Пoдвиг бeз cтpoкy дaвнocтi

Щорічно 14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У квітні 1986 року вибір залишався невеликим – розраховували тільки на простий люд. Сподівались – минуть роки і на основі поваги до людей, які закрили собою світ від атомного лиха, що вирвалося зі зруйнованого четвертого блоку ЧАЕС, та тих, хто в подальшому ліквідовував його наслідки, будемо виховувати нове покоління і жити в безпеці.

Минули десятиліття. У “Чорнобиль” грає дітвора, але разом з іграми та плином часу зникло відчуття реальності, відчуття того, що подвиг наших земляків неможливо переоцінити, переоцінити значення того, що вони зробили. Мабуть атоми розпадуться швидше, аніж ми усвідомимо, що ці чоловіки і жінки зробили для нас, але судячи із питань, що ліквідатори піднімають з року в рік, так ми і не навчились цінувати їх саможертву.

Ось і цього року в рамках “круглого столу” з нагоди вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС питання ліквідаторів до представників влади, установ, що ними опікуються, були прозаїчними і передбачуваними: чи дочекаються вони якісного медичного обслуговування, під-вищення пенсійних виплат, земельних ділянок, житла і так далі.

– У мене два сподівання: нехай нам або добавлять в наступному році кошти на оздоровлення, або ж нехай їх взагалі відмінять. Мені треба лягати на операцію, шукати тисячі, а держава для таких як я передбачила лише 90 гривень на рік на лікування, – зазначає один з ліквідаторів.

До честі ліквідаторів, попри безліч питань особистих, вони піднімають ті, що стосуються всіх чорнобильців, навіть тих, кого вже немає на цьому світі. Наприклад встановлення стели з іменами представників Красно-пільщини, хто свого часу ліквідовував наслідки аварії в Чорнобилі.

Шукати позитиву в аварії на Чорнобильській АЕС – річ абсурдна, але де жінки – там життя. Масштаби цієї трагедії могли бути значно більші, якби не їх мужність та самопожертва. Але тоді про це ніхто не думав. Людмила Яківна Обод – одна з них.

Цього дня їй представники районної влади під оплески присутніх вручили Почесну Грамоту Всеукраїнської Асоціації війни та Цивільного захисту. Вже не один десяток років вона очолює чоловічий колектив пожежників у Миропіллі.
– У 1986 році трудилася у Краснопільському споживчому товаристві, звідти й поїхала у Чорнобиль, працювала у Прип’яті, згадує Людмила Яківна.

– Спочатку передбачалося, що це відрядження займе днів десять, але команда підміни з Волинської області затрималась, тому “служити” довелось два тижні. А потім доля розпорядилась так,що вже 22 роки працюю у Миропільській пожежній частині.

У багатьох можуть виникнути сумніви, навіщо потрібно це свято, якщо є 26 квітня – Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, і чому саме 14 грудня обрано для вшановування учасників ліквідації. Справа в тому, що 30 листопада 1986 р. закінчено будівництво саркофага над зруйно-ваним четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті “Правда” надруковано повідомлення про те, що держкомісією прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд.

Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом. У ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більше 650000 людей з усього Радянського Союзу, з яких більше половини представляли тодішню УРСР.

Між тим у Краснопіллі як у квітні, так і цього грудневого дня, до пам’ятного знаку лягли живі квіти в пам’ять про тих, хто не думаючи про пільги, пенсії, зарплати став на заваді найбільшій техногенній катастрофі століття.
Інф. “Перемоги”.

Джерело:

Краснопілля