Укpaїнcькi бoги Oлiмпy: кyмиp Швapцeнeггepa

 

Запорізький штангіст-важкоатлет Леонід Жаботинський п´ять років носив титул найсильнішої людини планети

Напередодні Олімпіади-2012, яка стартує 27 липня в Лондоні, «Коментарі» представляють серію матеріалів, присвячених знаменитим українським спортсменам, які увійшли до історії олімпійського руху.

На церемонії закриття Олімпіади 1964 року в Токіо прапор СРСР ніс новий олімпійський чемпіон з важкої атлетики Леонід Жаботинський. Згідно з правилами, проходячи мимо ложі імператора Японії Хірохіто, прапороносець повинен був злегка нахилити прапор на знак пошани. Але радянський богатир, який ніс важкий прапор однією витягнутою рукою, цього не зробив. Таку поведінку розцінили, як виклик, і після повернення додому Леонід не отримав ордена, яким нагородили його товаришів чемпіонів.

З легкої атлетики у важку

Леонід Іванович Жаботинський народився 28 січня 1938 року в селі Успенка Краснопільського району на Сумщині. У 1941 році сім’я Жаботинських перебралася до Харкова, де і почалася кар’єра майбутнього чемпіона.

Любов до спорту Льоні прищепив батько, котрий і сам був завзятим спортсменом-аматором. Він неодноразово говорив Леонідові: «Замість того щоб бовтатися без діла та по двору бігати, займався б краще спортом, ходив би на стадіон». Льоня послухав і пішов на легку атлетику – метання диска і штовхання ядра. Після восьмого класу він почав працювати на Харківському тракторному заводі й навчатися токарній справі. Майстер, у якого вчився Жаботинський, був громадським тренером з боксу, і Льоня, не кидаючи легкої атлетики, почав займатися і боксом.

Але по-справжньому Леоніда манила штанга. Він часто приходив подивитися на тренування важкоатлетів і не втримався, записався і в третю секцію. Жаботинський міг би увійти до історії світового спорту, як видатний легкоатлет. У 19 років він став майстром спорту зі штовхання ядра і бронзовим призером чемпіонату України, але на той час уже «захворів» важкою атлетикою.

По закінченні школи Леонід самостійно підготувався і вступив до Харківського педінституту. І на чемпіонаті Харківської області виконав норматив майстра спорту. Не чекаючи, доки йому вручать значок, він випросив його у свого тренера Михайла Світличного і носив із гордістю. Незабаром Леонід одружився і переїхав на батьківщину своєї дружини Раїси – в Запоріжжя.

Тріумф у Токіо

Коли Леонід Жаботинський вийшов на рівень найвищих досягнень, у важкій вазі в світовій важкій атлетиці неподільно царював легендарний Юрій Власов, олімпійський чемпіон Риму-1960. На чемпіонаті СРСР 1961 року в Дніпропетровську Леонід посів друге місце, вперше показавши в сумі триборства 500 кг. Після того як Власов встановив у останньому підході черговий світовий рекорд у поштовху, Леонід виніс його з помосту на руках. І тут Власов сказав знамениту фразу: «Прийде час, ти мене і зі спорту винесеш».

На Олімпіаду 1964 року в Токіо Леонід їхав твердим другим номером збірної СРСР із завданням не віддати срібло досвідченому американцеві Норберту Шеманському. Про чемпіонство мова не йшла, тим паче що на тренуванні Жаботинський надірвав м’яз плеча. І до того ж він був важчий за Власова на 18 кг.

18 жовтня 1964 року в залі «Сибуйя» Юрій Власов уже в першій вправі – жимі – встановив новий світовий рекорд – 197,54 кг. Жаботинський відстав на 10 кг. Щоправда, в ривку Юрій ледве не зійшов з дистанції, узявши вагу 162,5 кг тільки з третьої спроби. І Леонід відіграв п’ять кіло. Але потім Власов у додатковій спробі вирвав 172,5 кг – новий світовий рекорд, чітко позначивши, хто в домі господар.

У поштовху Власов підняв 205 кг і 210 кг, набравши в сумі 570 кг. Жаботинський у першому підході узяв 200 кг, а потім не справився з рекордною вагою 217,5 кг, що дало б йому можливість обійти Власова на 2,5 кг в сумі. Юрій не підняв 217,5 кг, а Леонід в останньому підході несподівано зафіксував рекордну вагу і став олімпійським чемпіоном з новим світовим рекордом у сумі – 572,5 кг. Наступного дня всі газети Токіо написали: «Хто не бачив поєдинок Власова і Жаботинського, той не бачив Олімпіади!»

І на тому самому параді закриття радянський прапороносець Леонід Жаботинський не нахилив прапора перед імператором, тому що боявся через травмоване плече просто впустити його. Але його пояснень слухати не стали.

Повторення пройденого

Проте через чотири роки на Олімпіаді в Мехіко Жаботинському, який уже не мав собі рівних, вигравши всі чемпіонати світу і Європи в проміжку між Олімпіадами, все ж довірили знову нести радянський прапор уже на параді відкриття. Виступаючи практично без конкуренції (бельгієць Серж Редінг і американець Джо Дьюб відстали після двох перших спроб на 20 кг), Леонід зупинився на тій самій сумі, яку показав у Токіо, – 572,5 кг.

Його за це критикували і знову не дали ордена, причепившись до того, що він залишив автограф на грудях захопленого мексиканського уболівальника, який розірвав перед ним футболку і попросив розписатися. Таку поведінку для радянського спортсмена визнали недозволеною.

Чемпіонат світу у Варшаві в 1969 році став переломним для Леоніда Жаботинського. Під час ривка спортсмен відчув сильний біль у спині й вимушений був відмовитися від подальшої боротьби. Тільки через рік лікарі виявили, що в сечоводі, в районі поперекового відділу в Жаботинського утворився камінь. Видаляли камінь київські хірурги. Медикам довелося робити надріз 34 см у довжину і ламати ребра. Відновитися після такої операції надзвичайно складно, але Леонід Іванович зумів повернутися в спорт.

Після операції він ще став чемпіоном Європи, встановив три світові рекорди, завоював кубок країни, виграв Спартакіаду народів СРСР. Останній свій світовий рекорд встановив у 1974 році на чемпіонаті Збройних Сил – ривок 183,5 кг. Але на той час у важкій вазі господарював уже новий чемпіон – Василь Алексєєв.

Спортсмен у погонах

 

Пішовши з великого спорту, Жаботинський отримав міжнародну категорію із суддівства, був тренером збірної Збройних Сил, працював у Спорткомітеті Міністерства оборони СРСР. Кілька років був тренером збірної Збройних Сил. У 1987-1991 роках працював військовим радником на Мадагаскарі.

 

У 1991 році був звільнений у запас у званні полковника. Після розпаду СРСР Леонід Іванович перебрався до Москви, працював проректором з виховної роботи і безпеки Московського інституту підприємництва і права. Сьогодні він, уже пенсіонер, є почесним президентом Федерації важкої атлетики Росії, кандидатом педагогічних наук. Але зв’язків із рідною Україною Леонід Жаботинський не втрачав ніколи: у Запоріжжі живуть його сини Руслан і Вілен, сюди він часто приїжджає і проводить багато часу. Щороку в Запоріжжі,  почесним громадянином якого він є, проводяться турніри на приз Леоніда Жаботинського. А в 2010 році ім’я Жаботинського отримала спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву «Спартак».

 

Жаботинський був і лишається кумиром для любителів важкої атлетики у всьому світі. Одним із прихильників його сили і майстерності є Арнольд Шварценеггер. «З самого дитинства я за тебе уболівав. І під час токійської Олімпіади мені хотілося, щоб виграв ти», – сказав Жаботинському Шварценеггер під час зустрічі в США, куди українець прибув на запрошення знаменитого актора і політика.

Ігор Левенштейн

Джерело:
http://ua.comments.ua/sport/178571-ukrainski-bogi-olimpu-kumir.html
Українські боги Олімпу: кумир Шварценеггера
17/07/2012 00:07