Кажан

За міфологічними уявленнями різних народів світу, кажан — далекий нащадок первісного дракона, “дракон у мініатюрі”, тож у країнах із розвинутим культом змія, дракона, крокодила, як-то в Японії та Китаї, він символізує щастя й успіх. У нашій духовній культурі, де здавна вшановується змієборство, до кажана, відповідно, виробилося негативне ставлення, а подекуди його і взагалі ототожнили з нечистою силою.

Щоправда, в гуцулів, де можна бачити свої пов’язані з міфологією особливості у ставленні до рептилій (пригадаймо легенду: бездітна жінка, побачивши маленького “гадика”, замріялась: “От якби мені такого синочка!”), кажан виступає в ролі хатнього духа і сприяє збагаченню господаря.

Здебільшого ж він уявляється злим духом, що кружляє в пошуках грішників, які запродали душу дияволові. Вважається також, що у вигляді кажана літає душа сплячого чаклуна або відьми. Існує і вірування, що протягом сорока днів по смерті душі небіжчиків невидимо приходять до їхніх домівок; якщо ж померлий був ворожбитом, його душа з’являється у вигляді кота або летючої миші (кажана) — очевидці начебто помічали, як із живота або рота людини в її останню мить вибігав кіт чи вилітав кажан. Карпатська босорканя (різновид відьми) могла обертатися кажаном. Кажан, який звичайно ховається вдень і з’являється лише після заходу сонця, ототожнюється з упирем, що ссе кров у сплячих людей. Якщо кажан залетить у дім, це віщує біду.

Кажан — тварина, яка поєднує в собі риси птаха й гада (птаха й миші, птаха й жаби), що відобразилось у його слов’янських діалектних назвах: “птичка”, “летюча миша”, “перожаба”, “напівптиця-напівмиша”, “сліпа миша”. У польських повір’ях василіск, демонічна істота з півнячою головою і зміїним хвостом, має крила як у кажана. За білоруськими легендами, кажан — перетворений Богом злочинець, утікач із тюрми. Він боїться світла, ховається від людей і з’являється лише вночі. Перед тваринами він удає із себе птаха, показуючи крила, а перед птахами — звіра, показуючи ноги й голову. Ще про походження кажана говорять, що він із миші: якщо за сім років миша не потрапить котові до кігтів, то в неї виростуть крила, й вона стане кажаном. Найпоширеніше в Україні вірування, що на кажана перетворилася миша, яка з’їла щось освячене (паску, свічку тощо). На церквах і дзвіницях завжди багато кажанів тому, що біля церкви залишаються крихти від свячених пасок.

Поширене вірування в те, що миша, поївши свяченого (пасочки, м’яса, кісток від нього, шкаралупи освяченого яйця) перетворюється на кажана:

“Як миш свяченого на Паску поест, она бутто лєтає — будет кажан”, “Єслі святять на Паску яїчко, і вот та шкорлупа — її надо сжечь. А єслі вибросіть, і миш скушає, вот і виростають у неї крилья. Становится летучая мишь”.

На Київщині твердили, що перетворення миші на кажана не є незворотнім процесом. Якщо миша, що з’їла на Великдень свяченого і стала кажаном, поїсть м’яса на Першу пречисту, тобто на Успіння, до розговляння, то вона знову стане звичайною мишею. Українці Покуття вірили, що всяка миша через сім років стає кажаном, а ще за сім — звичайною мишею. Проте, за галицькою легендою, диявол дав крила мишам, котрі гризуть свічі біля Гробу Господнього, аби вони могли швидко тікати. Бог, покаравши мишей за святотатство, назавжди залишив їм “сатанинські крила”.

Кажан, згідно з уявленнями, має містичний зв’язок із волоссям. Волосся ж міфологічний світогляд наділяє магічним значенням — як місце мешкання душі, як “верх” мікрокосму, головної частини тіла людини. За допомогою волосся ворожать, причаровують коханих (як у пісні: “Циганочка-ворожечка воленьку вволила — ізпаливши русу косу, козака поїла”); лихі люди використовують волосся, щоб завдати шкоди його власникам. Існує ціла низка способів довести людину до божевілля, хвороби, смерті (до цього призводить, наприклад, уплітання в коси чужого волоса; з необережно кинутого волосся качка може гніздо звити, й тоді голова болітиме тощо).

Зрізане волосся означає смерть, або втрату людиною сили (на цьому повір’ї заснований біблійний сюжет про Самсона і Далілу). У давніх греків бог смерті Танатос у чорному плащі прилітав до ложа помираючого і зрізав із голови у нього пасмо волосся. Смерть, за уявленнями, що відобразились як у професійному мистецтві, так і у фольклорі, з’являлася в чорному плащі з кажанячими крилами. Із небезпекою неприкритого, незахованого волосся пов’язані численні повір’я про кажана. Кажуть, що, побачивши людину з непокритою головою, він одразу ж усмоктується в голову й закручується у волоссі. Відірвати його можна хіба зі шкірою, або ж доведеться вистригати все волосся (та все одно після того людина довго не житиме).

Вчепившись у волосся, кажан нібито тягне свою жертву до криниці й топить у ній. Вважається також, що, вплутавшись у коси, він може потім укрутитися в голову і з’їсти мозок: тоді людина помре або втратить розум. Щоб кажан не опинився у волоссі, намагаються не вимовляти його імені.

Кажана використовують як оберіг, а також у лікувальній магії та чарах. Засушену тварину труть на порох і вживають від лихоманки або дають коням, щоб “загодувати” на продаж (від того вони стають жирними, але довго не живуть). Проти зурочення, від кулі, відьми, розбійників у одяг зашивають крило, голову або шматочок шкіри кажана. Щоб привернути або відвернути хлопця, дівчині “треба узять живого кажана, покласти у комашню і тікать, щоб не чути його свисту, бо оглохнеш, і не оглядаться, бо осліпнеш. Як комашня об’їсть — там у кісточках його найдеш вилки й грабельки. Як доторкнешся до парубка грабельками, то буде любить, а як вилками —- тоді любить перестане”.

Джерело: http://about-ukraine.com/index.php?text=1731