Знaйoмcтвo з кaндидaтaми в дeпyтaти paйoннoї paди вiд ПAPТIЇ «БЛOК ПEТPA ПOPOШEНКA «COЛIДAPНICТЬ». Aндpiй КЛИМAШIВCЬКИЙ

Всі від поля,
від грудки землі, від зерна,
всіх об’єднує хліб
і турбота одна…»

Я розпочав цю статтю цитатою із вірша Василя Сингаївського «Батьківське поле» неспроста, адже із давніх-давен ми, українці, були об’єднані з рідною землею, з нашими родючими полями тілом і душею.

Кожного ранку, ще ні світ, ні зоря, люди йшли працювати в поле і тяжко трудилися там до пізнього вечора. А наступного дня все повторювалось знову і знову. І так із ранньої весни і до тих пір, доки зима не покривала землю білим снігом. Такий режим життя виморював людину, але діватися було ніде – потрібно було думати про те, чим завтра годувати дітей.

Переносячись із далеких часів у сьогодення потрібно сказати, що зв’язок людини із рідною землею, із щедрими ланами так і не змінився: як працювали люди на землі, так і працюють; як харчувалися дарами полів, так і харчуються. Натомість, змінилася сама система життєвого устрою, особливо в частині взаємозв’язку людини з землею.

По-перше, в нинішніх реаліях одна людина може володіти або орендувати і, відповідно, обробляти за допомогою найманих працівників надзвичайно великі площі землі. Подекуди, ці площі уже вимірюються сотнями тисяч гектар.

По-друге, тепер не потрібні десятки трудящих рук для догляду за кожним полем. Всі роботи виконуються самохідними агрегатами, котрими керують лише декілька людей.

По-третє, раніше людина сама трудилася в полі, а тому бачила увесь процес, котрий назвемо «З лану до столу». Тобто від посіву зерна в грунт і, наприклад, аж до випікання хліба. Зараз же, нажаль, ми не маємо можливості в повній мірі володіти інформацією про походження тих продуктів харчування, котрі споживаємо. Бути впевненим в якості та походженню продуктів харчування можна тільки в одному випадку – якщо вони вирощені власноруч.

В сучасній Україні закони та інші нормативні документи слабо регулюють якість не тільки сировини, а і готової продукції. Точніше, по кожному виду господарської діяльності давно вже створено відповідну нормативно-правову базу: десятки законів, підзаконних актів, інших документів, але в той же час існують і десятки «обхідних шляхів». Тобто керівництво підприємств, організацій, сільськогосподарських формувань шукає і таки знаходить можливість частково чи повністю не виконувати ті чи інші норми закону. Гадаю, справа тут зовсім не в недосконалості тих самих законів – вся справа в нашому менталітеті. Так чи інакше, а страждає при цьому простий люд.

Наразі в країні існує «зачароване» коло. Державі, в зв’язку із складною ситуацією в економіці та інших ключових сферах, нелегко вирішувати питання охорони здоров`я свого народу та екології в навколишньому середовищі в цілому. А в цей час, виробники продуктів харчування, дивлячись на нестабільність в країні, різними засобами намагаються зменшити собівартість своєї продукції з метою отримання більших прибутків. Майже завжди їх намагання закінчуються погіршенням якості виготовленої продукції: використовують заборонені генетично-модифіковані організми, додають недозволені в нашій країні домішки, що позначаються літерою «Е» та інші.

Наступна ланка «зачарованого» кола – людина. Що нам залишається? Вірно – їмо те, що є на полицях магазинів, тобто готові продукти харчування, запаковані в красиву, приємну для ока обгортку. З роками, внаслідок споживання таких продуктів в організмі концентруються небезпечні речовини, в першу чергу – тяжкі метали (кадмій, цинк, стронцій, селен, миш’як), що рано чи пізно викликають онкологічні, серцево-судинні та інші небезпечні захворювання. І, як наслідок, безкінечні походи в лікарню.

Як відомо, працівники медичної сфери мають невисоку зарплатню, тому, щоб якось вижити їм доводиться брати хабарі. Виходячи з даних однієї відомої компанії, що проводить опитування по всій території нашої країни, стає зрозуміло, що 90% дорослого населення хоча б один раз на рік дають хабара в лікарні.

Тепер ми точно знаємо, що від «зачарованого» кола не виграє ніхто. Ні держава, що не отримує податків в бюджет від хабарів та втрачає свій народ через численні хвороби. А втрата кожного жителя означає, знову ж таки, зменшення доходу в бюджет країни. Ні народ України, середня тривалість життя котрих постійно знижується через хвороби та низьку якість життя.

Навіть виробники продуктів харчування в перспективі тільки програють, бо в більшості своїй, керівництво тих самих підприємств і їх сім`ї споживають ту продукцію, що й усі українці. А в недалекому майбутньому – хвороби, лікарні…

Працюючи багато років в господарстві, що займається вирощуванням сільськогосподарських культур майже без використання «хімії», я добре знаю, з чого почати розірвання «зачарованого» кола. А почати, на мою думку, потрібно зі змін у виробництві сировини для продуктів харчування. А саме – змінити технологію вирощування сільськогосподарських культур, бо продукція сільського господарства є основою того, що ми споживаємо.

Господар, що працює на землі, незалежно від того, обробляє він десять чи тисячу гектарів, повинен усвідомлювати, що вирощене ним зерно – це основа здоров`я нації. Недарма ж говорять: «Ми – це те, що ми їмо».

Незважаючи на активну рекламу безлічі «хімії» для застосування у сільському господарстві – пестицидів, стимуляторів росту та мінеральних добрив, потрібно поступово переходити на органічне (екологічне) землеробство. І нехай на етапі переходу з інтенсивного (звичайного) землеробства на органічне власник сільськогосподарського підприємства понесе певні фінансові затрати, але в перспективі це – інвестиції в здоров`я кожної людини.

Кандидат в депутати Краснопільської районної ради
від партії «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА «СОЛІДАРНІСТЬ»,
Климашівський Андрій Федорович

Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: