КAДPИ ВИPIШУЮТЬ ВCE

“Кадри вирішують все” – сказав якось Володимир Ленін. “Кадри вирішують все, якщо хороший фотоапарат” – уточнив фотограф, роблячи знімок. “З такими кадрами працювати можна!”, – радів роботі фотокора редактор. Скільки зроблено цих кадрів за багатолітню історію газети – тисячі, десятки тисяч? Хто їх робив? Звичайно ж люди, фотокори. А чим робили? Ось цими німими, різного кольору і розміру фіксаторами історії. Як у людей, у кожного з цих “штатних працівників” своя історія, своя доля.

Якщо порівнювати людське життя із життям фотоапаратів, безумовно “ФЕД-5” – це “старійшина”, “аксакал” серед своїх “колег по роботі” в редакції. На жаль, про нього можу розповісти найменше, бо працювати з ним не довелось. Воно й не дивно, адже до кінця 90-х в штаті газети була посада фотокореспондента, який працював у тандемі із звичайним кореспондентом – один пише, інший фотографує. До речі, писати текстівки до фотознімків довіряли, як правило, молодим кореспондентам, перед тим, як довірити більш серйозні теми.

А ще старожили “Перемоги” розповідали: фотокор приносить редактору світлину, на зворотному боці якої олівцем вказано прізвище (інколи нерозбірливо, через що виникали різні курйозні ситуації), ім’я та місце роботи чоловіка чи жінки, а далі все залежало від уяви і фантазії кореспондента. Іноді фантазія заходила далеко, тож герой публікації дізнавався про себе багато нового і нерідко шукав зустрічі із фотокореспондентом, який ні сном, ні духом не відав про літературні здібності свого колеги.

Треба визнати, що робота тодішніх фотокорів була не з легких: реактиви, фіксажі і т.д., і т.п. Проте старожили редакції розповідали про один великий плюс в роботі фотокореспондента – їм видавали кілька літрів чистого спирту для виробничих потреб. У кожного ці потреби різні, тому інколи після “технічної” перерви деякі фотокори виїздили на завдання без фотоапарата і дізнавалися про це лише тоді, коли увесь колектив якоїсь ферми у білих халатах із щирими посмішками вже вишикувався в очікуванні вікопомного кадру…

Та час не стояв місці, на заміну старим технологіям прийшли цифрові, старий, але надійний “ФЕД” пішов на пенсію, згодом зникла і посада фотокореспондента.

Це сьогодні більшість з нас сприймають цифровий фотоапарат як щось само собою зрозуміле. А ще 17 років тому, придбавши такий пристрій марки “Кодак” (перший ряд у центрі), щоб його освоїти, нам доводилось пройти відповідні курси в обласному центрі. Більш старші кореспонденти районки новинку сприйняли скептично і спочатку навідріз відмовились її освоювати, довіривши цю справу молодим. Скажу чесно – доводилося нелегко, по-перше, потрібно було носити з собою кількакілограмовий наплічник з батареями, які швидко “видихалися”, різними подовжувачами і жорстким диском, розміром з мобільний телефон, але який вміщав не більше 20 знімків. По-друге, люди боялися позувати перед невідомим предметом, схожим більше на цеглину, ніж на фотоапарат. Інші, особливо діти і молодь, коли на них наводився об’єктив, відкривали в собі акторські здібності, а ще передавали вітання рідним, і марно було доводити, що це не відеокамера, а фотоапарат.

Та коли в районі нарешті більш-менш звикли до редакційного “гіперболоїда”, виявилось, що перша цифрова камера морально застаріла, тож і вона склала компанію у сейфі “ФЕДу”. Натомість в редакції з’явився “Олімпус”, який мав більш звичний вигляд, як для фотоапарата (крайній справа у нижньому ряду), тож його вже не боялися навіть старші кореспонденти. Відтепер кожен став собі фотокором, тож “трудяга” “Олімпус” чесно і довго виконував свою роботу, пішовши по руках. Але один він вже не справлявся, тож незабаром у нього з’явились “друзі” “Кенони”: великий і чорний та маленький сріблястий.

Хто б міг подумати, що і в фотоапаратному світі існують свої трагічні моменти. “Жив” собі, “працював” маленький “Кенон” на благо редакції, в його об’єктив посміхалися дорослі і діти, спортсмени і колгоспники, аж поки на Сумщину з робочим візитом не прибув… Віктор Федорович Янукович. Йому б, маленькому і сріблястому, залишитися вдома, у рідному сейфі, так ні – робота є робота, треба Президента фотографувати. А у того Президента охорони – не перелічити, та ще й з різними пристроями хитрими, які негативно впливають на цифрову техніку. Але фотокора про це забули попередити, ось і “згорів” на роботі маленький і сріблястий фотоапаратик в той момент, коли хотів зафіксувати Віктора Федоровича у його гелікоптері… Віктор Федорович полетів спочатку із Сумщини, а потім взагалі із України, хоч як Карлсон “обещал вернуться”. А маленький і сріблястий, отримавши “групу інвалідності”, відтепер спочиває у редакційному сейфі, не втрачаючи надію, що можливо колись його повернуть до життя і йому знову посміхатимуться дорослі і діти.

Сьогодні на “озброєнні” редакції є інші фотокамери, які добросовісно виконують свою роботу, вони лише пишуть свою історію, про яку ми розповімо вже під час відзначення наступного ювілею. Скажу лише, що коли “пенсіонери” фотосправи і їх колеги “позували” для цього святкового гуртового фото, один до нього так і не потрапив… Нічого не поробиш, така вона – робота в редакції.
О. МОЦНИЙ,
редактор газети “Перемога”

http://krasnews.at.ua/news/kadri_virishujut_vse/2017-02-26-7431

Джерело:

Краснопілля