ЖИТТЯ – ЦE БIГ

“Хочеш бути сильним – бігай! Хочеш бути красивим – бігай! Хочеш бути розумним – бігай!” Саме ці три заповіді, що викарбувані на скелі в Древній Греції, стали змістом життя Миколи Максимовича Литвиненка. Хоча здавалося, природа не наділила хлопчика Колю, який народився 16 липня 1939 року в с.Олександрівка (тепер с.Лісне), якимись неймовірними фізичними здібностями: малий, худорлявий хлопчина, з якого всі насміхалися і який не брав участі у бійках. Але час не стояв на місці…

Якось у 7 класі Миколу заради сміху обрали фізоргом. Але хлопець до свого “призначення” поставився серйозно і покладені на нього “посадові” обов’язки виконував добросовісно. Щовечора, нишком від сторонніх очей, почав ходити на стадіон. Бігаючи , семикласник зміцнів, і вже через рік він брав участь у шкільних, а потім і районних забігах.

Миколі подобалась однокласниця, яка не звертала на нього ніякої уваги, але коли він виграв забіг довжиною 1500м, вона підійшла до хлопця і щиро привітала його з успіхом. Це була перша перемога майбутнього марафонця. Микола зрозумів, що спорт – це сила і життя. Зрозуміли це і його однокласники, які відтепер прислухалися до думки колись слабкого товариша, з’явилася повага. Так пролетіли шкільні роки, потім – морехідне училище в м.Маріуполь, моря, океани, служба в армії. А ще через деякий час юнак одружується, молода сім’я поповнюється двома хлопчиками. За сімейними турботами зайняття спортом довелось відкласти аж до 45-річного віку. Але весь час стадіон не переставав вабити Миколу Максимовича, тож було вирішено розпочати все спочатку. Тренування чоловік поновив спочатку з невеликих 1000-метрових забігів. Впевненості М.Литвиненку додавали перемоги над значно молодшими бігунами.

Одного вечора Микола Максимович познайомився з Ю.Семеренком – також спортсменом, який запропонував взяти участь у марафоні. Назавжди краснопільчанин запам’ятав його слова: “Бог створив тебе для марафону”. Перша марафонська дистанція Миколи Максимовича становила 21кілометр, яку він подолав за 1 годину 22 хвилини. Це було навесні, а вже восени М.Литвиненко став членом збірної м.Харкова з марафонського бігу. Ще через два місяці – знову марафон, але вже на 30кілометрів, який Микола Максимович пробіг за 2 години 15 хвилин. А на заводі, де працював спортсмен, ніхто не здогадувався, що їх токар бігає, та ще й як. І ось 28 серпня 1987 року – марафон на честь Дня звільнення Харкова від фашистів. Спортсменів – більше двохсот чоловік. Було важко. В голові Миколи Максимовича, навіть промайнула думка, що біжить він останній раз. За декілька кілометрів до фінішу хотів зійти з дистанції і поклявся собі, що більше не братиме участі у змаганнях. Несподівано побачив позаду себе двох бігунів із Челябінська, які теж хотіли зійти з дистанції… І тут у Миколи Максимовича відкрилося друге дихання. Біг і біг… А перед самісіньким фінішем почув вигук: “Товарищи! Это же Коля Литвиненко!” І залунали щирі оплески з трибун. Того разу М.Литвиненко посів сьоме місце. Ще через два роки Микола Максимович “вибігав” звання чемпіона України.

І побіг М.М.Литвиненко… Мінськ – чотири марафони, з яких три – на п’єдесталі пошани. Фінляндія – довгоочікуваний марафон світу, в якому брало участь 145 спортсменів з усіх частин земної кулі. Микола Максимович перетнув фінішну пряму сімнадцятим, а серед “союзників” – другим. На чемпіонаті Європи, який проходив в в Італії у 1998 році, Миколі Литвиненку вже виповнилось 59років, та це не завадило йому пробігти добову дистанцію за 23 години 5 хвилин і 18 секунд. Незабаром у Швеції він входить в десятку найкращих бігунів і стає першим серед українських марафонців.

Здавалося б, спортивна кар’єра складається успішно, але травма ноги, отримана на заводі, затьмарила геть усі досягнення. Довелось вчитись заново ходити, а вже потім бігати. Та для людини з загартованою силою волі неможливого немає нічого. І знову марафон. 2004 рік – Донецьк – Ужгород – 3100 км, 2006рік – Крим -2100 км. За своє життя Микола Максимович взяв участь у 54 марафонах, в більшості з яких був переможцем або призером. Маючи за спиною 70 років, М.М.Литвиненко не здає позицій. Краснопільчани частенько бачать бігуна на вулицях селища і за його межами. Він власним прикладом ніби стверджує, що рух, біг – це життя.
Окрім бігу, Микола Максимович має ще одне захоплення: пише вірші і прозу, які друкуються в нашій районній газеті. А ще М.М.Литвиненко мріє видати книгу і стверджує: життя одне і тому прожити його треба добре!

О. МОЦНИЙ.
Фото з архіву редакції газети “Перемога”

Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: