Пpo бaтькa, Aгaпiя Шaмpaя

 

Ім’я українського літературознавця Агапія Шамрая, мабуть, найбільш пам’ятають ті колишні його студенти, яким пощастило слухати блискучі лекції з історії української, античної та західноєвропейської літератур, прочитаних ним у різних вузах тодішнього СРСР. Та й до друкованих праць досі сягають філологи україністи, зокрема вивчаючи український романтизм. Харківська школа романтиків, що разом з Українською літературою (1928 р.) нарешті вибралися із спецсховища*, залишається і на сьогодні найбільш фундаментальною працею з цього питання. Микола Зеров, даючи характеристику Агапію Шамраю в 1929 р. писав, що він «є безперечно найобдарованіший із дослідників нової української літератури, що виступили з своїми працями по 1920 р. Найвидатнішою рисою його наукової роботи треба вважати певну зрівноваженість методологічного інтересу, начитаної в текстах та спостережливості в жанровій і стилістичній характеристиці текстів».

Нелегке життя прожив Агапій Шамрай, як і багато талановитих українських вчених, що починали свою творчу діяльність у 20-30 рр. – періоді піднесення української культури і літератури – та невдовзі потрапили у жахливий казан репресивного режиму.

Народився Агапій Шамрай в заможній селянській родині в містечку Миропілля на Сумщині 3 жовтня 1896 р. По закінченні школи в 1917 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, згодом перейшов до Харківського університету і завершив навчання у 1921 р. Далі – аспірантура по спеціальності історії української літератури, праця в Харківському інституті народної освіти як викладача української літератури і водночас завідування сектором старої української літератури в Інституті літературознавства ім. Тараса Шевченка (1926-1933 рр.).

Та з липня 1933 р. почалися митарства вченого: наказом від 3 липня 1934 р. директор Літературного інституту Пилипенко звільняє його з посади керівника сектором літератури доби феодалізму. Звільнення мотивувалося словами пояснювальної записки А. Шамрая «соціальним моїм походженням і тим, що в своїй науковій і науково-організаційній роботі я ніби обстоював буржуазно-націоналістичні погляди… Директор Інституту, видавши наказ про звільнення, негайно потурбувався про те, щоб мене зняли з постачання, поставивши мене в тяжкі, просто неможливі, матеріальні обставини…». Професор подався за правдою до Москви і в результаті опинився в Удмуртському педінституті як завідуючий кафедрою зарубіжної літератури в Іжевську. Його врятувала широка обізнаність в західноєвропейській та античній літературі, спеціалістів з якої завжди не вистачало. Одначе, відголоски харківської історії докотились і до Удмуртії. У 1937 р. вчений змушений був шукати притулку аж в Узбекістані у Ферганському педінституті, де він пробув 2 роки і, врешті-решт, йому вдається влаштуватися у Пермському педінституті (тоді Молотовському) і університеті на більш тривалий час – до 1944 р. Як видно з листів до дружини, реабілітацію він отримав в 1943 р. і зразу посипались запрошення на роботу з українських вузів. З 1944 р. і до дня смерті, 7 квітня 1952 р. Агапій Шамрай обіймає посади професора зарубіжної літератури в Київському університеті і завідуючого відділом західно-європейської літератури, старшого наукового співробітника відділу української дожовтневої літератури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН УРСР.

Як згадують колишні студенти, лекції А. Шамрая були надзвичайно популярними серед студентів не лише філфаку; на них можна було зустріти і майбутніх математиків, фізиків. Як правило, він не користувався конспектом, матеріал подавав невимушено і натхненно, цитуючи оригінали, легко переходив з німецької на французьку чи англійську мови.

 

Активно займаючись педагогічною діяльністю, вчений не полишав дослідницької роботи, результатом чого були опубліковані численні наукові розвідки (близько 80) переважно з історії української літератури. Серед них ґрунтовні дослідження про Степана Васильченка, Михайла Коцюбинського, Олексу Стороженка, Якова Щоголіва, Миколу Костомарова, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Левка Боровиковського, Григорія Квітку-Основ’яненка та ін. З них найбільш фундаментальними слід уважати вищезгадану Харківську школу романтиків, підручник Українська література. Стислий огляд, видання І тому творів Івана Котляревського (1951 р.) з широким коментарем і передмовою. Чимало закидів щодо ідейного змісту своїх праць і різних методологічних помилок діставав Агапій Шамрай від партійних ідеологів і не зважати на них він не міг з огляду на репресивність та зашореність поглядів на літературний процес, затиснутий у жорстокі марксистсько-ленінські ідеологічні рамки.

