Стрикиця Віра Григорівна

На вирішальному етапі свого життя, коли доводиться оглянутись назад, не кожному вдається зібрати таке жниво, як було воно у Віри Григорівни Стрикиці. Погляньте на розмаїття відзнак, нагород за її спортивні успіхи, досягнення різних років. І найпочесніше серед них – високе звання майстра спорту з лижних гонок.

Віра була четвертою дитиною в сім’ї Стрикиць, виховувалась у хлопчачій компанії, вирушала з ними у піші, лижні та ковзанярські подорожі. У вуличних футбольних баталіях обов’язково захищала одні із воріт, а вже в школі вона – краща спортсменка. Витривала, тренована, завжди радувала вчителя фізкультури і свого першого тренера Віктора Павловича Тарасенка. Влітку – легка атлетика, взимку – лижні гонки – вірні супутники життя. А тому завжди отримувала першість у шкільних, районних та обласних змаганнях.

Не поступалась і тоді, коли була студенткою сільськогосподарського технікуму. Там вже більш серйозні тренування, більші вимоги, а радість перемоги ділили навпіл із тренером, майстром спорту Вірою Степанівною Войкіною. Це вона вперше запримітила у своїй вихованці велику працелюбність, прагнення досягти успіху і непоступливість на снігових трасах, тепер у же в республіканських змаганнях. І, як результат, дівчина зарахована членом збірної команди центральної ради ДСТ «Колос».

27997641Життя спортсмена кочове. Вдома майже не бувала: збори, змагання, тренування, перемоги. Ця круговерть затягувала, виховуючи у юної спортсменки бійцівський характер, який ще більше закріпився, коли вступила на навчання до Чернігівського педагогічного інституту на факультет фізвиховання. Тут також не здавала позицій, а відтак її зарахували у збірну товариства «Буревісник». І знову змагання, перемоги, нові міста, нові друзі. Тоді ж склала нормативи кандидата в майстри спорту, а згодом стала майстром спорту.

Після закінчення вузу отримала направлення до Тернополя, була лижницею ДСТ «Авангард». Розширювалась географія виступів, в основному на Півночі: Мурманськ, Апатити, Кіровськ. Побувала майже в усіх містах колишнього Радянського Союзу: Ворохта, Алушта, знову Марманськ.

67728891 – Протягом п’ятнадцяти років виступала на лижних трасах, – згадувала Віра Григорівна. – Неодноразово змагалася з відомими тоді спортсменами Раїсою Сметаніною, Галиною Довгалюк, Людмилою Сніжко та Галиною Єлісєєвою, яка згодом тренуватиме українську чемпіонку Тараненко-Тарелі. Це тоді мій тренер Світлана Іванівна Смирнова на мої зекономлені кошти придбала пластикові лижі фірми «Фішер» у самої Галини Кулакової.

Швидко минули для неї 15 років активних виступів. Була неодноразово призером багатьох престижних змагань колишнього Радянського Союзу, України. За ті зими вона щонайменше «накрутила» на свій лічильник більше 50 тисяч кілометрів. А це, вважайте, Віра Григорівна на лижах оббігла навколо Землі.

01814668 Щедра трудова біографія майстра спорту В. Стрикиці. Очолювала і районне ДСТ «Колос», була директором ДЮСШ, багато років трудилася у міжгосподарському клубі «Колос». Була знаною і серед болільників, і серед спортсменів, і серед керівників господарств, з якими мала тісні зв’язки, а ще виховала десятки здібних лижників, які й сьогодні вдячні їй за це.
З. КОЗИР.
“ПЕРЕМОГА”. 1999 рік.

На жаль, Віри Григорівни вже немає з нами, але щорічний турнір з футзалу серед дівчат є доброю згадкою про людину, яка своє життя присвятила спорту.

 

Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: