Paйoннa гaзeтa – як лiтoпиceць

Прийшов я працювати до редакції районки у буремні вікопомні часи на зламі двох епох на початку 90-х років. Розпадався Радянський Союз, народжувалися нові незалежні держави. Радо прийняли мене у колектив редактор О.В.Козир, його заступник О.І.Цилюрик, інші працівники редакції. Ввели в курс справи, поставили творчі завдання. Звичайно, я не був новачком у газетярській справі.

Працюючи до цього в управлінні сільського господарства агрохіміком, агрономом, начальником відділу, тісно співробітничав з журналістами районки. Не відмовляв їм у наданні необхідної інформації про ті чи інші сільськогосподарські роботи. Наш район аграрний, тому більшість матеріалів присвячувалася сільськогосподарському виробництву, трудівникам села. Та й сам часто виступав на сторінках газети з порадами спеціаліста. Тому приступивши вже тепер конкретно до творчої праці на посаді завідуючого відділом сільського господарства, продовжував бувати у господарствах району.

Зустрічався з трудівниками на фермах, тракторних бригадах. Разом з спеціалістами управління сільського господарства проводили рейди-перевірки, підводили підсумки роботи. Змінювалися назви господарств, форми власності. Але перед газетярами стояло одне завдання: об’єктивно висвітлювати події, що стрімко розвивалися разом з інфляцією, розвалом підприємств і падінням виробництва. Розбазарювалося народне добро і газеті доводилося бити тривогу.

Якось зателефонували до редакції жителі Краснопілля і схвильованим голосом повідомили, що знищується немаленьке підприємство “Сільгосптехніка”, вирізається метал, вивозяться будівельні матеріали. Я зв’язався з керівником району і розповів про проблему, яка хвилює людей. А він мені у відповідь, що цей об’єкт – вже приватна власність і тому господар, що хоче, те з ним і робить.

Звичайно, серед цього хаосу знайшлися господарства, які їх керівники втримали на “плаву”, зберегли виробничі підрозділи, інфраструктуру села, забезпечили людей роботою. Працювати на той час журналістам було важко, але вони відчували себе розкутіше. Якщо до цього була єдина партія, то тоді з’явилося їх безліч і кожна з них прагнула завоювати довіру громадян, одержати перемогу на виборах у Верховну Раду і місцеві ради. Аналізуючи пройдений шлях, ловиш себе на думці, що районна газета, як літописець, фіксує всі події, які відбуваються навколо нас.

Створена 85 років тому, вона висвітлювала хід колективізації в районі. На жаль довоєнних номерів районки не має і ми не можемо судити про об’єктивність тих публікацій. Але життя триває і незалежній Україні потрібна об’єктивна патріотична преса.
Зі святом вас, газетярі і ветерани районки і щоб ми ще зустріли її столітній ювілей!
В.ГУЗЕНКО,
колишній завідуючий відділом сільського господарства газети “Перемога”.

Джерело:

Краснопілля