Cвинcтвo….

Ще кілька днів тому їх було десять, а сьогодні залишилось лише три… Це не сюжет детективу від Агати Крісті «Десять негритят», а сумні реалії нашого, краснопільського, життя.

Нещодавно центр селища позбавився старих, заражених омелою дерев, натомість з’явилась нова алея. Серед тих саджанців, які мали б на десятиліття прикрасити центр селища і десять вічнозелених пірамідальних туй. Та, схоже, у місцевих, (а може й заїжджих) недоумків, яких ми колись нарікли хомодебілусами, своє уявлення про відлік часу, естетику і совість. Саме тому із десяти саджанців сьогодні уціліло лише три.

Голові селищної ради Івану Петровичу Хомічову залишається від досади лише розводити руками і підбирати цензурних слів по відношенню до вандалів, адже за ці саджанці Краснопільська селищна рада навіть ще не встигла розрахуватися.

– Вартість одного саджанця становить 150 гривень, тож збиток склав 1050 гривень, – бідкається Іван Петрович. – Звичайно, будемо вишукувати можливість поновити алею новими саджанцями, але сходити з рук негідникам подібні вчинки не можуть за жодних умов, тому хочу звернутись до мешканців селища, які володіють будь якою інформацію про ось таких покидьків, повідомити селищну раду чи правоохоронні органи. Винагороду гарантуємо.

Кому і для чого знадобилися саджанці, можна лише здогадуватися. Можливо туї поїхали на Суми, а може їх зміняли на пляшку горілки, чи вони сьогодні радують око «справжнього» краснопільського господаря? Хомодебілус – це такий вид, який вміє приймати людську подобу.

Сумно? Сумно, тим більше, що ця історія має продовження. Після розмови із селищним головою вирішив зробити знімок місця зникнення туй. Аж тут підходить знайомий чоловік, між іншим, щопонеділка на апаратні наради ходить, і щомісяця – на колегії.

– Що фотографуєш?, – питає.
– Та ось туї повикопували?, – відповідаю.
– Так нічого було їх саджати. Вони б ще пальми тут посадили…

Це вже не сумно, це страшно. Хочеться назвати його свинею, але стримуєшся, бо шкода тварини, не варта вона такого порівняння. Навіть на обмеженому життєвому просторі при дбайливому господарі не гадитиме свиня там, де спить. А ми гадимо.

За логікою такої людини – американський кленок – це наше все? І росте швидко, і нікому не потрібен. Або, скажімо, виходить цей чоловік ввечері на вулицю, а йому, не дай Боже, хтось голову цеглиною проламає. Біжить він за допомогою до лікарів і правоохоронців, а ті спокійно так, попиваючи чай, відповідають: «По голові Вам дали? А для чого Ви з хати виходили?».

Ось так і живемо. Дізнаємося про нашу унікальність, як нації, із віршів і поем, а про те, які ми дикуни і варвари – із узбіч доріг і ярків. Тиждень тому прибирали відведену нам лісосмугу і зібрали порожніх пляшок з під пива і горілки майже три десятки! По пляшці на кожні десять метрів! Наступного року із такою інтенсивністю “пролітання” пляшок, аби уникнути травм, без шоломів на лісосмугу не поїдемо.

Усі знають, що потрібно щось із цим свинством робити, але ніхто не знає, що конкретно. Якщо у вас є пропозиції, порадьте, давайте не допустимо, щоб хомодебілусів було більше, ніж хомо сапієнсів – Людей розумних.

http://krasnews.at.ua/news/svinstvo/2015-05-08-4984

Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: