Зaкoxaнa дo caмoзaбyття в Укpaїнy
Цю чудову жінку я знаю дуже давно. Мабуть все своє життя! Пліч-о-пліч, багато років, були разом! Але це трохи інша історія! Завжди приємно спілкуватися з Наталкою. Якби не Наталя, я б не вишила стільки і так правильно! Вона розтлумачувала, як правильно треба підбирати схеми для вишиванок. А скільки схем! Навіть сокальська вишивка! Заглядаєш, як у скриньку з свого дому, запитуєш, і знаходиш, як у своїй улюбленій книжці! І коли в неї вистачало часу? Робота, діти… А у неї три таких парубка!
Ото коли справляєшся з трьома, то з таким колективом вже не так страшно справлятись. А вона ще керівник Автономії Українців в м. Мурманську. Вона і порадить від щирого серця, і не як аби, а так, що це буде якнайліпше! А як влучно підбирає слова характеристик для кожного члена Громади. Талановита у всьому, цілеспрямована, закохана до самозабуття в Україну, згадками про яку вона живе кожен день, час, хвилину!
А от те, що Наталя створює казки, оповідання?! Скільки сценаріїв до спектаклів, концертів написала, то я знаю, і не тільки я!!! Скільки глядачів дякували їй за ці концерти!
… Вперше прочитала сторінку її майбутніх творів місяць тому: це «Казка» і «Море». Як наділила вона душею своїх героїв! Це ж треба бути такою спостережливою! Просила, щоб надіслала мені ще хоч одну сторінку майбутнього твору. А тут неділю назад зайшла на сайт «Кобза», то побачила дуже багато цікавого! Та ще прочитала Наталчині маленькі твори і замітки. Коли читаєш, таке почуття, ніби-то вертаєшся додому, до рідної хати Батьків! До своєї хати, де на стовпі, який поставив Батько, коли підводив електрику, звили своє гніздо лелеки! Лелеки-батьки! Вони кожної весни прилітали до свого гніздечка! А от після аварії на Чорнобильській АЕС – кудись пропали?! А були лелеки майже на кожній солом’яній стрісі! І не дай Боже, щоб Лелечиха викинула маленьке лелечатко з гнізда! То, на велику біду! Багато лелечих гніздечок…, – а тому, що навкруги були болота, левади, солов’їні гаї. Тож і село називається Жабче, то значить – «жаб’яче». Маленька річка Кремна, до речі – нема вже навіть на карті, розливалася весною так, що вода підходила до самої хати. У воді цвіли лопухи (це мабуть жовта лілія), там раювали жаби, справляючи своє жаб’яче весілля! Боже, ото справді рай! Особливо увечері після польових робіт, ми сідали на лавочці та слухали, слухали… А потім появлялись жабенята, то й було що їсти лелекам та годувати малюсеньких своїх діток…
І ось гай навкруг річечки переорали, зробили поле, а коріння з дерев викинули в річку!
Варвари! І так маленька Кремна стала біднесенька, стала як струмочок… Щось там ще старається себе показати, заливає городи і поля. Жабів стало зовсім з гулькин ніс! Можливо із-за цього, а тут ще й Чорнобиль, – все до кучі, – Лелеки більше не прилітають до Батьківського стовпа. Та й Батьків вже нема. Відійшли у вічність… Не прилітають птахи і до хатинок зі стріхами! Їх стає все менше… Будують замки!
… Ось бачте, і так завжди, коли читаю твори Наталі, а чи розмовляю з нею. Ото ж і згадується таке рідне, близьке серцю! Воно – це рідне – оживає, стоїть перед очима, випливає з потаємних куточків пам’яті, пам’яті мого дитинства! Ось знову виринає згадка, як чарівна струночка з мого дитинства. Стоїть перед очима Батько. Як бережно він бере теплу Хлібину, яку спекла Мама, і обережно прикладає її до своїх грудей, як дитину, – безцінний Хліб, зрощений його руками! Ріже і всім дає по шматку, до борщу. Пахучого! А крихти, які впали на стіл, згрібає в жменю – і кладе в рот. Не дай Боже, щоб хоч одна крихтиночка упала на землю! А Мама – вона ніколи не сиділа за столом – стояла і підкладала нам шматочки м’яса. Коли запитували – Чому не їси, мамо, м’ясо? – відповідала – Не хочу… Вже дорослою я зрозуміла! – 0це, щоб хватило нам – дітям – та Батькові! А він теж говорив: Не хочу, наївся, – то ж поїж!.. Тільки ми цього не розуміли!..
Дуже дякую Наталі Литвиненко-Орловій за все, за все те – що вона робить і пише! Дуже хочеться, щоб у неї вистачило здоров’я і часу, творчого натхнення! Писати багато-багато чудового рідного, щоб завжди радувала нас усіх! Успіхів творчих тобі, Дорога Українська Жінко, тобі, яка так щиро беззавітно любить свою Рідну Батьківщину!
З великою пошаною Матвєєва Павліна.
СанктПетербург. 23.03.2010.