Йшлo дo Пeтpa, a тeпep дo Piздвa
Дванадцятого липня день святих Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші люди, Петра. Цієї пори у багатьох місцях в Україні тільки починаються жнива, а тому звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра – жито зажинати.
На Петра наша сільська хата виглядає так, ніби в гості зібралась: стіни її побілені, а призьба підведена рудою або синьою фарбою. Затишно і в самій оселі. Над вікнами, на покуті, де ікони, висять чисті рушники. Долівка помащена глиною, встелена травою. В хаті пахне полином, канупером, м’ятою. На столі у великій мисці лежать мандрики – це такі сирники, спечені з пшеничного борошна. За легендою, святі Петро й Павло, як мандрували, їли ці коржики, а тому й називаються вони мандриками.
Якось зозуля схотіла скуштувати мандрики, вкрала та й подавилась нею. Отож і не кує вона від Петра-Павла. А якщо раптом і почуєте зозулин спів по Петрові, то знайте: це дуже стара зозуля, яка раптом згадала свої молоді літа.
Петропавлівський святодень відзначали пастухи. Йдучи цього дня по корови, люди несли чередникам різні гостинці: пироги з вишнями та малиною, сало, хліб, огірки, а дехто й чвертку горілки. Саме дванадцятого липня закінчувався Петрівський піст, він тривав недовго, всього два тижні. На луках косарі докошували трави, тут уже стояли запашні стіжки сіна, їх духмяний повів долітав у найдальші куточки села. Петрівчанська пора – найкраща пора в літі. Зарум’янилась вишня і слива, починають жовтіти абрикоси, ось-ось спалахнуть червоним полум’ям крутобокі помідори.
Казали: від Петра – красне літо. І таке ще є прислів’я про це свято: “Йшло до Петра, а тепер до Різдва”. Тобто, покотило літечко до осені. Але ж попереду жнива. А жнива завжди гарячі.
Цієї пори літо наближається до своєї вершини, за кілька днів – уже й маківка його. А на полях достигають хліба. Отож починаються жнива, і до Петра необхідно накосити бодай один сніп жита чи пшениці. Тому й кажуть: справа святого Петра – жито зажинати. На зажинки виїжджали дуже рано, вдосвіта, щоб до того, як зійде сонце, нажати сніп. Робили цю справу в доброму настрої, не підвищували голосу один на одного і на волів та коней.
Осторонь поля лежала скатертина, а на ній хліб-сіль і шматок свяченої паски. Господар читав молитву: “Покотись, хлібе святий, жито наше у клуні-стодоли. Хмари дощові, громи, граде б’ючий, обминайте нашу ниву стороною…” Зі словами старшого в сім’ї “Боже, благослови” починали роботу. Нажавши на кожного члена сім’ї по снопу, ставили у коло, а посередині кола на скатертину викладали їжу, обідали, згадуючи при цьому минулорічні свята. Після обіду вертали додому, бо вже нічого не можна було робити. Так велося з давніх давен.
Петропавлівське свято пов’язане з багатьма прикметами. Якщо після Петра соловей ще співає, то зима почнеться після Покрови. До Петра засилали сватів, щоби восени, з Покрови, зіграти весілля. Примічали: якщо на Петра кує зозуля, літо буде гарним, довгим, а зима прийде не скоро.
Олександр Токар
Джерело:
Йшло до Петра, а тепер до Різдва (12 липня)
Котись, хлібе, у стодоли (12 липня)