«Мyжнicть зaлишaтиcя coбoю»
До 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька
Я знаю, віршів цих ніхто не прочитає,
Хоч я давно підвівсь на повен зріст.
Але ніхто, ніхто мене не знає,
Хіба що кегебіст…
Хвала ж тим хлопцям, що за мною стежать
Вночі і вдень… Вони – мої брати.
За них підношу келих, як належить,
Бо славу тільки їм про мене берегти…
Вітчизняна література напрочуд багата талановитими майстрами, які – кожен у свій період – чимало зробили для становлення й розвитку соціальної комунікації, чиї твори виражали дух епохи, що є чи не найголовнішою особливістю літератури.
Саме до таких належить і Микола Данько: поет і журналіст, публіцист і громадський діяч, дисидент. Зазнаючи переслідувань у 60-ті, 70-ті й 80-ті рр. XX ст., він і вихлюпувався поетичними рядками, винесеними нами в епіграф.
Микола Данько (псевдоніми Дмитро Гедзь, М. Славгородський, М. Михайлович, М. Михайленко, 1926–1993) народивсь у селі Славгород Краснопільського району Сумської області. У літературно-художній та журналістсько-публіцистичний процеси увійшов наприкінці 50-х рр. ХХ ст. з плеядою літераторів, названих пізніше «шістдесятниками». У дитинстві пережив голод, у юності пройшов фронтами Другої світової війни; закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка. Попрацював у Львівській молодіжці «Ленінська молодь» та Сумській обласній газеті «Ленінська правда». Працюючи в обласному органі Компартії, він доторкнувся до творення міфологеми про справедливе комуністичне суспільство за ленінськими принципами. Рятуватись у потоці лжеістин, що працювали на цю міфологему, було важко. Вивергнути потім із себе облудні слова – ще важче. Проте це відбулося. Фактично переоцінив, «переламав» i переосмислив себе по-новому він у період, визначений дослідниками як «перший покіс». Коли ідеологічний та адміністративний тиск у державі досяг вищої точки, набравши форм відкритих репресій, Микола Данько піднявся на головну сходинку власного «Я» – не побоявся бути самим собою, позбавився страху, від якого гине людське начало: «Така полегкiсть… врештi скинув руб’я / Морального жебрацтва, що ряхтіло / Пiдробним словом…», через особливості публіцистичного відображення показуючи радянськосоюзівську дійсність, у якій «смуток і застій – страшні кати», у якій «наполовину» «живеш і дишеш».
Після виходу в 1967 році книжки «Червоне соло» тодішній перший секретар Сумського обкому КПУ Борис Вольтовський, виступаючи на пленумі обкому, так охарактеризував її у своїй доповіді: «Цiлий ряд вiршiв цiєї збiрки показує ідейну незрілість автора, вузькiсть його світогляду. Автор не помiчає чудесних перетворень у життi нашої країни, здiйснених за роки Радянської влади, не оспiвує людей працi, робiтникiв, колгоспникiв».
Натомість «найсміливішою книжкою на Україні за повоєнний час» номінував збірку поет Василь Бондар. Відгук про «Червоне соло» та добірку віршів із неї вміщено в журналі «Дукля» (м. Пряшів, Чехословаччина). У статті «Поезія Миколи Данька» Павло Мурашко порівняв його з Симоненком: у «відображенні найактуальніших проблем сучасності», у «пошуках правдивого тлумачення світу».
Уже в Україні незалежній Станіслав Кульчицький, Юрій Курносов та Михайло Коваль на сторінках підручника з історії для старшокласників написали: «Незважаючи на постійний тиск, на всезаборонство, літератори України дедалі чіткіше й відкритіше висловлювали своє розуміння життя республіки, країни, бачили нагальну потребу оновлення суспільства. Так, у «Червоному соло» наприкінці 60-х рр. М. Данько резонно зауважував деяким письменникам: «Своїм мовчанням, невтручанням, байдужістю, дурною глухотою, зневірою, бездумністю сліпою ти люте зло привабиш на поріг...»
У 80-ті роки прокуратура Сум відкрила на Миколу Данька карну справу за статтею 187-1 Карного кодексу УРСР: «Систематичне розповсюдження в усній формі свідомо неправдивих вигадок, які ганьблять радянський державний устрій».
Сам Микола Данько цей період у листі до академіка Федора Овчаренка описував так: «Починаючи з 1973 року достеменно хижо вицьковували з будь-яких посад: спочатку – з газети, потім – театру, де виконував обов’язки завліта, режисера – в кіноклубі. Врешті-решт навіть з посади «міністра без портфеля» – звичайнісінького сторожа. Ще б пак! Без портфеля, але… з герлигою від собак. Теж зброя! Отже, явнісінька небезпека для держави, що загрожує потрясінням основ…».
Поезії його в офіційних виданнях не друкувалися 19 років.
Адже у 1970–80-тi писав про «павутиння неволі України», про зорю «криваву Ілліча», «хижу ніч андропiвську», про те, що
Корчиться в муках, конає поезія,
Розіпнута на лезі я
Партійного ножа,
На ньому ж іще сталінська іржа…
Художнє мислення Миколи Данька має, зокрема, і народнофілософські витоки, суттєвою складовою якого є «кордоцентризм», що складає основний традиційний напрям української філософської думки й утвердився в ній на основі ще, певно, язичницького розуміння серця. «Кордоцентризм» став i одним із найвагоміших мірил Слова – Слова мовленого й писаного; він давав можливiсть «бачити» події заздалегідь, бачити «очима серця», прогнозувати їх.
Відкритий прогноз щодо майбутнього держави Данько вмістив у драмі «Чорнобривці» (опублікована в 1967 році):
Настане час… Грядуть вже молоді
Із ненькою у серці… Буде битва!
Воскресне з мертвих дужа Україна…
Європа замилується, весь світ…
Показовим є і виступ Миколи Данька 1991 року в сумській обласній газеті «Червоний промінь» з нагоди першої річниці проголошення суверенітету України. Цитуємо: «Я, наприклад, у своїй зухвалій поетичній уяві давно завважив райдугу над вільною Україною. Серце бачить раніше ока. Але ж воно й підказує: поспішаймо повільно!..». І саме тоді ж, у липні 1991, наш земляк попереджав: «Давайте тільки не докотимося до міжпартійної жабомишодралівки…»
Чи не найхарактернішою публікацією, яка показувала особистісну позицію автора, є стаття «Вино і кров лились рікою…», присвячена Російсько-Шведській війні 1708 р. Написана в 70-ті роки ХХ століття, опублікована – лише 1988 року в самвидавівському альманасі «Євшан-зілля». У ній не лише описується подія, а й аналізуються причини поразки гетьмана І. Мазепи. І якщо показ цих проблем можна більше віднести до емоційних переживань самого Миколи Данька, то інша площина цієї статті – образ І. Мазепи у світовій літературі – вражає компетентністю автора, його вмінням проникати в суть і, звичайно ж, величезною (враховуючи час написання статті) обізнаністю. Розкриваючи тему, він вказав не лише відомі тоді широкому загалові твори О. Пушкіна та К. Рилєєва, а й посилався на таких авторів, як Вольтер, Байрон, Словацький, Герцен, Огарьов, Мордовець, Лепкий, Корнілович. Також подав твердження з енциклопедичного словника Брокгауза.
Обізнаність і прагнення проникнути в суть подій були у Миколи Данька вражаючими. Поза його увагою не лишався жоден факт із суспільного та літературно-культурницького життя, особливо, коли ці факти стосувалися Сумської області. До речі, назву матеріалу, який ви зараз читаєте, ми також запозичили у Миколи Данька: «Мужність залишатися собою». Саме так він назвав газетну рецензію на книгу вибраної лірики Михайла Доленга (Михайла Клокова, уродженця Лебедина) «Сім кольорів надії».
Загалом Миколу Данька цікавили не так самі процеси, дії тих чи інших факторів, як душевні реагування, різні рівні психічної напруги i їх розумові осмислення:
Топтали – що ж, як на війні…
Так витирали ж ноги!
В добу тотальної облоги
Шептав він: «Вішатись мені?»
За таких обставин можна було зважуватися на зречення ідеалів i при цьому навіть виправдовуватися:
Чи тобі найбільше треба?
Схаменися! Вгомонись!..
Не один такий ти мудрий,
Є ж крім тебе, не сліпі…
У такі миттєвості підступно могла закрадатися готовність до компромісів:
Чи довго наварнякать оду?
Всі ж з личинкою – на двох стільцях!..
Та почуття обов’язку брало гору: «Нести свій божевільний всесвіт» аж до самопожертви – «Обняв хреста: «Вбивайте цвях!». I тут же знову гризе сумління, що не зміг «сокиру падлючу зупинить поза межами згуб», що «народ мовчить, мов камінь», що «лицеміри ж на коні». А тому «Голос серця, голос неба / Душу шарпає вночі…» й утверджується усвідомлення –
Так, мені найбільше треба.
Той злочинець, хто мовчить…
Володимир Садівничий,
кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики та філології СумДУ, член Національної спілки журналістів України
Джерело:
Календар знаменних і пам’ятних дат Сумщини на 2016 рік / Сумська обл. універс. наук. б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2015. – 74 с.
24 травня – 90 років від дня народження М. М. Данька (1926–1993)
«Мужність залишатися собою»