Блог клуба Вірші місцевих авторів

авт.. Федорці Р.)
Дорога…Дорога…Дорога…
Думки рвуться в звуки, слова..
З тобою ми ледве знайомі.
Ти ж погляд відводиш…Дарма!
Ти вірна своїм ідеалам!
Я? Точно не твій ідеал!
Я той хто вдивляється в небо…
Я той хто рифмує слова…
Я! Той хто рахує удари
Що серце твоє відбива.
Я той хто цінує кохання.
Я той хто спитати хотів…
Та тільки закінчилась повість.
А далі? Узбіччя та хміль.

Коли тебе зрада спіткала в путі,
Душа вся — якби в землетрусі
Й навколо обличчя хіба що катів —
У тебе немає друзів!

Коли ти у хащах страждань заблудив,
Мов загнаний звір у ярузі,
І нікому крикнуть: «До мене іди!» —
У тебе немає друзів!

Коли ти меча на своїх ворогів
Виковуєш люто у кузні
І дужий земляк пособить не схотів —
У тебе немає друзів!

Коли тебе в путах на суд поведуть
Лакизи, віддавши нарузі,
І тільки каміння на плечі впадуть —
У тебе немає друзів!

Коли тебе славлять за чин, за пиріг,
За ласку, що не по заслузі,
І чуєш кругом похвалу, а не сміх, —
У тебе немає друзів!

Коли тобі правду у вічі сказать
Бояться, неначе катюзі,
Тобі не радіти потрібно — ридать!
У тебе ж немає друзів!

Микола Данько

Чи можна говорити без води?
Без зайвих слів сказати все що хочеш.
Без прапорів,вождів і голих дів,
що підіймають вгору транспоранти.
Майбутьнє пахне свіжим кізяком.
Ступаючи у чергову калюжу....
Неначе прокидаюся від сну,
Відтряхую старенький плащ від бруду.
Уже давно не пролітало НЛО
Бояться нас зелені Марсіани!
Позасідали на глибоке дно,
на днище світового океану!!!!

Мне ветер больше по нраву,
Улетный, свободный и сильный...
Мое сердце не стерпит оправу,
Слепая душа не желает искусства...
Ведь я улетаю внезапно,
                  ...срывая горячие чувства...

В бурхливому вирі життєвих подій
Не виправдав я сподівань і надій
Досить вже з мене повчань та образ!
Ви дайте спокійно спочити в цей раз!
Не винен ніхто у помилках моїх.
Прошу лиш, згадайте ви в думах своїх,
Що жив поруч з вами поет і дивак.
Не зміг він прожити багато, однак…
Ну все! Годі вже слів дурних та пустих!
Бажаю залишити вас я усіх.
За мить кінець мій настане!
Прощавай життя моє сране!

Лиш той не рахує безсонних ночей,
Хто тоне у  блиску коханих очей,
Купає він жадно долоні  свої
У  лагідних хвилях волосся її.
Подих дурманить  Dior аромат,
І серце стукоче немов автомат…
А вранці, сповнений сил та бажань,
Злетить він на крилах своїх сподівань…

Чи варто змінити розмірені дні
На ночі безсонні, життя – як у сні…
Чи буде для мене шлях вороття,
Стирання помилок та каяття,
Не хочу відчути я в серці жалю,
Боюся  почути «я вже не люблю».
Душею страждати незміряні дні.
Ховати від люду очі сумні…

Життя в самоті – мов вічне мовчання,
Туга душі та серця страждання…

Ее больше нет…
Она лишь говорит холодный свой «Привет»
Поймав в толпе мой безнадежный взор,
Который не забудет никогда тех сладких губ узор.

Страсти больше нет…
Терзая душу, я пытался получить ответ,
Кого ласкают нежно шелковые руки,
Тем самым погружая мое сердце в муки.

Надежды больше нет…
Неужто  обречен страдать я много лет,
И погрузить свои мечты в забвение…
О, знаю, – есть одно лишь, вечное спасение!

Меня уж больше нет…
Любовь  ложится спать и гасит свет,
Не зная, что виновна лишь она,
В том, что погасла звездочка еще одна…

Считаю,что очень хорошая идея создания такого клуба, но вот обнаружил,что нету возможности комментировать стихи. Было бы неплохо решить этот вопрос.

Свадебный звон бокалов,
Зайчики от серебра.
Все вам кричат, поздравляем,
Горько! Ура! Ура!

Только слеза на подносе
Смотрит тебе в глаза,
Что ж ты меня уронила
Не отводи глаза.

Что же ты плачешь  родная
Что? Без любви ты жена?
Жизнь над тобой пошутила?
Кто виноват? Судьба?

Так тебе дура и  надо.
Ты же была как звезда.
Все за тобой гонялись,
Стиляги, мажоры, шпана…

Выбрала ты ветерана,
Под 50 , все дела.
Деньги, мажоры, дачи,
Шубы, брильянты, икра.

Вот и сиди теперь в клетке
В золоте и серебре,
Миру нужны только деньги!
Что же нужно тебе?

Авт. Федорці Руслан