ДИТИНCТВO МИНУЛO В ПPOXOДAX

Художник Николай Неврев
Портрет М. С. Щепкина, 1862

Легковий автомобіль долає кілометри. І от, нарешті, невеличке село Проходи, яке загубилося серед мальовничих перелісків, неподалік кордону України з Росією. Скільки легенд, скільки подробиць зберігає воно про великого російського актора, основоположника реалізму в російському та українському театральному мистецтві Михайла Семеновича Щепкіна.

Спливають століття, а у Проходів, як і в кожного населеного пункту, є своя особлива зовнішня прикмета, той мазок майстра, що вінчає образ, робить його неповторним, різнобарвним. На зелених пагорбах, поміж безлистих вишняків розсипалися разками намиста біленькі хати хліборобів під шифером і залізом.

Разом з секретарем партійної організації місцевого колгоспу «Заповіт Леніна» Костянтином Павловичем Дегтярьовим йдемо вулицями Проходів, і серце завмирає – колись тут босими ногами бігав маленький Михайлик.

– За переказами, десь на цьому місці, на горі, – показує ліворуч рукою Костянтин Павлович, – колись знаходилась садиба Щепкіних, а там, у далині – місцева гуральня. З усіх боків село оточувала зелена брама лісу. В нашому селі минули дитячі роки Михайла Семеновича. Тут жили його батьки близько 30-ти років, куди переїхали ще в 1793 році із села Красне Курської губернії, де народився майбутній актор.

… Весна-красна не обминула садиби Щепкіних, уквітчала цвітом сад, вбрала зеленню стрункі клени та тополі понад ворітьми, покритими із затіненого боку оксамитом моху, а подвір’я засіяла росяною травичкою і м’яти насадила.

Та й люди, загалом, не обминали цієї чепурно-білої оселі. У ній завжди було як у віночку. Сюди часто навідувався старий скрипаль із сусіднього російського села Говтарівки. Щоразу, всівшись на призьбі, підведеній жовтою глиною, сивий, як лунь, але ще напрочуд стрункий, жвавий, по-домашньому одягнений музика брав до рук саморобну скрипку. Примружуючи чисті, мов поле, очі, ніжно торкався смичком її струн. Біля нього, тут як тут, вже сидів Михайлик. Скрипка-віртуоз кликала хлопчика у світ чарівних мелодій. Грав гість щедрівок, колядок, пісень весільних, купальських, родинних.

– Прислухайся, Михасю, до кожного звуку, – стиха говорив скрипаль, – І тоді кожна рослина, кожна пташка розкриє тобі про своє життя, відкриє свою музику…

І пісня не кінчається. Співає її мати Марія Тимофіївна, вишиваючи. Хрестик до хрестика – червоніють гребенясті півні, розквітають ружі та барвінок на полотні. Хлопчик уважно слухає й собі підспівує…

Батьки Щепкіна – кріпаки. Семен Григорович був письменний. Місцевий поміщик Г. С. Волькенштейн, зважаючи на його ясний розум, здібності, призначив управителем свого маєтку. С. Г. Щепкін любив свого сина й хотів, щоб той мав кращу долю. Коли йому було 5 років, віддає до школи, де навчав грамоти учитель Микита Михайлович – ключник хлібного складу в селі Проходи.

Хлопець мав феноменальну пам’ять, вчився з великою охотою, всім своїм єством прагнучи знань. Протягом одного року він завчив азбуку, часослов, псалтир.

Вперше слово «театр» хлопець почув тоді, коли йому ще не виповнилося й семи років. Він був присутній разом з батьками на виставі домашнього спектаклю у графа Волькенштейна в селі Красне, коли їхав на навчання до міста Бєлгорода. А вже через кілька років, навчаючись у Суджанському повітовому училищі, Михайло вперше бере участь у комедії О. П. Сумарокова «Вздорщица» і зазнав сценічного успіху.

Згодом його переводять із Суджі на навчання до Курського губернського училища. Тут він знайомиться з відомим російським поетом, автором славнозвісної «Душеньки» Іполітом Федоровичем Богдановичем. Той запропонував хлопцю користуватися його бібліотекою.

Навчаючись в училищі, Михайло відвідує міський театр братів Барсових і мріє за будь-яку ціну стати актором. Особливо радісними подіями в його житті були поїздки на канікули та великі свята в Проходи, Тур’ю, Миропілля. Батьки з нетерпінням чекали на сина. Мати старанно вимішувала тісто. І ось уже по кімнаті пішов дух свіжих пирогів. Готувала все, що любив Михайло, прагнучи зробити йому приємне.

Під час літніх канікул хлопець виступає на сцені домашнього театру графа Волькенштейна. Перед ним відкривався чарівний світ мистецтва.

Він часто гостює у своєї рідної тітки Марії Григорівни Уколової, яка мешкала у заштатному місті Миропіллі.

По закінченні губернського училища М. С. Щепкін віддається акторській діяльності в Курську.

Одного разу, прибувши до своїх рідних у Проходи, Михайло Семенович поїхав разом з сестрою Олександрою в маєток княгині Марфи Федорівни Салагової (Полозової), що знаходився за одну версту від Краснопілля. Тоді ж Олександра й познайомила брата з подругою – дівчиною, яка рисами обличчя нагадувала грузинку. Її звали Оленою. На ній було біле коленкорове плаття з голубим поясом. Олена дуже сподобалася Щепкіну. З тих пір вона часто гостювала у Проходах, у сім’ї Щепкіних. Щира дружба Михайла і Олени згодом переросла у кохання, вони одружилися.

Тропинин Василий Андреевич.
«Портрет Елены Дмитриевны Щепкиной»
1826 г.

Олена Дмитрівна – туркеня, довгі роки виховувалася у княгині М. Ф. Салагової та сім’ї полковника Сумського гусарського полку, потім генерала-майора гвардійської дивізії і командира лейб-гвардії уланського полку А. С. Чаликова. Їй доводилось свого часу проживати в Сумах, в селах Верхня Сироватка та Успенка Краснопільського районів.

Як відомо, російські солдати в 1791 році під час взяття турецького міста Анапи, знайшли серед вбитих воїнів кількамісячну дівчинку і забрали її з собою, знайшли годувальницю, дали їй російське прізвище й ім’я.

Про своє перебування в Проходах Олена Дмитрівна згадувала: «Святки ми провели дуже весело, бо чоловік тут був, і молоді наїхало багато… Чоловік грав «Один из четверых» і дуже було хороше мені, значить тому сподобалось, що він грав. І я ж вперше бачила спектакль, але інші хвалили, і батько, котрий не любив задарма хвалити, і він був задоволений»…

В 1816 році Щепкін назавжди розлучився з Курськом і почав виступати на сцені Харківського, а потім – Полтавського театрів. 1817 року в Проходах вперше побачив світ його син Дмитро. А вже наступного дня немовля гойдатиметься в дідовій колисці, підвішеній до сволока. А біля неї залюбки сидітимуть разом з Оленою Дмитрівною Семен Григорович і Марія Тимофіївна.

В 1818 році батьки Щепкіна переїздять до Полтави. Влітку цього ж року талановитий актор гастролює у складі полтавської трупи в Ромнах під час знаменитого Іллінського ярмарку – одного з найкрупніших торжищ Росії.

На Сумщині свято шанують пам’ять М. С. Щепкіна. Його ім’я носить Сумський театр драми і музичної комедії. Дуже хотілося, щоб і в селі Проходах подбали про вшанування його світлої пам’яті, щоб було створено кімнату-музей, відкрито пам’ятний знак.

В. СКАКУН,
Член Спілки журналістів СРСР.
Газета «Перемога». 17 листопада 1988 року.