ДOPOГA ДO CИНA

З самого початку антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях ми чудово розуміли, що вона швидше є реальною війною, а наше військо при цьому не забезпечене інколи найнеобхіднішим. Саме тому з кожним днем активізується допомога бійцям від усіх небайдужих громадян Краснопільщини, які хочуть, аби бойові дії завершилися з мінімальними втратами для нашого народу. Діяльність, пов’язана з допомогою землякам – учасникам АТО, об’єднала навколо себе людей абсолютно різних спеціальностей, соціального статусу, інтересів та віку. Усі ми просто зрозуміли в один момент, що саме від нас великою мірою залежить збереження життя українських воїнів та й самої країни. Завдяки волонтерам, трудовим колективам вже не один воїн Краснопільщини отримав найнеобхідніше: засоби гігієни, обмундирування тощо.

Нещодавно до громадської організації «Краснопілля» звернувся батько лейтенанта Національної гвардії, командира взводу Анатолія Бичечка, який сьогодні несе службу неподалік Маріуполя. Хлопець у телефонних розмовах розповів про брак засобів гігієни, тож вже за кілька днів волонтери зібрали необхідну суму і приготували посилку, яку колишній правоохоронець Микола Миколайович Биченко, на свій страх і ризик вирішив везти сам. Днями батько офіцера Національної Гвардії повернувся з-під Маріуполя та завітав до редакції, аби передати вітання і слова щирої вдячної від Анатолія та його військових побратимів усім, хто в ці важкі часи підтримує своїх героїв. А ще Микола Миколайович поділився власними спостереженнями, враженнями від поїздки і зустріччю з сином

ГАРЯЧИЙ СХІД

Маршрут для поїздки Микола Миколайович обрав найкоротший, але чи не найбезпечніший з усіх. Усвідомлював це, але все ж вирішив ризикнути. Розповідає, як заїхав випити кави в одне із придорожніх кафе. Продавчиня, дізнавшись, яким маршрутом їде чоловік, лише за голову взялась, мовляв цією дорогою навіть місцеві поставники товарів не наважуються їздити, якщо ж ідуть, то колоною і на великій швидкості, а не поодинці.

– Чим ближче до гарячого сходу, тим більше відчувається подих війни, – розповідає Микола Миколайович. – Якщо Харківська область мирна, то вже у Дніпропетровській і Запорізькій областях зустрічається більше блок постів, перевірки на них стають все ретельнішими.

А перед Маріуполем взагалі все треба робити за рухом руки військового, слідувати усім його вимогам. Твоя автівка вже під прицілом, один невірний рух – і можеш залишитись без коліс.

У самому Маріуполі чоловік пробув чотири дні, розповідає, що вже у другий день перемир’я неподалік міста зчинилася стрілянина, яка продовжувалася до 3-ї ранку. Всі інші дні були більш-менш спокійними. Бари, кафе, ресторани працюють лише до 20-ї години, після цього вулиці міста порожніють. Мотаються хіба що таксисти-відчайдухи.

«ХЛОПЧИКИ, НЕ ЗАЛИШАЙТЕ НАС, БУДЬ-ЛАСКА!»

Настрій у місцевого населення різний, якогось моноліту немає, зазначає чоловік. Наприклад, у Новоазовськ ДНРівіці завезли велику кількість російських рублів. Все! Погляди у місцевих змінились, ополченці молодці, хай живе ДНР! Але вже наступного дня виникла проблема – що з цими рублями робити, куди дівати? Знову лунають розмови про єдину Україну. З Донецька до Маріуполя йдуть колони автобусів із пенсіонерами. Всі вони займають черги біля банкоматів, аби зняти гривні і повернутися назад. Водіям автобусів – за 50 років, молодших немає.

– Українських військових, зокрема кадрових, в місті поважають, – розповідає Микола Миколайович. – У вільну хвилину пішли з Анатолієм до міста, щоб вшити військову форму. Жінка на прийомці із сльозами на очах просить сина не залишати своїх позицій, не відступати, не залишати місто. Приходимо через півгодини забирати форму, а поряд з нашим пакетом стоять сумки із виноградом, іншими фруктами. І за роботу теж не взяли ні копійки.