Доходило до анекдотичних моментів: коли Агапія Шамрая в 1946 р. під час чергової кампанії боротьби з буржуазним націоналізмом, а потім з космополітизмом, на якомусь засіданні звинуватили у космополітизмі, професор з притаманним йому гумором відповів, що не може ним бути, оскільки ще вчора на ньому навішено ярлика націоналіста. Сучасний літературознавець багато чого може знайти і застарілого, і може, помилкового у працях вченого, проте не зможе не помітити суттєвих рис, яких часом бракує і сьогоднішнім спеціалістам, а саме легкість і доступність літературознавчих текстів, які читаються з цікавістю. Дослідник ніколи не відривав літературний процес в Україні чи в будь-якій державі від світового. По смерті, яка внаслідок лікарської помилки обірвала творчий шлях Агапія Шамрая на 56 році життя, було видано ще три книги: «Наталка Полтавка» І. Котляревського (1955 p.)*, порізана і скорочена, Вибрані статті (1963 p.)*, Е.Т.А. Гофман (1969 р.)* на основі докторської дисертації, захищеної в 1943 р. Лишились невиданими 4 томи літературних творів Миколи Костомарова зі статтями і коментарями А. Шамрая, Шекспір і пастораль, Українська пісня в творчості польських романтиків і т.д.

Авторці цього нарису, коли помер її батько, було 11 років. Зрозуміло отже, що багато чого вона не може пригадати, проте пам’ять затримала ті рідкісні моменти, коли тато робив паузи у своїх наукових сидіннях і влаштовував дітям театр тіней, або співав під невмілий дитячий акомпанемент улюблену «Дивлюсь я на небо» та інші українські пісні. Часто збиралися гості, але найцікавіше було спостерігати, як до безпартійного професора на Великдень під будь-яким приводом намагалися потрапити деякі «партийные товарищи», аби поласувати смачними пасками, що спекла його дружина, поспівати, пожартувати та й прихилити чарчину. А на ті часи войовничого атеїзму то була велика крамола, за паску можна було втратити партквитка, що було подібно смерті.

Завершити цей нарис хочеться словами античної давнини, під якими певно, поставив би свій підпис Агапій Шамрай: Nam sine doctrina vita quasi mortis imago (без науки життя як смерть здається).

Маргарита Шамрай

Джерело:
Український альманах 1996. – Варшава, 1996

 

Примітки від krasnews:

* В статті згадуються такі видання:
1) Харківська школа романтиків. Вступні статті, редакція і примітки А. Шамрая. Т.1-3. – Х.:ДВУ, 1930.
2) Українська література. Стислий огляд. Вид.2е, виправлене і доповнене. –Х.:Рух, 1928.
3) «Наталка Полтавка» І. Котляревського. -К.:Держвидав, 1955.-73,/2/с.
4) Вибрані статті і дослідження. –К.:Держ.вид.худ.літ-ри, 1963. -317,/2/с.
5) Ернст Теодор Амадей Гофман. Життя і творчість. Підг.З.Лібман. –К.:Дніпро, 1969. -299,/1/с.

Післяслово від krasnews

Наш сайт давно планував розповісти землякам та читачам сайту про видатного вченого, уродженця Миропілля Агапія Шамрая. Але пошуки на веб-ресурсах, на жаль, давали дуже скупу інформацію про нашого талановитого земляка. Власне, крім коротенької довідки у Вікіпедії та деяких згадок про наукові літературознавчі праці Агапія Шамрая, у веб-просторі більше нічого знайти не вдавалося… А найбільше засмучувала відсутність будь-яких фото вченого. Втім, пошуки не припинялися, і щасливий випадок допоміг знайти і познайомитися з донькою Агапія Шамрая – Маргаритою Шамрай, яка працює науковцем в Інституті української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України.

Цим нарисом ми починаємо серію матеріалів про життя і творчість Агапія Шамрая. З люб’язної згоди автора – Маргарити Шамрай – пропонуємо вашій увазі статтю «Про батька, Агапія Шамрая», що побачила світ 1996 року у Варшавському щорічнику «Український альманах» і була присвячена 100-річчю від дня народження А.Шамрая. За порадою автора до статті внесені невеличкі зміни.

Сайт «Краснопілля. Край Слобожанський» висловлює щиру вдячність Маргариті Шамрай за надані матеріали та виявлені розуміння і підтримку нашої ініціативи.