Poзpiзaний pyшник poзпoвiв пpo дoлю бyнтapя…

  

Багато представників старшого та середнього поколінь з далеких шкільних уроків української літератури пам’ятають проникливі рядки про нужденну працю швачки, яка вдень і вночі працювала голкою, аби прогодувати себе і свою сім’ю. Прості й невимушені рядки вчити було легко і швидко, бо вони западали в душу, зримо поставали в дитячій уяві. І навіть через десятиліття ота швачка й досі залишається в закутку пам’яті, щоб за першої-ліпшої нагоди зринути поетичним образом і філігранністю строф.

«Швачка» та сотні інших талановитих віршів і перекладів належать перу Павла Грабовського, який народився у селі Пушкарне — нині Грабовське Краснопільського району на Сумщині. Зараз цей населений пункт прикордонний — до найближчого російського села якихось кілька десятків метрів. У холодній землі далекого Тобольська поет залишився назавжди. Однак і звідти озивається своїми полум’яними рядками до нас нинішніх, кличе до світла, добра і справедливості, хоч теперішній час далеко не такий, про який мріяв і який обстоював поет.

«Час настане для взаємин спільних, зоря згоди заблищить у тьмі…» Що саме мав на увазі автор, пишучи ці рядки? Навряд чи міг передбачати нинішню не тьму, а суцільний морок, у якому опинилися сусіди-народи.

Маленька батьківщина великого земляка

Грабовським село стало рівно півстоліття тому. За цей час тут багато що змінилося, аби сповна відповідати назві. Насамперед установили пам’ятник, який з ранньої весни до пізньої осені обрамлюють живі квіти. На місці, де була хата Грабовських, в якій народився Павлуша, — пам’ятний знак. Тутешнє сільськогосподарське товариство нині має ім’я поета.

Як розповідає сільський голова Володимир Стадніченко, немає жодного селянина, який не знав би про великого земляка. І згадують його не від ювілею до ювілею, а завжди: на уроках у школі, під час урочистостей з нагоди державних свят, у повсякденні. Але своєрідний вінець турботи і вшанування впродовж багатьох років — це місцевий музей. Ним завідує Надія Скоропад, яка так захопливо і натхненно розповідає про поета-земляка, що вправі говорити про грунтовне енциклопедичне дослідження. Завітаймо і ми до цього чепурного будиночка, що розташований у центрі села.

З численних експонатів дізнаємося про тяжкий життєвий шлях поета-гуманіста, революціонера-демократа. Пожовклі від часу фотографії, документи, поетичні збірки, газетні вирізки, листи. З-поміж іншого відвідувачів неодмінно цікавить рушничок — справді безцінна реліквія. Жіноча рука вишила на білому полотні квіти, казкових птахів, орнаменти. То — рушник матері поета, який передавали з покоління в покоління.

Кілька десятиліть тому син Грабовського, Борис Павлович, розрізав рушник на дві частини: одну передав у музей в Грабовське, а іншу — в музей Тобольська. Ось так і висять ці безцінні половинки духовного оберега в українському селі та в далекому російському місті.

До речі, Борис Грабовський залишив яскравий слід у науці. Окрім низки винаходів у авіабудуванні, разом з однодумцями він сконструював телеустановку, яку назвав радіотелефотом, що стала прототипом сучасного телебачення. Цей експонат зберігають у Ташкентському музеї історії електронного телебачення.

Особистих речей Грабовського в музеї дуже мало. Тим вони і цінніші. Ось лише кілька з тих реліквій: грибок-іграшка, який колись купив люблячий батько своєму синові Борису, та дерев’яний футлярчик для зберігання голок (гольничок), який ще випромінює тепло поетових рук. Експонати розповідають про дитинство, шкільні роки, революційну діяльність земляка. На видному місці його скульптурний портрет, який з любов’ю виготовив сумчанин Яків Красножон. Майстер професійно вихопив головні риси обличчя Павла Грабовського — рішучість і сміливість у поєднанні з задумливістю та глибиною погляду.

Світ зустрів Павлушу бідністю і злиднями

Уже з ранніх літ хлопець на собі відчув, наскільки немилосердно поставилася до нього доля. Батько помер ще зовсім молодим, і вдова сільського паламаря Ксенія Григорівна залишилася з п’ятьма дітьми.

Але бажання вчитися в майбутнього поета було нестримним. Спочатку грамоти навчав дяк, а потім матері пощастило віддати сина до Охтирської бурси. Тут хлопець ознайомився з творами видатних російських та українських революційних просвітителів. Саме в Охтирці і з’явилося прагнення воювати проти світу гноблення і нужди. «Мені хотілося піти на муки за народ, — згадував Павло Грабовський. — І те бажання цілком опанувало мною. Се була якась невідхильна потреба серця».

І коли 1879 року Грабовський вступає у Харківську духовну семінарію, то відразу налагоджує зв’язки з тамтешнім гуртком групи народницької організації «Чорний переділ». Пише народовольницькі статті і поширює їх серед населення, веде революційну пропаганду серед учнівської молоді, вивчає твори Шевченка, Чернишевського, Пушкіна, Добролюбова, Некрасова.

Не припинив цієї роботи, як свідчать його сучасники в спогадах, і тоді, коли навідувався додому в Пушкарне. Селянська молодь збиралася таємно послухати семінариста. Наприкінці 1882 року «за крамолу» Грабовського виключили з семінарії і в супроводі городового привезли в Пушкарне під нагляд місцевої поліції.

У музеї зберігається донесення ряснянського справника про перебування і поведінку вигнанця. Коли згодом поліцейський пристав зробив у нього обшук, то знайшов «семь рукописей в стихах и прозе собственного сочинения», які «доказывают озлобление и ненависть Грабовского к существующим порядкам или глумление над местной властью».

За час перебування під наглядом поліції юнак зумів навіть відвідати потрібних йому людей в Грайвороні, Рясному, Славгороді, Краснопіллі, Мезенівці, Попівці. Тут він збирав фольклор і матеріали для кореспонденції, таємно спілкувався з політичним піднаглядним М. М. Даньком.

Молодий поет товаришував також з прочанином Григорієм Любинським, з яким був знайомий ще з часів навчання в семінарії, і з учителем Г. О. Слюніним із села Колотилівка Рокитянського району, у якого була чудова бібліотека.

Харків революційний

З поверненням до Харкова революційна діяльність Грабовського посилилася. У 1886 році, на знак 25-річчя так званої кріпосницької реформи, він з товаришами складає і друкує на гектографі листівки-прокламації, які поширювали в містах і селах, роз’яснюючи справжню суть цієї реформи.

Того ж року Грабовського, одного з головних учасників групи революційних народників, арештували. Звідтоді він не знав волі.

Одне з місць страждання поета — Вілюйськ, де перед цим 12 років мучився великий російський демократ Микола Чернишевський, до якого український поет ставився з пієтетом.

Але особливо улюбленим для нього був Тарас Шевченко з його соціально гострою творчістю. Тож Павло Грабовський не тільки популяризував твори Кобзаря на засланні, а й чимало їх переклав російською мовою.

Великих зусиль докладав поет і задля єдності між літературами різних народів. На українську з російської, польської, чеської, угорської та інших мов він перекладав поетів, у творчості яких знаходив співзвучні собі соціальні мотиви.

Павло Грабовський завжди підкреслював, що для нього важливі насамперед соціальні мотиви, і він «не співець чудовної природи». Тому вважав, що література повинна концентруватися на житті простої людини, пригнобленої щоденними проблемами і бідами.

Такої певної, святої…

Далеким від ідеального було його особисте життя. Перше кохання до Надії Сигиди, яка загинула в катівнях царського режиму, залишило трагічний слід у душі та серці. Це їй присвячено вірш «Н.К.С.»: у якихось двох десятках слів — неймовірно високої духовної краси гімн світлому коханню, яке осявало долю до останнього подиху.

Наприкінці життя справжнім помічником і однодумцем стала Анастасія Лук’янова. Вона також перебувала у засланні в Тобольську і подарувала поетові сина Бориса.

Неймовірно, але факт: із 38 років Грабовський провів у неволі 20. Однак і в тюрмі та на засланні зберіг силу духу, продовжував літературну справу.

Помер поет 12 грудня 1902 року; поховали його у Тобольську, згідно з його останньою волею, поряд з могилами декабристів.

Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»,
Петро НЕСТЕРЕНКО
для «Урядового кур’єра»

Джерело:
http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/minaye-150-rokiv-vid-dnya-narodzhennya-pavla-grabo/
11.09.2014
Минає 150 років від дня народження Павла Грабовського — поета, чиє пристрасне слово мало значний вплив на хід історії
Розрізаний рушник розповів про долю бунтаря