Брехня
Чому майже всі, в різній мірі, кожен по-своєму, нещасливі? Чому ми постійно розчаровуємося в людях? Чому розчаровуються в нас? Чому мало хто здатен побудувати нормальні відносини з іншою людиною?
Бо всі брешуть!
“Жизнь – обман с чарующей тоскою”. (Сергей Есенин)
Нам постійно брешуть політики, але ми продовжуємо обирати вірячи в обіцянки, а не зробивши необхідні аналітичні дослідження їх діяльності. Щодня бреше реклама, наприклад, про нешкідливість миючих засобів та лагідний вплив їх на шкіру рук. Ми це купуємо, користуємось. Потім дізнаємося, що це не тільки шкідливо для шкіри, а все це потрапляє до наших шлунків, так як непросто його змити з посуду простим полосканням. Можна згадати про тістечка, які майже не містять калорій, ліки від раку, що успішно пройшли всі випробування і ефективні проти більшості хвороб, приносять повне зцілення і т.д.
Потім буде негарне відчуття що нас обдурили і обдурювали тривалий час. Але все одно щось обіцяється, рекламується, і ми продовжуємо вестися знову і знову.
В магазині на запитання чи свіжий продукт, ми завжди чуємо: «канєшно свіжий, сьодні тільки привезли!» А коли цей «свіжачок» спробуєш вдома, часто на язиці з’являються негарні слова.
Але чомусь нікуди не зникає звичка знову питати в магазині чи це свіже. Хоча, ясно розумієш, що другої відповіді не почуєш, і, якщо відповіли, що свіже, це зовсім необов’язково так і є. Можливо все в тому, що «обмануть меня не трудно! Я сам обманываться рад! (Александр Сергеевич Пушкин)
Тоді візьмемо іншу сферу життя… Чому люди не сходяться характерами? Чому їм важко разом в побуті? Чому не отримують сексуального задоволення одне від одного?
Та тому, що весь час брешуть…
Брешуть, бо світ гламуру та маскультур нав’язує свої стандарти. Член менше 18 см. – не член, сіськи менше тройки – не сіськи. Це даве, даве, даве…
У героя С. Минаева: девушкам нужна легенда. Сказка. Я даю им ее.
Навіщо…
Якщо в тебе була всього одна дівка за все життя, з якою ви займалися сексом при вимкненому світлі, не треба всім розповідати, який ти неперевершений мачо і розпусник.
Якщо в тебе були десятки хлопців, і більше всього на світі ти любиш секс, нічого корчити з себе невинну незайманку, яка не дає на першому побаченні.
Ми постійно знаходимо не тих людей, бо всі брешуть один одному.
Брешуть на сайтах знайомств, що вага 60 кг., хоча насправді всі 90.
Брешуть при знайомствах, що у них свій маленький бізнес, хоча насправді тупо являються консультантом Амвей.
Брешуть, що розмір «маленького друга» 22 см., хоча міряють від пупка.
Брешуть, коли підкладають поролон в бюстгальтер на два розміри більший за потрібний.
Тот, кто пудрит свои морщины, имеет ввиду чужие извилины. (Валерий Красовский)
Ви так і будете безнадійно ходити на побачення, тому що люди чекають 60… Тому що люди, яким насправді подобаються 90, вашу анкету пропустили.
Від консультантів Амвей також може хтось фонаріти, мріяти разом зустріти світле майбутнє в ролі якогось директора із золотим значком. Та навіть, якщо вам соромно в чомусь зізнатись, можна просто сказати, що займаєтесь якоюсь фігньою і що потрібно щось міняти.
Хоча багатьом жінкам і подобається велике чоловіче достоїнство, все одно дуже багатьом це неважливо. Комусь достатньо і 16, 14, 10. Це дійсно так, фізіологія у всіх різна. І думаю, не варто брехати, завищуючи свої достоїнства, а потім занижувати собі самооцінку після нерадісних здихань дівчини. Чи невже ви думаєте, що вона не помітить?
А дами, які намагаються візуально збільшити собі груди на пару розмірів? Чому ви ніяк не зрозумієте: одні чоловіки полюблять великі сіськи, інші маленькі сісічки. І чи не тупо чіпляти своїми неіснуючими грудьми не свій електорат? Можливо варто змиритися зі своїм розміром, одягнути облягаючу маєчку,підкачати попу, і вперед – назустріч своєму щастю?
Але ж таке завжди, початок відношень – гра, маскарад, в чомусь не хочеться зізнаватись, щось перебільшуєш, або навпаки. Ось і виходить, що ми починаємо закохуватись у неіснуючу людину… А, коли їй набридає грати, чи з часом вона дозволяє собі проявити свою справжню сутність, тут і настає розчарування. Бо насправді людини такої ніколи не існувало (в її особі точно). Все ілюзії… Подивіться фільм Умница Уилл Хантинг, рекомендую.
Та є ще гірший варіант, коли ми самі впритул не бачимо людину. Скільки б не відкривали очі рідні, колеги, друзі – безрезультатно, тільки злять. А ми все граємо в Коперфілда, приписуємо неіснуючі достоїнства, розмальовуємо яскравими кольорами. А чому? Бо «любви бля хочется! Бабочек в живот! Вот прям сегодня! Немедленно!». Але ж після цього так боляче…
Не всі брешуть. Ой не всі! Набагато більше тих, що не все кажуть (недоговаривают). «Вроде как и не соврал, но и правды ни на грош нет.» Це думаю набагато гірше. Жінки в стосунках апріорі мудріші (в усякому разі вони так вважають). І цими полу правдами так задовбують, що дах зносить. Чому вони не розуміють, що вони можуть бути мудрими, але рівно настільки, скільки це потрібно чоловіку. Якщо чоловіки нічого не кажуть, це не значіть, що вони нічого не помічають. Дорогенькі, зрозумійте, що якщо чоловік сам не захоче закрити на все очі, він бачить і відчуває все, що відбувається, якимось 12 відчуттям, не знаю, але відчувається. Звичайно декому вигідніше просто на все забити і не помічати. Це вже інший випадок. А чому не кажуть? Бояться. Бояться почути те, що нехочеться чути. Що боляче вдарить по їх самооцінці, чоловічій гордості. Та й дарма, бо пізніше ударити може в рази сильніше. Думаю, краще нехай зразу.
Полуправда опаснее лжи; ложь легче распознать, чем полуправду, которая обычно маскируется, чтобы обманывать вдвойне. (Теодор Готлиб Гиппель (Хиппедь))
А як щодо імітації оргазму? Оце вже дурня, обманювання не тільки партнера, але й себе в першу чергу. Дівчина довго не отримує оргазм, і, щоб хлопець відчував себе гарним коханцем, імітує його. Партнер звикає, що після певних маніпуляцій мадемуазель отримує найвищу ступінь насолоди. В результаті незадоволена баришня дивиться вовком, а чоловік не второпає що не так. Сказати не може йому, бо вже далеко все зайшло. Не зізнаватися ж, що обманювала декілька місяців… А що вже казати про якісь побутові дрібнички. Дурість, брехня, гордість (нізащо не зізнаюсь), мовчання (розбирайся сам, чому я дратівлива)… Гидота це все рідкісна. Але люди є люди.
Наверное, это неизбежно. Того, кто любит тебя, обмануть очень просто. А того, кого любишь сам, – почти невозможно. Каждая улыбка, каждая уверенная фраза выйдут наигранными и ненастоящими. Словно ты, говоря вполголоса одно, выкрикиваешь при этом другое. Когда любишь, даришь частичку себя. А себя не обманешь. (Сергей Лукьяненко “Почти весна”)
Приємно, коли зустрічаються такі ж ідіоти, як і ти сам, в яких що в голові, те й на язиці (хоча, нажаль не завжди). Ми марнуємо своє життя і тратимо його не на тих людей, тому що весь час брешемо. І марнуємо час інших, тому що брешемо. Не потрібно вирішувати за інших. Ви навіть не уявляєте наскільки різняться смаки людей.
Все врут, такое запросто бывает,
Нас слишком общество взяло в узды.
Меня осудят? Сам не знаю?
Не пробовал, боюсь молвы.
Предлагаю автору статьи для начала заглянуть в себя.
И если он искренний, добрый и мудрый человек, и до сих пор не встретил ту одну-единственную, стоит задуматься, в тех ли местах он её ищет?
Если ждать встречи со своей половинкой в баре или ночном клубе, под воздействием “горячительных” напитков, ничего хорошего из этого не получится.
Постарайтесь быть искренним и заглянуть в душу собеседнику,возможно через время Вы сможете почувствовать того, кто рядом.
Я считаю, что хороших людей гораздо больше, чем негодяев и подлецов. И это большинство бродит рядом, ждет встречи со своей судьбой.
Верьте в это!!!!!!!!!!!!
Дуже вдячний Вам, Ларисо, за доречні поради.
Але не зрозуміло, до чого тут моя особистість? Я писав про те, що робиться навкруги, це стосується всіх нас. А мені якраз в цьому плані в основному щастило. Мабуть, Вам теж.
А якщо, я іду в бар, то зовсім не для того, щоб знайти дівчину, тим більше половинку, а для того, щоб використовувати даний заклад за його прямим призначенням.
І, чомусь захотілося процитувати вірш Сєргєя Єсєніна (улюблений однієї прекрасної дами):
Нежным дается печаль.
Мне ничего не надо,
Мне никого не жаль.
Жаль мне себя немного,
Жалко бездомных собак.
Эта прямая дорога
Меня привела в кабак.
Что ж вы ругаетесь, дьяволы?
Иль я не сын страны?
Каждый из нас закладывал
За рюмку свои штаны.
Мутно гляжу на окна.
В сердце тоска и зной.
Катится, в солнце измокнув,
Улица передо мной.
А на улице мальчик сопливый.
Воздух поджарен и сух.
Мальчик такой счастливый
И ковыряет в носу.
Ковыряй, ковыряй, мой милый,
Суй туда палец весь,
Только вот с этой силой
В душу свою не лезь.
Я уж готов. Я робкий.
Глянь на бутылок рать!
Я собираю пробки –
Душу мою затыкать.
Прочитав “Брехню” Олега і жахнувся: “О людину торкнуло”. ЦЕ ж треба бути таким повернутим на сексуальному грунті. Тут усе тобі – і розміри “Сісьок” і “чоловічого достоїнства”. Олеже, брось херньой маяться, заведи собі нормальну бабу і все це на ній випробуй, а не ходи в такому віці самотнім, брешучи усім, що у тебе у цьому плані все нормально…
Шановний, Faber, в статті більше йдеться не про сам секс, як таковий. Я мав на увазі взаємини між людьми. Зокрема між чоловіком і жінкою, так як вважаю, що тут якраз потрібно бути найщирішими…
Жаль, що Вам запам’яталося лише про розміри. А, щодо “нормальних баб”, то й не брехатиму, що в мене з ними все номально і ніяк не зрозумію чому повернутим на сексуальному грунті тоді вважаєте мене?:)
В стосунках з жінками, я мав на увазі, в мене все нормально. І дуже хотілося б, щоб обговорювалася сама стаття, а не моя особистість. Вигаданим логіном та аватаром я не прикриваюсь не для того (все ж так чесніше).
Олеже, не бачу причин для того, щоб ти виправдовувався, кожен пише і говорить про те, що вважає за потрібне і про те, що думає. Мені не сподобалось, що розмову про правду і брехню ти перевів у площину сексуальних стосунків. А як можно розцінювати по іншому наявність у кожному квадратному сантиметрі твоєї розповіді таких атрибутів, як розмір різних органів, оргазми і все таке…
Я вважаю, що немає нічого зазорного у тому що молода жінка добавляє кудись поролон, бо вважає це за потрібне. А буває ще більше – робить пластичну операцію, наприклад, уяви собі. Це також обман?
Все розставить на свої місця особиста зустріч двох людей і якщо їх все це влаштує, я маю на увазі – розміри, то все стане на свої місця, не залежно від того, що ти написав. Мені здається що дуже не глибоко плаваєш у цих питаннях, обмежуючись тільки сексуальними питаннями – от у цьому твоя біда…
Прошу прощения, Олег, если я Вас обидела.
Ваша статья такая искренняя, что мне показалось, что такое может написать человек, реально переживающий описанные ситуации.
Рада, что у Вас все в порядке. А это значит, что НЕ ВСЕ вокруг брехня, есть много моментов, ради которых стоит жить и быть счастливым!
Чудова стаття!
Хоча я не так категорично ставлюсь до брехні (визнаю “ложь во благо”). Все ж, на мою думку, існує багато ситуацій, коли краще (чи може просто зручніше) збрехати (чи недомовити). Покажіть мені людину, яка ніколи не бреше (навіть підсвідомо у побуті, навіть дитині, що на горищі (у ополонці, яру…) живе бабай). І тоді я підпишусь під кожним словом цієї статті.
І ще – я не вірю в соціум без брехні. Якщо є явища, на які ми можемо вплинути – можна спробувати їх змінити. Але брехню перемогти неможливо, значить легше відгородитись від неї. Тому я змирилась з брехнею як явищем, і стала більш скептично ставитись до зовнішньої інформації, більшість якої просто не сприймаю як незаперечний факт. Мабуть, та фраза Доктора Хауса “Всі брешуть” стала і моїм девізом!
2 Larisa:
В одному не згодна: на мою думку, підлих, або просто нечесних, навіть підсвідомо, людей більше. Тому серед них і непросто відшукати чесних. Бо чесні не лізуть в очі, не вип’ячують свої мнимі “достоїнства”, щоб їх помітили.
Серед купи засліплюючих псевдобріліантів важко помітити неогранований алмаз…
«Усі навкруги брешуть, але це не має ніякого значення, тому що ніхто нікому не вірить». Шопенгауер.
Брехня як прикриття вже стала звичкою, це як їсти і спати. Але це ніколи не припиниться, ніколи, це вже в крові у людей. Усі це знають, але все одно усі брешуть. По різному. Одні – умисне і нахабно. Інші “з добрих мотивів”. Треті просто недоговорюють, що, між іншим, теж абсолютно не відповідає великому ідеалу “говорити правду”!
Причому, уперше людина з брехнею знайомиться ще в дитинстві, виявляючи замість мамкиной тітьки всім відому пустушку. Але тоді реакція майбутньої людини усім відома і чутна за три версти, чого не скажеш про вже дорослого індивіда.
Брехня в порятунок має місце бути, але тут потрібно бути акуратніше – де коли і кому. Лікар бреше невиліковному хворому, що, власне кажучи, є брехнею в порятунок, але таким (порятунком) не є, оскільки врятувати людину він не може. Крім того є люди яким важлива правда яка б вона не була, чим будь-яка брехня в порятунок. Приміром я :). Хоча завжди можна і розумно уникнути відповіді, просто нічого не говорити.
Люди брешуть не тому що їм так вже цього хочеться, а через страхи, комплекси, невпевненості, незгоди усередині себе з тим що існує, через бажання бути краще.
Ми брешемо, як мені здається, тому, що просто розучилися бути самими собою. Ми скрізь постійно підлаштовуємося під щось, вигадане нами ж. Ну прямо, як китайці: створюємо собі труднощі, щоб потім їх мужньо долати! Людина – суспільна істота (за рідкісними виключеннями), а тому існує у нього деякий кодекс, що називається мораллю. Людина стає самим собою тільки залишившись наодинці, та уві сні, але і тут “в сім’ї не без виродка” – є окремі “кадри”, які і на безлюдному острові шукатимуть краватку (образно). Адже саме там повинен працювати єдиний розумний принцип: одяг має для цієї ситуації бути зручним, міцним і практичним.
Але як складно бути самим собою і як легко, коли все-таки це зробити!!! 🙂
Немає нічого кращого і привабливішого за щирість і відкритість – миттєвої, справжньої, спонтанної природності.
А взагалі, є дивовижна практика – жити справжнім моментом. Не спогадами. До них потім ще дійде справа біля каміна. І не майбутнім, в якому можна настроїти собі затишних барлогів для укриття від неминучого кінця теперішнього моменту, що іменується смертю. Не влаштувало щось зараз – чого сподіватися, що завтра буде все інакше? Мрії відрізняються від цілей тим, що це така брехня собі, а брехати недобре, негарно і фе.
або я 🙂
Але таких людей меншість. Більшості приємніше жити у брехні.
Згадався радянський анекдот:
Чоловік кожного разу, коли повертався з відрядження, телефонував дружині з автомату, що повернувся. І кожного разу, коли він приходив додому, його чекав накритий стіл, прибраний дім і зваблива дружина зустрічала на порозі.
Одного разу після повернення він зайшов до автомату, але не знайшов двох копійок, щоб подзвонити. Тому довелось іти додому без попередження. Зайшовши до квартири, він побачив дружину в обіймах коханця. Чоловік одразу втік з дому, довго тинявся вулицями у розпачі, доки не випадково не знайшов дві копійки. Тоді він зателефонував дружині, що повернувся і пішов додому. Там його чекав накритий стіл і т.д. А вночі, обіймаючи дружину, він подумав: “Який я ідіот. Через дві копійки ледь сім’ю не зруйнував.
А тепер життя: більшість моїх знайомих, з якими я розмовляла в різні часи на схожі теми, воліють бути обманутими, ніж дізнатись про подружню зраду (так прямим текстом і казали).
Можна це віднести до “брехні у порятунок”?
А бувають ситуації, коли люди брешуть лише тому, що так простіше. Інколи легше збрехати, ніж довго пояснювати якісь явища чи факти. Тобто не завжди брехня виникає від незадоволення собою чи намагання бути іншим. І це також може бути досить “невинна” брехня. І в даному випадку якраз навпаки – не ми створюємо труднощі, а ми брешемо, щоб тих труднощів уникнути.
Стосовно “бути собою”. Т4ут також, имхо, не все так однозначно. Адже багато людей просто не знають, які вони насправді. А є ще й такі, що за натурою є акторами в житті. Такі не можуть не грати. Як з ними бути? Бути собою – значить грати роль. Але грати роль – це вже не бути собою…
І наостанок запитання: якби тобі сказали, що ти живеш останню добу. Як би ти провів сої останні 24 години?
Так, дійсно бути собою дуже складно. Часто крутяться в голові слова одної пісні:
“В небесах этих невесть сколько насчитанных мною лун
Уж давненько поставил свою хату скраю
Обошелся с собою как будто хреновый калдун
Превратился в дерьмо, а как назад – не знаю”
На останнє запитання раніше відповів би зовсім по іншому. На даний час хотілося б так (хоча б частково):
«… імовірно, я не сказав би всього, що думаю, я би більше думав про те, що кажу.
Я б цінував речі не за їхню вартість, а за їхню значущість.
Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима – це втрата шістдесяти секунд світла.
Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, я б слухав, коли інші говорять.
І як би я насолоджувався шоколадним морозивом!
Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу.
Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я ув’язнив би свою ненависть в лід і чекав, коли з’явиться сонце. Я малював би при зірках.
Боже мій, якби у мене було трохи життя … Я не пропустив би дня, щоб не говорити коханим людям, що я їх люблю. Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я би жив в любові з любов’ю.
Я б довів людям, наскільки вони не праві в думках про те, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!
Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати.
Людей похилого віку я б навчив тому, що смерть приходить не від старості, але від забуття.
Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнє щастя чекає його на спуску.
Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди.
Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу згори вниз лише для того, щоб допомогти їй встати на ноги.
Завжди говори те, що відчуваєш і роби те, що думаєш. Якщо б я знав, що сьогодні востаннє бачу тебе сплячою,
я б міцно обійняв тебе і молився б Богові, щоб він зробив мене твоїм ангелом-охоронцем.
Якби я знав, що сьогодні бачу востаннє, як ти виходиш з дверей, я б обійняв, поцілував би тебе і покликав би знову, щоб дати тобі більше.
Якби я знав, що чую твій голос востаннє, то записав би на плівку те що ти скажеш, щоб слухати ще і ще, нескінченно.
Якби я знав, що це останні хвилини, коли я бачу тебе, я б сказав: Я люблю тебе, і не передбачав би, дурень, що ти це знаєш.
Завжди є завтра і життя надає нам ще одну можливість, щоб все виправити, але якщо я помиляюся, і сьогодні – це все що нам залишилося,
то я хотів би сказати, як сильно я люблю тебе і ніколи тебе не забуду. Ні хлопець, ні старий, не може бути упевнений, що для нього настане завтра.
Сьогодні може бути останній день, коли ти бачиш всіх, кого любиш. Тому не чекай чогось, зроби це сьогодні, оскільки якщо завтра не настане ніколи,
ти жалкуватимеш про те дно, коли у тебе не знайшлося часу для однієї посмішки, одних обіймів, одного поцілунку, і коли ти був дуже зайнятий, щоб виконати останнє бажання.
Підтримуй близьких людей, шепчи їм на вухо, як вони тобі потрібні, люби їх і поводься з ними дбайливо,
знайди час для того, щоб сказати “мені шкода”, “пробач меня”,”будь-ласка і спасибі”, і всі ті слова любові, які ти знаєш.
НІХТО НЕ ЗАПАМ’ЯТАЄ ТЕБЕ ЗА ТВОЇ ДУМКИ!
Покажи своїм друзям, які вони важливі для тебе.
Якщо ти не скажеш цього сьогодні, завтра буде таким же як вчора.
І якщо ти не зробиш цього ніколи, ніщо не матиме значення.”
Джонні Велч.
вот порой главное,изменить полностью ситуацию и жить примерно так—я вот умею,а вы?