Подібне спостерігаємо на ринку. Йдемо повз торгові ряди, чуємо: «Хлопчику, ти військовий?», і дають, хто що може, просять не залишати міста. Теж саме чув від знайомих артилеристів, які стоять в сусідньому місті. Місцеві жителі, як можуть, підтримують воїнів, носять продукти харчування, перуть їх одяг. В Росію переважна більшість населення не хоче, бо вже на собі відчули, що таке «русский мир».

ДВАДЦЯТИРІЧНІ ГЕРОЇ

За словами батька, його син щодо військових буднів не багатослівний. На труднощі не скаржиться, бо стати кадровим військовим – мрія всього його життя. Спочатку із золотою медаллю закінчив Чернігівське Суворовське училище, а згодом із золотом – Академію внутрішніх військ МВС України, яка з травня 2014 року стала Національною академією Національної гвардії України.

Відзнаку і диплом хлопцю вручав начальник Академії внутрішніх військ МВС України, а нині командувач Національної гвардії України Степан Тимофійович Полторак – другий батько для всіх нацгвардійців, який знає кожного із своїх випускників поіменно, не цурається підійти сьогодні, запитати, як справи, які проблеми, як воюється?

– Нині 9 хлопців із синового випуску беруть участь в АТО, – продовжує розповідь Микола Миколайович. – Воюють на совість, з головою. Один кілька днів тому вивів із оточення свій взвод, в якому перебували біля двох тижнів, маючи лише двох поранених, інший також без втрат порвався із своїми бійцями із оточення. А цим хлопцям лише по двадцять два роки, ось так Степан Полторак навчив їх воювати.

Війна війною, а справжній офіцер має виглядати гідно в будь-якій ситуації. Попри те, що гарячої води немає, в Анатолія існує своя система купання: мило не вимиває холодною водою тіло так, як того б хотілося, тож миється рідиною для миття посуду, змиває холодною, витирається – готово!

Хлопці щиро дякують за надану гуманітарку молоді с. Велика Рибиця, які ініціювали благодійний концерт, зібрали кошти, кажуть, привезених засобів гігієни вистачить на місяць.

Микола Миколайович також завантажив у свого бусика кілька мішків картоплі, яку продав місцевому підприємцю, а на отримані кошти придбав десять карематів. Каже, зима не за горами, тож слід подбати про забезпечення воїнів теплими речами.

– Син мене заспокоює, що мовляв, все нормально, навіть до цього часу з автомата не стріляв, – закінчує розповідь чоловік. – Коли ж переодягався, бачу, а в нього плечі сині… Ага, думаю, синку, кому хочеш, ці казки розповідай, але не мені…

В ЄДНОСТІ НАША СИЛА!

– Дуже важливо усвідомити: діяти завжди легше тоді, коли зусилля об’єднані. Саме тому спільно допомагаємо бійцям-землякам, збираємо кошти на потреби воїнів, які не могли б забезпечити поодинокі люди, – розповідає один з волонтерів Василь Анатолійович Лавріненко. – Важливо розуміти те, що навіть маленькі пожертви іноді бувають вирішальними, а результату легше досягти саме спільними зусиллями.

Тож якщо бажаєте допомогти чимось землякам, які сьогодні несуть службу в зоні АТО, телефонуйте 096-97-42-450 (В. А. Лавріненко). Нагадуємо, що також діє громадська організація «Краснопілля», на рахунок якої можна робити пожертви. Її реквізити: р/р 260033102984. код 35906531, МФО 337568. Назва банку: ТВБВ №10018/041 філії Сумського обл.. управління АТ «Ощадбанк».

Якщо хтось із Ваших рідних сьогодні несе службу в зоні АТО і потребує допомоги, звертайтеся за вказаним вище телефоном, своєрідний «штаб» громадських активістів знаходиться в смт Краснопілля по вул. Лермонтова, 5 (магазин «Техмонтаж) або пишіть motsnyi1976@ukr.net
Пам’ятайте: в єдності наша сила!