Бpaти-pятyвaльники пpaцюють y пapi

Вони сильні, мужні і завжди готові прийти на допомогу. Саме представникам цієї професії довіряють понад 90 відсотків європейців. Мабуть, кожного хлопця в дитинстві переповнювали емоції від яскраво-червоних автомобілів, касок і присмаку небезпеки, але подорослішавши, не кожному судилося поповнити ряди рятувальників. Брати Михайло і Олександр Козирі прийшли до Державної служби України з надзвичайних ситуацій в різний час, але привела їх сюди одна мета – допомагати людям.

Старший з братів, Михайло, здобував свого часу професію, далеку від ризику і надзвичайних ситуацій. Хоча з якого боку подивитись, адже бути помічником машиніста, теж не насінням на базарі торгувати. Але роботи за спеціальністю в Краснопіллі хлопцю знайти не вдалося, покидати ж селище і їхати кудись на заробітки не захотів.

– Якось почув, що Краснопільській 11 ДПРЧ на роботу потрібні чоловіки, тож вирішив спробувати, – розповідає Михайло. – Пройшов відповідні навчання, отримав звання молодшого сержанта, і ось вже декілька років є членом дружного колективу краснопільських рятувальників. Чи важко працювати? Безумовно, коли є ризик, коли бачиш людські страждання, а то й смерть, досить складно потім від цього відійти морально. Найбільше запам’яталася минулорічна пожежа, що сталася в Угроїдах. Тоді повністю вигорів двоповерховий будинок, без даху над головю залишилось кілька сімей. На виклик тоді виїхали о 15-й годині, а повернулися назад у частину о шостій ранку. І таких випадків багато, і всі вони різні за складністю, умовами, в яких доводиться ліквідовувати наслідки надзвичайних ситуацій.

Слухаючи розповідь брата про відповідальну і потрібну всім роботу, почав задумуватися над цим і молодший Олександр. Сьогодні хлопець лише пізнає усі тонкощі роботи рятувальника, але запевняє, що саме тут він знайшов себе. І хоча робота відповідальна, не проміняв би її на жодну іншу.

– Працюю у Краснопільській ДПРЧ 11 недавно, паралельно навчаюсь в м.Вінниця у вищому професійному училищі Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, – розповідає Олександр Козир. – Звичайно, без підтримки, порад досвідчених колег, брата було б працювати набагато важче. Бійці пожежно-рятувальної частини постійно задіяні, їхній час розписаний. Рятувальники заступають на зміну о 8 годині ранку, і триває вона добу, до 8 ранку. Тут ніхто не дрімає, коли немає викликів. Це постійні тренування, виконання нормативів, перевірка пожежно-технічного обладнання, одягу і спорядження. Рятувальники удосконалюють свої навики і вміння. Коли виконуєш роботу і в тебе це виходить, виконуєш її охоче.

Коли був молодим і амбітним, поповнив ряди рятувальників Віталій Таратун, який сьогодні є начальником караулу, до складу якого входять брати Козирі.

– Картинки в Інтернеті чи на телебаченні, це лише невелика частина того, що доводиться бачити та переживати рятувальникам на своїй службі. Рятувальник має бути завжди напоготові. Дзвінок диспетчеру до пожежно-рятувальної частини, сигнал тривоги і бійці повинні за хвилину уже виїхати туди, де трапилася надзвичайна подія, – розповідає Віталій Таратун. – Зрозуміло, що робота рятувальника не тільки небезпечна, але і важка. У моїй зміні п’ять чоловік, усі колеги люблять свою роботу. З ними не страшні жодні ситуації. Знаю, що вони підстрахують. Я довіряю своїй команді.
Інф. “Перемоги”.

Джерело:

Краснопілля