Втиxoмoлкy пpoкляты Oтчизнoю…

 

 

s18015771.jpg

 

Самі виростили і самі постраждали
(до 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни)

«Земля моих предков – в тумане густом,
Дым черной повис пеленою,
То раны дымятся на теле родном
Истерзаны дикой ордою», –

писав 70 років тому російський поет Костянтин Симонов. Це дійсно було так.

Диміли рани від Бреста до самої Москви і від Білого моря до Чорного. Хто ж винен у цьому? Чи не пора людям сказати правду? Адже ми мали нечувано велику кадрову армію – 540 дивізій, або 5,5 мільйонів солдат і офіцерів проти 170 німецьких дивізій, у 6 разів більше танків і у 7 разів більше літаків. Наше керівництво до самих західних кордонів виставило цю армаду, бо мали намір десь у першій декаді липня 1941 року розпочати «визвольний» похід у Європу.

62535756.jpg

24 тисячі вагонів снарядів, 47 тисяч вагонів різних військових вантажів – все віддали без бою німцям, бо за три години до широкомасштабної війни Генеральний штаб, очолюваний генералом армії Жуковим, направив у війська телеграму, у якій говорилось: «Ни на какие провокации не отвечать!»

О мати-історія, до чого ж ти темна! Як тебе зуродовали вершителі людської долі і їх прислужники! Чомусь на державному рівні цей злочинний і безсоромний факт замовчується. Чого боїмося? Союз, як трухлий баобаб у пустелі, розвалився, винуватці пішли у вічність, а «мертвые, – як говорить святе письмо, – сраму не имут».

Ще у травні Жуков дав команду: «Горючее с танков и самолетов слить, снаряды и патроны сдать на склады и опечатать». Так пишуть ті, хто був причетний до виконання цих злочинних наказів. Командувач Західним фронтом генерал армії Павлов тричі дзвонив у Генштаб, що німецька авіація бомбить наші гарнізони, аеродроми, що німецька піхота захоплює наші склади і ін. Дайте дозвіл на знищення агресора. З Москви чув одне і теж: «На провокации не отвечать!» В архівах збереглися ці записи розмов.

За першу добу війни німецькі війська пройшли без бою 50-70 км нашої території. Полонили сотні тисяч, а може й мільйони наших беззбройних захисників Вітчизни. Так воно було. Такої безсоромної поразки ніколи не знала не тільки Росія, а й жодна країна світу. «Только в жестоком и трудном бою мы отвоюем землю свою», – писав той же поет К.Симонов. Далась нам ця війна дуже і дуже дорого. При Сталіну писали, що Радянський Союз втратив сім мільйонів захисників, при Хрущову – 20, при Горбачову – 27, а разом з цивільними 46 мільйонів чоловік.

А тепер заглянемо у нашу темну, прикриту від свого народу, історію і простежимо, як відроджувалась німецька воєнна машина. Ще Ленін високо цінував німецький пролетаріат. «Нам надо учиться в немцев. Видите, как они образцово поставили дело в Москве…» Він вірив, що перемога пролетарської революції в Німеччині приведе до перемоги пролетарської революції в усій Європі, а то і світу. Це глибоко усвідомив Сталін.

Згідно із Версальським мирним договором, Німеччині було заборонено мати збройні сили і флот. Вона втратила не тільки свої колонії, а й кузню армії – Рурську область. Хто ж відродив і виходив цього публічно кастрованого звіра? Радянський Союз, керований вождями світового пролетаріату Леніним і Сталіним. Ось уже 70 років ми загоюємо рани, що він нас покусав і дякуємо Богу, що не загриз нас на смерть – імперіалісти виручили. Прочитайте книжку російських істориків Ю.Дьякова і Т.Бушуєвої «Фашистський меч кувався в СРСР». В СРСР відродилась німецька авіація (Липецька школа, яку закінчили німецькі аси Гартман, що збив за роки війни 352 літаки, Леогольц – 287 і ін.), танкова школа в Казані, яку закінчив маршал Гудеріан, чиї танки трощили наші міста і села; Томська хімшкола і цілий ряд інших. Кращі полігони, небо завжди були віддані вермахту. Брати були по ідеології. Обидві країни будували соціалізм.

У Німеччині правлячою партією була націонал-соціалістична німецька робітнича партія (НСНРП). Вдумайтеся в назву. Тільки там голодоморів не було і ГУЛАГів, як у нас, а люди жили краще. Вчора говорив з ветераном війни. Розповідає, як він і його сестра ходили в школу і як мати давала їм у школу чорний, як земля хліб з віки, яку батько й мати отримували тільки восени на трудодні. «Я без усякого сорому з’їдав його. А сестра говорила матері: «Мамо, дайте, хоч маленький шматочок сала, а то деякі дівчата беруть, а я ніколи. Я його не з’їм, принесу додому. Хоч покажу дівчатам, що сало є і у нас. Дайте!» Гарно жили! А соціалізм побудували ще 1936 року до прийняття Сталінської Конституції. Аж із шкіри лізли, щоб швидше принести «світле і радісне» життя всьому людству, всій планеті Земля.

Блюдолизи-прислужники писали: «Чужой земли мы не хотим и пяди», «СРСР – прапороносець миру», «Ми будуємо світле майбутнє» і ін. А ось що говорили ті, що стояли у керма нашого царства.

4 березня 1919 р. на Першому конгресі Комінтерну Ленін сказав: «Наше дело есть дело всемирной пролетарской революции, дело создания всемирной советской республики…» Сталін: «То, что осуществилось в СССР, должно быть осуществлено и в других странах». «Мы делаем дело, которое в случае успеха перевернет весь мир».
Воєначальник Фрунзе: «Мы партия класса, идущего на завоевание мира».
Начальник Головного політичного управління РККА Ян Гамарник: «Большевистскую миссию Красная Армия выполнит лишь тогда, когда мы будем владеть всем земным шаром».
Секретний Польовий статут РККА 1939 р.: «Рабоче-крестьянская Красная Армия будет самой нападающей из всех когда-либо нападавших армий».

А ось передова стаття з газети «Правда» за 1 січня 1941 року:
«Велика наша страна: самому земному шару нужно вращаться девять часов, чтобы вся огромная наша советская страна вступила в новый год своих побед. Будет время, когда ему потребуется для этого не девять часов, а круглые сутки… И кто знает, где придется нам встречать новый год через пять, через десять лет: по какому поясу, на каком новом советском меридиане?..»

А коли радянське керівництво підписало мирний договір з фашистським керівництвом (19 серпня 1939 року) і надсекретний протокол про поділ Європи між Німеччиною і СРСР, про який дізнався світ на Нюрнбергському процесі, коли судили фашистських злочинців і почалося загарбання, газета «Правда» від 4 серпня 1940 року захлиналась від радощів: «Дрожат устои света, почва ускользает из-под ног людей и народов. Пылают зарева и грохот орудий сотрясает моря и материки. Словно пух на ветру разлетаются державы и государства… Как это великолепно, как дивно прекрасно, когда весь мир сотрясается в своих основах, когда гибнут могущества и падают величия!»

88232590.jpg

Ось так, коли це стосувалось інших народів, а коли загриміли гармати на нашій землі і потекла кров ріками, то й Сталін піджав хвоста і не міг три дні говорити. А ось що заговорила «Правда» за 18 серпня 1940 року: «Каждая такая война приближает нас к тому счастливому периоду, когда уже не будет больше убийств среди людей». Це щось подібне до того, що говорив Павло Корчагін: «Иду убивать, чтобы никогда более не убивал человек человека» (М.Островський, «Как закалялась сталь»).

82544275.jpg

Коротко про «внезапность» нападу. Зараз Генеральний штаб РФ підтверджує те, що ніякої раптовості не було. Про напад знав і Сталін, і Жуков, їм доповідала і наша розвідка, і перебіжчики, а 22 червня рівно о 4 годині Ріббентроп, Міністр закордонних справ, вручив нашому послу Деканозову Меморандум про війну і причини, що їх до цього спонукали. Виступаючи 13 серпня 1966 року в редакції «Воєнно-історичного журналу», Жуков сказав: «Кто захочет класть свою голову? Вот, допустим, я, Жуков, чувствуя нависшую над страной опасность, отдаю приказание: «Развернуть». Сталину докладывают. На каком основании? На основании опасности. Ну-ка, Берия, возьми его к себе в подвал («Огонек», 1989, №25, стр.7). Бач, як жалко себе рідненького! А тим воїнам, що загинули в безглуздих атаках по його наказу, хіба не хотілося жити? Або, йшли на таран, закривали своїм тілом ворожі амбразури? Чи «свиточникам» під Шпилівкою, яким давали одну гвинтівку на десять чоловік? Краще б ти один загинув, ніж підставив під удар беззбройну кадрову армію і віддав тисячі міст і сіл на розтерзання ворогу. Потомки говорили б: Жуков був справжній герой, а то заслужив хулу у віках і прокляття.

72627316.jpg

Думаю, що читач зрозумів, хто є винуватцем у тому, що так постраждав наш народ у Другій світовій війні. Пише перекладач на Нюрнбергському процесі доктор історичних і філософських наук Михайло Восленський:
«Знаете, сколько человек потерял за пять лет 8 месяцев войны 1939-1945 годов германский вермахт? 3 миллиона солдат, т.е. 4,3% населения страны. А Советский Союз потерял за 3 года 10 месяцев той же войны (1941-1945 годы) 27 миллионов солдат, т.е. 14% населения СССР. При этом на Восточном фронте (против Польши и СССР) вермахт потерял 1,5 миллиона солдат, а у Советского Союза был только этот фронт. Это как же надо было номенклатуре во главе с «величайшим полководцем всех времен и народов» ухитриться так воевать, чтобы потерять солдат у 18 раз больше, чем противник? Причем противником было не какое-нибуть либеральное государство, трясущееся над жизнями своих граждан, а разбойный нацистский режим во главе тоже вот с таким «величайшим полководцем», для которого смерть миллионов ничего не значила. Если же сравнить общие потери (армии и мирного населения), то цифры такие: Германия потеряла 6 миллионов человек, то есть 8,5% своего населения, а СССР – 46 миллионов человек, то есть одну четверть всего населения страны» («Номенклатура», стор.493).

Про героїзм наших воїнів і трудівників тилу не пишу – він беззаперечний, інакше ніякої Перемоги не було б. За безглузді атаки на добре організовані і укріплені німецькі позиції, які робилися по 5-7 разів на день по вказівці Жукова, читайте в книжці М.Ходаренка і О.Владимирова «Не в бой, а на убой», де вони пишуть: «Поля битвы были усеяны трупами наших солдат и офицеров, а хоронили лишь тех, кто лежал поперек дороги. Не один десяток лет пролежали белые косточки по кустам и оврагам…» З усього написанного мною, стає зрозумілим, чому в Англії, яка постраждала далеко менше в Другій світовій війні, ніж СРСР, матеріали Нюрнбергського процесу видані 116 томами, а в СРСР – жодного тому. Уже кому як не нам читати всі матеріали процесу! З нашого ж боку війна була справедлива, «Отечественная», визвольна. Хіба не так?

Виявились факти, про які соромно було друкувати. Вони перекреслювали всю миролюбність і гуманність сталінської політики, зовсім не прикрашали радянське керівництво – багато брехні. Радянські комуністи звинувачували усі країни світу у розв’язуванні війни, виключали тільки Радянський Союз. На процесі гітлерівське керівництво розповідало, де воно навчилось воювати, хто підготував вермахт, і які настанови робило (давало) наше мудре керівництво. Що посіяли, те й пожали. Без Сталіна не було б Гітлера, не було б і Другої світової війни. Наші верховні злочинці, як і німецькі, «втихомолку прокляты Отчизною, возвеличены громкою хвалой» (М.Некрасов) пішли в небуття, але залишили страшну книгу народного горя, яку читатимуть нащадки десятки століть.

О.ЧУГАЙ,
смт Краснопілля.

Фото з сайтів http://news.bcm.ru, ria.ru, http://www.domolink.ru, http://ww2history.ru

http://krasnews.at.ua/publ/kultura_i_svit/tjagar_minulogo/vtikhomolku_prokljaty_otchiznoju/14-1-0-170

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: