Есей про жіночі секрети Жили колись на світі дві нерозлучні подружки — Лена й Натуся. Обидві прекрасні, обидві ідеалістки, обидві чудові поетки. А як вони любили одна одну! «Ти для мене стала невимовно дорогою і необхідною, — казала Лена Натусі, — приязнь моя до тебе — глибока і правдива, і радість, яку маю, тому що знайшла тебе, — […]
Читати далі »
Хто ж не знає, що українка — вільнолюбива! Недарма Леопольд фон Захер–Мазох, якого ще за часів моєї молодості інколи називали виразником «української душі» (згадаймо хоч би Жиля Дельоза), побачив в українській жінці втілення ідеалів свободи, ґендерної рівності й демократії. Мовляв, українка не хоче ані панувати над чоловіком, ані підкорятися йому. Вона хоче бути вільною й рівною з ним. «При кожній […]
Читати далі »
Кілька місяців тому мої дорогі колеги з Інституту літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України передали мені авторські примірники перших двох томів такої довгожданої «Шевченківської енциклопедії». Великі за обсягом, розкішно видані книжки. Одних тільки ілюстрацій там понад півтори тисячі. Не кажу вже про той огром інформації, що її зацікавлений читач знайде в цих томах. 2223 статті! […]
Читати далі »
У 1878 році, коли Іванові Франку було всього двадцять два, він написав одну зі своїх найславетніших поезій — «Каменярі». Вона розпочинається рядками: «Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмірна, та пуста, і дика площина, І я, прикований ланцем залізним, стою Під височенною гранітною скалою, А далі тисячі таких самих, як я». Перед нами велична сцена: безмежна, […]
Читати далі »
Читаючи Василя Голобородька Птахи — одвічні герої нашої поезії. Згадаймо хоч би розкішний зачин «Слова о полку Ігоревім», де автор порівнює пальці віщого співця Бояна із соколами, а струни — із лебединою зграєю: «Випускає він десять соколів А на зграю лебединую: Котру сокіл доганяє, Та перша і пісню зачинає…» Згадаймо втілений в образі сокола романтичний порив ins Blau в елегії […]
Читати далі »