ЗOНA пaм’ятi. Чacтинa тpeтя
ЗОНА пам’яті. Частина третя
ЧОРНОБИЛЬ – РУЙНІВНИК МІФІВ
[j]Сучасне телебачення балує нас великою кількістю шоу, але кількість – не завжди якість. Саме тому із десятків передач для себе вже давно обрав лише декілька улюблених і серед них пізнавальне шоу “Руйнівники міфів”. Візит до міста Чорнобиль (не плутати із Чорнобильською АЕС) чимось нагадав сюжет цієї програми, коли є міфи і є ті, хто їх руйнує, в нашому випадку із роллю руйнівників чудово справились нові друзі Юрій Татарук і Володимир Вербицький, а ось міфи підкидали їм ми.
Перший міф – Чорнобиль – епіцентр Зони, принаймні я саме так думав. Нічого подібного. Чорнобиль знаходиться приблизно в 13 км від самої станції і на “безпечному” південно-східному напрямку. Основні хмари радіоактивного пилу пішли на захід і на північ.
Ще один міф, що в 1986-му вивезли всіх і Зона “померла” повністю. Ні, Зона продовжувала жити, блоки станції, що залишилися, працювали до 2000-го року, поки не виробили свій ресурс. Постійний персонал становив близько 3000 чоловік, крім них в Зоні працювали біологи, екологи і т.п. всі ці люди жили в Чорнобилі, а працювали в Прип’яті вахтовим методом.
Далі на власні очі переконуємося у неправильності міфу, що Чорнобиль – “мертве” місто. Може це гучно прозвучить, але в порівнянні з Прип’яттю (де ми також побуваємо пізніше), Чорнобиль виглядає якщо не мегаполісом, то цілком прийнятним райцентром, принаймні в центральній його частині. Зараз в Чорнобилі проживає близько чотирьох тисяч чоловік, розташовується адміністрація зони відчуження. Місто частково жиле. Працює магазин (в магазині сухий закон, до 18.00 алкоголь не продають), вулиці підмітають, газони стрижуть, ліхтарі працюють.
У Чорнобилі немає мерії, РАГСів, дитячих майданчиків. Уже тридцять один рік місто не чує дитячого сміху – в’їзд на територію зони відчуження особам до 18 років заборонено. Постійне населення міста – це самосели і вахтовики – співробітники організацій зони відчуження. Вони живуть в Чорнобилі 15 днів, а на інші 15 днів їдуть додому, як тут кажуть, на “велику землю”. Як нам розповіли супроводжуючі, такий режим роботи виправданий з точки зору нормативів, розроблених лікарями ще в 90-х: за 15 днів організм встигає відновитися від перебування в зоні підвищеного іонізуючого випромінювання. Із етичних мотивів не став запитувати про зарплатню працівників зони, але Юрій Татарук із притаманним йому почуттям гумору провів свою паралель щодо передбаченого лікувально-харчування співробітникам зони, яке майже пропорційне харчуванню ув’язнених.
Перше, що кидається в очі – у Чорнобилі майже всі, і чоловіки, і жінки, одягнені в камуфляж, на ногах армійські черевики. Це ще раз нагадує, що ми перебуваємо у режимній зоні. Вони байдуже споглядають на людей з фотокамерами і відкритими від цікавості ротами. Те, що нам в диковину, їм вже давно набридло, так само, як набридли такі туристи, як ми, адже за даними Держагентства з управління зоною відчуження, за 2015-2016 роки зону відвідали 36 тис. осіб (з урахуванням технічних, офіційних і медіавізитів), причому в 2015 році в зоні побували представники 84 країн світу, а в 2016-му – 86 країн.
За розмовами дістаємось частини міста, де розташовані офіси організацій. На одному з будинків чинне табло показує радіаційний фон на різних майданчиках в зоні відчуження. У Чорнобилі – 55 мікрорентген на годину (у Заліссі, якщо пам’ятаєте, було 15 мікроренген).
Ми йшли по абсолютно безлюдних вулицях. Автомобілів теж майже немає. Один або два за весь час нашого шляху. Навколо звичайні п’ятиповерхові будинки, колись житлові, зараз використовуються як гуртожитки для працюючого в зоні персоналу. Навколо дуже тихо. Тільки вітер заспокійливо шумить у густій рослинності, що заплела подвір’я, та птахи співають. Весна. Подумалося, що 31 рік тому, коли в одну ніч перебувати тут стало смертельно небезпечно, була така ж весна. Також співали пташки, тоді вони співали для людей…
Майже половина міста – це одноповерхові, так звані приватні будинки. Багато будинків вже відверто розвалюються. Їх вхідні двері відчинені, безсило звисають віконниці на вікнах. Будинки, з яких пішла душа. Такі будинки стають схожі один на одного. Взагалі, здається, що всі будинки, які залишають люди після катастроф, розбиті житла в зоні бойових дій, вони всі з часом стають один на одного схожими. Схожі навіть тим, що майже в усіх… відчинені двері.
– У них розсихаються петлі від старості, тому двері з часом відкривалися самі, навіть ті, які були замкнені. Є ж і вдруге покинуті будинки, які використовувалися під офіси, організації, але стали вже не потрібні, – пояснює Володимир Вербицький.
Далі наші супроводжуючі ведуть нас по так званому “туристичному маршруту”. Нас зустрічає Ангел Апокаліпсису, виготовлений із арматури, далі алея з хрестами, на кожному з яких нанесено назву відселеного села. Хрестів десятки – алея дуже довга.
– Різні меморіали будують до кожної річниці і від усіх них віє якимось совком і нечесністю, спробою вистраждати емоції. Особисто мене ця алея не надто зворушує, – вже без іронії розмірковує Юрій Татарук. – Мало хто знає, але Чорнобиль – місто із історією, перші згадки про нього датовані ще 13-м століттям. Ось і тут, щоб збудувати цю алею, зрівняли із землею унікальну історичну частину міста. Тепер то тут, то там земля починає просідати – то дають про себе знати глибокі льохи і тунелі. Як на мене, місто має залишатись таким, як є. Так, воно руйнується, але саме так мають оцінюватись масштаби трагедії.
До речі, місцеві жителі жартують, що декомунізація Чорнобильської зони не торкнулася, і це дійсно так: радянські назви вулиць, а в кінці алеї до цих пір є пам’ятник Леніну. Біленький Ілліч з темною від часу лисиною байдуже спостерігає за перехожими. Та ну його, цей пам’ятник, нехай стоїть собі, адже куди цікавіше слухати історичні розповіді Юрія і дивитись навколо. Юрій розповідає, що Чорнобиль був містом з переважно єврейським населенням. До приїзду сюди я про це не знав. На відміну від Прип’яті, яка будувалася, як місто – супутник ЧАЕС, історія Чорнобиля налічує близько 800 років. До жовтневої революції у Чорнобилі було 15 православних церков, а ще синагоги. Після революції їх доля типова – святині або були повністю знищені, або використовувались як будівельний матеріал. До цього часу залишилась лише одна церква. Саме до неї і проліг наш шлях.
Спочатку за зруйнованими дахами показуються купола, а потім з-за повороту відкривається церква Святого Іллі. Чудова, велична. Доглянуті галявини, все свіжопофарбоване, ніби острівок життя посеред вмираючого міста. Це єдина діюча в зоні відчуження церква. У ній знаходиться оригінал ікони Чорнобильський Спас. Аще під час реставрації храму під підлогою було знайдено бронзовий бюст царя Миколи Освободітєля. На території жалібний дзвін. У нього дзвонять тільки раз на рік – в річницю аварії 26 квітня. На згадку про всіх, хто став жертвою аварії: про дітей, дорослих, ліквідаторів, пожежників, співробітників ЧАЕС, про десятки тисяч людей …
Як нам розповіли, вся ця краса існує завдяки настоятелю храму отцю Сергію. Колись він працював газоелетрозварювальником на Чорнобильській АЕС, а потім вирішив кардинально змінити життя і присвятити його служінню Господу.
На території церкви є бджолина пасіка. Заспокійлива картинка. Але варто підійти до краю яру (так званий поділ. Низина Чорнобиля) – і знову повертаєшся до сумних реалій. В глибокому яру сотні покинутих будинків … З мертвими віконцями, з врослими в стіни деревами, які своїм корінням руйнують безлюдні житла швидше часу.
Залишаючи Чорнобиль не могли не зупинитися біля монументу “Тим, хто врятував світ”, споруджений на честь 10-ї річниці трагедії на ЧАЕС силами і засобами чорнобильських пожежників. Знаходиться він поруч зі станцією діючого пожежно-рятувального загону. Загони з цієї станції дісталися до місця аварії третіми, після загонів безпосередньо ЧАЕС і Прип’ятської пожежної охорони. А взагалі тоді сигнал тривоги отримали всі пожежні частини Київської області.
Цей монумент створювали не професійні скульптори, тож обличчя героїв не наділені красою і схожістю, але пам’ятник проймає до глибини душі. Тут є всі: і пожежні, і дозиметристи, і технічний персонал станції, і оператори. Один з них скорчився в гострому нападі променевої хвороби… Так, на ліквідації аварії працювали навіть роботи, але повністю замінити людей вони не змогли.
– Сьогодні багато аналітиків сперечаються про помилки при гасінні пожежі, мовляв робили не те і не так, – розмірковує Юрій. – Але чомусь мало хто каже, що на той час не було самої технології гасіння ядерних пожеж, все вирішувала саможертва людей.
Кілька хвилин мовчки стоїмо біля монументу, намагаючись переосмислити почуте. Далі займаємо місця в автобусі і мовчки вирушаємо вже в інший Чорнобиль – Чорнобиль-2 – одне з най секретніших об’єктів колишнього Радянського Союзу, але про це читайте вже у наступному номері газети.
О. МОЦНИЙ.
Далі буде.
Початок тут:
http://krasnews.at.ua/publ….1-0-720
http://krasnews.at.ua/publ….1-0-723
Джерело: http://krasnews.at.ua