конференції визнали роботу правління районної Спілки задовільною і залишили її склад без змін на новий термін.

28795483.jpg

А вже за мить всі непорозуміння зникли, коли на сцені сільського будинку культури розпочався концерт, підготовлений силами викладача Краснопільської музичної школи В. Курмачова, художнього керівника Краснопільського ПТУ О. Моїсеєнка.

93684150.jpg
Свої пісні дарував присутнім їх автор і виконавець, учасник війни в Афганістані, командир вертольоту Мі-8 В. О. Щеглов.

35066979.jpg

32702674.jpg

62393137.jpg

Минуло багато років після Афгану, але жива і буде жити пам’ять. Пам’ять в серцях і в піснях, принесених звідти. Не дарма кажуть, що слова з пісні не викинеш. Кожна – дзеркало солдатської душі. Одна пісня змінювала іншу, а я спостерігав за цими посивілими чоловіками. Про що вони думають в цю мить? Що згадує зараз С. І. Циганенко з Покровки, можливо ту одну з багатьох бойових операцій в ущелині Пандшер, за яку був представлений до ордена Червоної Зірки? Які емоції у його земляка О. М. Доценка, чи не згадує він бува свій двадцятий день народження, який зустрів на найвищій точці перевалу Саланг за кермом свого «КАМАЗу»? Чи не про розміновані дороги, знешкоджені понад три десятки мін і фугасів американського та італійського виробництва думає в цю мить колишній солдат саперної роти, орденоносець О. М. Коваленко з тієї ж Покровки. Який з 563 бойових вильотів згадує зараз С. В. Шубін, нагороджений Орденом Червоної Зірки? Нестерпна спека Шинданта нагадала про себе колишньому сержанту, командиру відділення С. М. Дем’яненку з Краснопілля чи може та пам’ятна зустріч в одному з магазинів Афгана із земляком Ю. В. Нікітіним, який призвався майже на рік пізніше? Як реліквію береже свій прострелений комсомольський квиток колишній зв’язківець-радист десантної розвідувальної роти І. В. Гаранжа, який врятував йому життя, то може саме той епізод згадався зараз?

38134741.jpg

Справді, що не пісня, то емоції і переживання. Володимиру Олексійовичу байдуже, яка кількість присутня на його концертах чи це переповнений великий концертний зал якогось міста під час «сольника», чи десяток-два бойових побратими, як тут, в Покровці, чи виконання пісень просто на природі, який і виступом назвати навряд чи можна, просто співає для друзів. Автор шести повноцінних збірок зізнається, що іноді дивує, як його пісні крадуть і співають інші виконавці. Раніше ображався, а тепер переглянув свою точку зору, мовляв, хай співають, головне, що їх чують. Цього дня співаючий льотчик привіз із собою вітання від бойового братства Москви, Челябінська, Сімферополя, Кривого Рогу, Севастополя, Ялти, Донецька та інших міст, де побував з концертами, та де б не виступав, завжди робить це від імені Краснопільського району, села Миропілля, де народився, де пройшло дитинство, звідки призивався. Серед багатьох пісень, що прозвучали того дня, була «9 рота». За словами автора, вона могла б потрапити до одноіменного фільму Ф. Бондарчука. У автора була зустріч у Москві з режисером і тому пісня сподобалась, ось тільки картина вже була готовою.

Переважна частина пісень В. О. Щеглова про солдатську дружбу, взаємовиручку, говорить він про це не лише віршами.
– Основне для нас – бути разом. Треба діяти, намагатися щось робити, самим входити до влади, йти в депутати різних рівнів, інакше у нас просто відберуть пільги – переконаний чоловік. – Хто бідовіший – викрутиться, а ті хлопці, хто вчора воювали і нічого не боялися, залишаться жебраками. Ми повинні жити дружно, ми, шураві, маємо бути одним цілим!

Колишній мінометник, краснопільчанин О. В. Жирновий не може похвалитися виданими альбомами чи переповненими залами, але без його гармошки не обходиться жоден захід «афганців». Тут його «сольники». В це важко повірити, але звуки цього фронтового інструменту лунали свого часу над горами поблизу Кабула.

35988391.jpg

– Аякже без неї, і в Афгані гармошка у мене була, – посміхається чоловік. – Звідки вона там взялась, й гадки не маю, але після виводу наших військ забрав її з собою, не душманам же її залишати!

58955737.jpg

Битви закінчуються, а історія вічна. Пішла в історію і афганська війна. Історія – примхлива пані. Тому що роблять її одні, а пишуть про неї інші. Пишуть, найчастіше, пильно стежачи за тим, куди вітер дме… Люди, які пройшли випробування війною, мріють про те, щоб пережитий ними жах ніколи не повторився, щоб історію не забували і не перелицьовували. Через свої вірші, пісні або просто розповіді на мій диктофон вони намагаються достукатися до сердець тих, хто знає про війну лише з чуток. Тож особливо приємно було чути слова вдячності від ветеранів за ту роботу, яку ми проводимо. Вдячність цих людей багато чого варта, відтак і далі робитимемо все від нас залежне, щоб про подвиг наших земляків на тій чужій війні пам’ятали якомога довше. Віват, бача!

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: