Дo 375-piччя Кpacнoпiлля. ПOЧAТOК ВEЛИКИX ВИПPOБУВAНЬ

 

 

21 червня 1941 року Німецьке верховне командування дало своїм військам сигнал «Дортмунд», по якому вводився в дію план «Барбароса». Німецькі дивізії зайняли вихідні положення для нападу на СРСР.

Увечері, 21 червня, прикордонним округам (фронтам) була направлена директива за підписом Народного Комісара Оборони С. Тимошенка і начальника Генерального штабу Червоної Армії Г. Жукова, в які говорилося: «Протягом 22-23.06.1941 можливий раптовий напад німців…». В директиві вказувалося, що «задача наших войск не поддаваться ни на какие провокационные действия, могущие вызвать крупные осложнения».

Але це вже було запізно, бо о 4-й годині ранку 22 червня 1941 року по ту сторону по всій лінії Західних кордонів Радянського Союзу здійнялися ракети, загриміли залпи артилерії і на наші прикордонні застави пішли танки. Літаки із свастиками на крилах почали бомбити нашу землю. Так гітлерівська Німеччина напала на наші мирні оселі. Разом з Німеччиною проти Радянського Союзу виступили її союзники – Італія, Угорщина, Румунія, Фінляндія.

Того пам’ятного ранку 22 червня 1941 року Краснопілля ще жило мирними справами. Після найкоротшої літньої ночі наступила неділя – день відпочинку. По різному збиралися люди провести цей вихідний день. У кожної сім’ї були свої мрії, свої плани. Ніколи ще, здавалось, життя не було таким прекрасним, як того літнього дня. Народ пожинав плоди багаторічної самовідданої селянської праці.

Мирного змісту вийшла 22 червня і районна газета «Колгоспник Краснопільщини».

Але опівдні радіо заговорило з моторошною тривогою – передавали урядове повідомлення про напад фашистської Німеччини. Із зверненням до народу о 12-1 годині по радіо звернувся заступник голови уряду Нарком закордонних справ В. Молотов: «Громадяни і громадянки Радянського Союзу!» – звучало із гучномовців в центрі Краснопілля. Люди на площі села з мовчазними, суворими обличчями, схиливши голови, слухали страшну звістку.

16480712.jpg

Бурхливо, з патріотичним піднесенням відгукнулося населення на цю звістку. У вівторок, 24 червня райгазета закликала: «Трудящі Краснопільщини готові знищити озвірілу гітлерівську банду німецького фашизму!». «Мужньо захищати Батьківщину!» – стверджувала цей заклик стаття Д. Шатковського (кореспонденція з Михайлівського заводу вогнетривів). А наступного дня, 25 червня, в черговому номері газета повідомляла про заяву Моісея Коменданта (брата Героя Радянського Союзу) з проханням послати його добровольцем на фронт. Біля Краснопільського райвійськкомату натовп добровольців штурмував двері приміщення з вимогою негайно послати на фронт.

Указом Президії Верховної Ради СРСР 22 червня була оголошена мобілізація військовозобов’язаних, народжених з 1905 по 1918 роки включно в 14 військових округах, в тому числі нашому, Харківському. Було введене військове становище в Європейській частині СРСР. Першим днем мобілізації було 23 червня.

Війна була ще далеко, але пролилася перша кров її жертви в Краснопіллі. О шостій годині ранку вулицями села, здіймаючи куряву, пройшла череда корів на пасовисько, скрипіли колодязні журавлі, у безхмарне голубе небо рівними стовпами підіймався дим, смачно пахло свіжим сніданком. Була ніжна ранкова тиша. Лише високо-високо в небесній блакиті блискучою цяткою, важко гудучи, пропливав літак. Потім невідомо звідки з’явилося нечуване моторошне завивання, яке все більше і більше посилюючись, ніби придавлювало все живе до землі невидимим важким гнітом чогось жахливого. І раптом вулиця Головківка здригнулася від могутніх вибухів: один, другий, третій… Засвистіли осколки, заревла худоба, закричали, заголосили жінки. Вулицю заволокло чорним гірким димом, що слався від трьох зяючих воронок від бомб.

09687935.jpg

Плакала, ламаючи руки, жінка над чоловіком, котрий лежав на дорозі із закривавленою пораненою ногою. То був Биченко Панас Федорович. А неподалік однієї з воронок під шаром викинутої вибухом землі нерухомо лежала Кириченко Катерина Михайлівна, втупившись скляними очима в голубе небо. Вона була мертва. Біля неї трирічний синочок старанно витирав кров з обличчя матері. Осколок бомби розкраяв їй голову. Того дня друга світова війна, котра вже майже два роки косила міста й села Західної Європи, торкнулася чорним крилом й нашого Краснопілля, зробивши перший укіс.

З перших днів вересня 1941 року райвідділ народної освіти отримав розпорядження забезпечити сховищами учнів шкіл на випадок нальотів ворожої авіації. Важкі земляні роботи під час риття сховищ були виконані учнями і вчителями. З перших днів навчання учні під керівництвом вчителів в оборонних гуртках засвоювали й відпрацьовували програму знань комплексу значків ГСО та ПТХО. Під ударами молотка по шматку підв’язаною металевої рейки учнів тренували швидко й організовано покидати свої місця в класах, ховатися в сховищах. Ось такими були перші дні навчання 1941-1942-го навчального року.

15 вересня навчання в школах у Краснопіллі було припинено. Дітей, які прийшли в цей день до школи, було відправлено додому з таким наказом: «Ідіть допомагати своїм батькам збирати врожай, а про день навчання в школі буде повідомлено додатково». Це повідомлення буде зроблено аж через два роки…

Згадує молодий на той час директор Пушкарської школи Дармостук Мефодій Йосипович:

«15 вересня 1941 року. Мене в цей день викликали на нараду керівників шкіл району, яку проводив секретар райкому партії разом із завідуючим райвно. Тривала вона всього тридцять хвилин. На нараді було коротко і ясно сказано, що треба зробити сьогодні: одержати у відділенні держбанку гроші на видачу заробітної плати за першу половину вересня, двотижневу грошову допомогу і негайно видати всім працівникам школи, зробити записи в трудових книжках, вручити їх власникам, спалити найважливіші документи, перелік яких додавався. Це була одна із всіх нарад в моєму житті, на якій ніхто не сказав жодного слова проти, не запитав, що робити завтра. Нарада проходила в дуже тривожній обстановці, в залі було тихо, всі були приголомшені почутим, було так моторошно і так боляче на душі, що хотілось ридати. А в коридорах говорили тихо про навальне просування фашистів по території Сумської області, називали райони і міста, окуповані гітлерівцями».

Уже з перших днів Великої Вітчизняної війни проявився високий героїзм наших воїнів, породжений глибоким почуттям патріотизму й відданості народу, своїй Батьківщині.

В спогадах про ту страшну дату 22 червня 1941 року знову й знову постає образ безстрашного стійкого солдата, котрий у перші години і дні оборони на кордоні нищив ворога дорученою йому зброєю.

Той світанок, котрий розірвали залпи війни, наш земляк, краснопільчанин Микола Олексійович Балак зустрів у Брестській фортеці. У своїй книзі «Сражается крепость» П. М. Гаврилов писав: «Сміливо вступила в бій з танками фашистів біля північних воріт обслуга 76-міліметрової гармати. У складі якої до останніх можливостей, будучи пораненим і контуженим, бився артилерист Микола Балак».

41330524.jpg
Учасник оборони Брестської фортеці, Герой Радянського Союзу,
майор запасу Петро Михайлович Гаврилов (в центрі) і захисник
фортеці сержант Микола Олексійович Балак на території
Меморіального комплексу “Брестська фортеця – герой”, 9 травня 1975 року.

Двадцять дев’ять днів – з 22 червня по 20 липня гарнізон Брестської фортеці відбивав атаки ворога. Зустрічали війну в Бресті й наші земляки – Іван Антонович Уманський з села Степки і Микола Олексійович Балак з Краснопілля.

Можна присвятити не одну сторінку книги уродженцю села Михайлівка Ткаченку Володимиру Григоровичу, учаснику громадянської війни, війни з Фінляндією і перших боїв на кордоні, котрі розгорілися на світанку 22 червня 1941 року, поклавши початок Великої Вітчизняної війни.

Вангородський Федір Тихонович з Краснопілля, покликаний на військову службу у 1939 році, закінчив льотну школу й став стрілком-радистом. Але на світанку 22 червня 1941 року ворожі бомби накрили багато наших аеродромів, розташованих поблизу Західного кордону. А тому перший ворожий напад Федір Тихонович відбивав з гвинтівкою в руках, а вже згодом стрілком-радистом в екіпажі бойового літака Іл-2 бомбив живу силу й техніку ворога на багатьох ділянках фронтів війни.

На всіх ділянках величезного фронту, що утворився 22 червня 1941 року, в числі перших, що вступили в бій з фашистами, були воїни з Краснопілля.

Відступ наших військ восени 1941 року – це найболючіший епізод в історії нашого краю. Віра в майбутню перемогу над ворогом надавала воїнам наснаги й сили навіть в найтяжчі часи відступу, бійці чинили опір на кожному рубежі оборони.

Жорстокі бої точилися на території Краснопільщини. Серед частин і з’єднань, які восени 1941 року вели бої в нашому краї, був 789-й стрілецький полк, котрим командував татарський Музагіт Хайрутдінович Хайрутдінов – поет і прозаїк, кадровий військовий, учасник громадянської війни, учасник боїв біля озера Хасан. З перших днів Великої Вітчизяної , крокуючи від від кордону, він вів щоденник. Впевненістю, вірою в перемогу звучать його слова:

73497210.jpg

«9 жовтня. Наказано відступати до Сум. Очевидно, наше завдання – затримати ворога на підступах до міста. Почали будувати систему оборони. Кілька днів тому Суми, мабуть, сильно бомбили: по обидва боки вулиці зруйновані будинки, стовпи з порваними дротами. Тепер вулиці перегороджені ще й мішками з землею.

10 жовтня. Через річку чудом уціліли мости. Готуємось їх зірвати, зміцнюємо вздовж берега позиції для оборони. О шостій ранку злетів у повітря Харківський міст, а о дванадцятій був підірваний другий – Північний. Перші ворожі загони увійшли в місто надвечір. Бойові дружини відійшли до головної лінії нашої оборони. Ми залишили місто. Та кожен твердо переконаний, що ми обов’язково повернемось».

71406783.jpg

Далі полк відходив територіє. Нашого району через Краснопілля. Нам залишається доповнити, що повернутися до Сум М. Хайрутдінову не судилося. Улітку 1942 року – під час наступу на Харків його полк опинився у ворожому кільці, полк більше місяця бився в оточенні. 7 лютого 1942 року він був поранений, потрапив у полон і відправлений до концтабору. У 1943-44 роки М. Хайрутдінов – один їх керівників «Братського (бойового) союзу військовополонених», підпільної антифашистської організації. Наприкінці 1943 року – після нескінченних тортур і дізнань гестапо напало на слід підпільників і після розгрому союзу він кинутий в табір смертників Дахау. Розстріляний 4 вересня 1944 року в таборі смертників Дахау.

Та один з бійців вирвався з оточення і згодом передав щоденник командира його дружині.

«Відтепер – це один з болючих спогадів мого життя, – розповідає учасник оборони Брестської фортеці Микола Балак. – Ми рухалися дорогами Сумщини. Йшли стародавнім Сагайдачним шляхом по Краснопільщині. Цей шлях пролягає неподалік Краснопілля.

Був жовтень. Дощі, багнюка. Важкими були дороги, розбиті валками військової техніки, що йшла на схід безкінечним потоком. Я спитав дозволу заскочити до своїх. Дозвіл я отримав від командира полку Ф. С. Шелемета, який відпустив мене на дві години. Я скочив на коня і галопом помчав до Краснопілля. Поле від сагайдака до села було порита траншеями, протитанковим ровом. Доскакавши до Бабачинного Яру, зустрів хлопчаків двох, років по 12-14, котрі поверталися з лісу і несли клунки – напевно з лісовими грушами, або ще чимось. Почав, було, розпитувати, чи є хто в селі з військових. Хлопці злякано дивились на мене й мовчали. Бо ж і справді – вони бачили перед собою підозрілу фігуру: вершник у добре поношеній військовій формі, обвішаний гранатами, в довершенні всього ще й з німецьким автоматом. Я був більше схожий на бандита з великої дороги, а бо на диверсанта, про яких тоді серед населення поширювались неймовірні чутки.

А десь близько гриміли гриміла канонада – німці були вже не далеко. Вечоріло. Сивий туман заволікав село. Мої хлоп’ята швидко зникли з дороги. Я залишився самотнім на пагорбі і вдивлявся в рідне Краснопілля. І тут виникло рішення. Не можна мені було їхати в село. Ворог через два-три дні буде тут і хто його знає, чи не знайдуться «людці», через яких може потім постраждати батько за свого сина, червоного командира.

Зійшов з коня, зняв пілотку, низько вклонився селу й світ мені заслали сльози – гарячі сльози, яких я й не стидався. Смерті не раз дивився у вічі – не плакав, а тут не міг утриматись. Плакав з жалю за минулим, плакав за рідним краєм, а ще більше від сорому й безсилля зробити все по іншому. Недовго отак постояв, потім скочив на коня, вистрілив вгору (мовляв, ми ще повернемось) і помчав назад до своїх артилеристів.

І все життя кляну себе – чому не заїхав додому? Мій батько не діждався мене, я вже більше його не бачив».

Чорна хмара фашистської броньованої армади насувалася на Краснопілля. 16 жовтня 1941 року ворог захопив Краснопілля, затим краснопільські села – Михайлівку, Новодмитрівку, селище Михайлівське. Почалися жахливі дні окупації.

Л. ДІДОРЕНКО.

<strong><em>Далі буде</em></strong>

<strong>ДО 375-річчя Краснопілля. МОТИВИ КРАСНОПІЛЬСЬКОГО КРАЮ.</strong>
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-51

ДО 375-річчя Краснопілля. НА БОЙОВОМУ РУБЕЖІ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-53

До 375-річчя Краснопілля. НЕБЕЗПЕЧНІ САКМИ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-54

До 375-річчя Краснопілля. БЄЛГОРОДСЬКА ЧЕРТА
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-55

До 375-річчя Краснопілля. СОТЕННЕ МІСТЕЧКО
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-57

До 375-річчя Краснопілля. В БОЯХ І ПОХОДАХ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-58

До 375-річчя Краснопілля. СЕЛЯНСЬКІ ВІЙНИ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-60

До 375-річчя Краснопілля. У ВИРІ ПОДІЙ ДО КІНЦЯ XVІІІ СТОЛІТТЯ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-62

До 375-річчя Краснопілля. НА ЗЛАМІ СТОЛІТЬ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-65

До 375-річчя Краснопілля. У ВИХОРІ РЕВОЛЮЦІЙ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-69

До 375-річчя Краснопілля. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА. ПОЧАТОК ВІДБУДОВИ.
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-74

До 375-річчя Краснопілля.ПЕРШЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ СТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-77

До 375-річчя Краснопілля. НА ШЛЯХУ ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-83

До 375-річчя Краснопілля. ЦІНА ШМАТКА ХЛІБА
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-84

До 375-річчя Краснопілля. НАРОДНЕ ГОСПОДАРСТВО У ПЕРЕДВОЄННІ РОКИ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-95

До 375-річчя Краснопілля. СТРАШНІ ЧАСИ РЕПРЕСІЙ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-96

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: