ВOНИ ВOЮВAЛИ ЗA НAШУ PIДНУ УКPAЇНУ, ЗA НAШУ КPACНOПIЛЬЩИНУ
Квітень 2017 року. Ми з Олегом Івановичем Будко стоїмо на бруствері напівзасипанного німецького окопу на околиці смт Угроїди з боку Благодатної вулиці. Перед нами розкинувся неоглядний простір рідної землі між Угроїдами і Наумівкою. З-під торішнього листя пробиваються первістки нового життя. Заливисто співають птахи, і не віриться, що 75 років тому тут сталася жорстока і кровопролитна битва з гітлерівськими загарбниками. Час багато чого змінив на цій землі, але незмінна пам’ять про ті події, яку понині зберігають угроїдці та наумчани! Це “Поле пам’яті воїнів 212-ї ПД бригади 3-го ПД корпусу, полеглих у бою з фашистськими загарбниками 17 жовтня 1941 р. в смт Угроїди і с. Наумівка”.
212-та повітряно-десантна бригада була сформована в Амурській області, в районі станції Завита 10.06.1938 р., на базі 2-го авіадесантного полку, яким командував один із засновників ПДВ, майор Іван Іванович Затєвахін. Це був один з тих районів, де починали свій шлях у небо наша військова авіація і повітряно-десантні війська. Надалі бригада базувалася у н. п. Куйбишевка-Східна і в районі села Бєлоногово.
Київ. Вересень 1982 року. Ветерани 212-ї ПДБр.
В досить суворих умовах природи і клімату Амурської області створювалася, росла і мужніла “крилата піхота” нашої армії. Готували майбутніх десантників серйозно: багатокілометрові марші, стрільба, прийоми рукопашного і багнетного бою, вміння вести розвідку, мінування і розмінування. І звичайно, стрибки з парашутом – спочатку з навчальної вежі, потім з маленького По-2. Найскладніші – з гофрованого крила величезного ТБ-3.
Один з ветеранів бригади згадував: “Все разом прийшло в рух. Десантники вишикувалися в потилицю один одному, чіпляли на протягнутий над головою трос карабіни витяжних фалів. Тепер не потрібно було смикати за кільце. Під час стрибка фал – біла широка стрічка – розпуститься на всю довжину і витягне з ранця купол парашута. (Лев Крилов написав тоді: “Я в літаку! Гул і скрегіт бентежить зухвалу мрію. Крило гнучке повітря ріже. Ми набираємо висоту”). Двері відчинилися. Зі свистом в машину увірвався вітер. Внизу – чорна бездонна прірва. Надривно звучить сирена. Часті гудки б’ють по нервах. Рахунок часу ведеться на секунди. Забаритися – значить затримати інших. Тоді десантників розкидає в повітрі, а на землі доведеться довго діяти поодинці перш, ніж знайдеш товаришів. Існувало правило: літак всі повинні залишити за вісімнадцять секунд”.
За передвоєнні роки старослуживі сержанти і командири мали від ста до двохсот стрибків – поодиноких, групових, нічних, з максимальної і мінімальної висоти. Приклад показував сам комбриг, І.І.Затєвахін здійснив 300 стрибків. 212-та окрема повітряно-десантна бригада із складу резерву командуючого особливою групою військ, комкора Г. К. Жукова, Червонопрапорної Далекосхідної армії, була найкращим повітряно-десантним підрозділом Червоної Армії. Бойове хрещення бригада парашутистів-десантників відважно пройшла на Халхін-Голі, розгромивши у серпні 1939 року оточені японські війська.
Навесні 1941 року, коли знову “в повітрі запахло грозою”, і стало ясно, що нападу гітлерівської Німеччини на нашу країну не уникнути, на Українській землі, в місті Первомайськ, Миколаївської області був створений 3-й повітряно-десантний корпус під командуванням генерала В. А. Глазунова. Його основою стала Окрема 212-та повітряно-десантна бригада, перекинута з Далекого сходу у місто Вознесенськ.
Після нападу гітлерівців на нашу Батьківщину, бригада продовжувала напружені навчально-тренувальні заняття, періодично порушувані нальотами ворожої авіації. Десантники рвалися на фронт. Але їх тримали в резерві. А коли над столицею України нависла смертельна небезпека, Батьківщина покликала їх у бій.
Лев Крилов – сержант, парашутист-інструктор, курсант старшинської школи 212-ї ПДбр, командир взводу 1-го батальйону 212-ї ПД бригади 3-го ПД корпусу 37-ї армії Південно-Західного фронту, писав матері 27 червня 1941 року: “Люба матусю! Останнім часом моє життя наповнене різного роду змінами. Міжнародні події не могли пройти повз мене – вони стукнули мене в лоб, загнавши на півтора метра в землю (де я і пишу цей лист). На адресу німців я вимовляю кілька прокльонів, і якщо представники їх плем’я потраплять до мене в руки, їм буде не солодко. Труднощів не помічаю, бо давно вже до них звик…”
У 20-х числах серпня Лев напише матері і сестрі: “Люба матусю! Після безперервних боїв настав перепочинок і видалася можливість написати. Поки я живий і здоровий. Воюю. ….. Ворог сильний і жорстокий, але ви можете бути спокійні! Багато твердих і сильних рук направили свої багнети на захід, і німець буде розбитий. А ті, кому з їхнього племені вдасться піти живим, ще довго будуть пам’ятати, як ми їх били під Києвом!”.
Шкільний товариш і однополчанин Лева Крилова по 212-й ПДбр, Микола Петрович Єпіфанов, розповідав: “Лев користувався великою повагою в колективі і як відмінник бойової і політичної підготовки, навчався в корпусній школі, яка готувала молодших офіцерів. З нею і воював. Після виходу з оточення, в кінці вересня 1941-го, наші фронтові дороги з Левом Криловим розійшлися. Я в складі основних сил 3-го корпусу відходив на Тім, а Лев Крилов опинився в групі підрозділів, спрямованих комкором І. І. Затєвахіним на посилення правого флангу 21-ї армії, що прикривала Харківський напрям. Пізніше, при зустрічі, наші бійці багато розповідали про той жорстокий бій 17 жовтня в Наумівці і Угроїдах. Говорили, що Лев завжди був попереду, зі своїм взводом в числі перших увірвався в зайняту ворогом Наумівку, що хоробро бився, особисто подавив вогневу точку ворога в Угроїдах і загинув, вибиваючи фашистів, які засіли в будинках на околиці села”.
3-й повітряно-десантний корпус червоним рядком вписаний в історію боротьби за свободу і незалежність України! Із-за трагічно невдалого початку війни і брак літаків, елітних десантників використовували на найбільш напружених ділянках фронту, як звичайну піхоту. Десантники 3-го ПД корпусу стояли на смерть, обороняючи столицю України м. Київ в серпні 1941 р., вели запеклі бої з противником на північ від м. Києва, в районі міста Остер, і зірвали всі спроби ворога перейти річку Десну. Вони героїчно боролися, утримуючи під натиском танкової армади Гудеріана переправи через річку Сейм, стійко билися на північ від м. Конотоп у Лизогубівському лісі. Пробиваючись з оточення в напрямку на Буринь, вони йшли “залізним потоком” по ворожих тилах, знищуючи його гарнізони і зустрічні частини. Вони встали живою неприступною фортецею на шляху ворожих колон на стику частин 40-ї і 21-ї армій біля сіл Наумівка і Угроїди на сході Сумської області і перемогли.
Десантники 3-го ПДК вимотували і громили ворога, піднімаючись в атаку з обмерзлих окопів під м. Тім, вони прославилися в століттях своєю стійкістю і мужністю у Сталінграді, вони гнали ворога на захід, звільняючи землю рідної України, і народи Європи. Бійців з небесними петлицями на гімнастерках, батьківщина посилала завжди туди, де ніхто, крім них, не міг перемогти. Німецьке командування справедливо вважало повітряно-десантні частини Червоної армії “кращим зразком радянської піхоти”. Легендарний генерал Василь Іванович Чуйков згадував про воїнів-десантників:”…Молоді, високі, здорові, одягнені у форму десантників, з кинджалами і фінками на поясах. При ударі багнетом перекидали гітлерівців через себе, як мішки з соломою. Штурмували групами. Увірвавшись до будинків і підвалів, пускали в хід ножі та фінки. Відступу вони не знали, в оточенні билися до останнього…”.
Восени 1941 р., стримуючи натиск переважаючих сил противника, з важкими, кровопролитними боями Червона армія відступала, несучи великі втрати. Сильно виснажені і поріділі в боях підрозділи 40-ї (у складі, якої в цей час воював 3-й ПД корпус) і 21-ї армій героїчно билися на Сумщині, прикриваючи Сумський і Харківський напрямки.
Скупі і лаконічні рядки оперативних зведень, донесень та наказів показують хроніку подій тих суворих днів: 14.10.41 р. – йде бій на західній і південно-західній околицях с. Краснопілля. У 23-00 212-та ПДБр 3-го ПДК, складаючи армійський резерв, виступила в район х. Стрілки – Тимофіївка з завданням нанесення удару по Краснопільському угрупованню противника. 15.10.41 р. до 5-00 3-й ПДК (без 212-ї ПДБр) займає рубіж Коренєво-Снагость-Гордіївка. 15.10.41 р. до 17-00 212-та ПДБр на марші з села Миропілля в Осоївку. 15.10.41р. до 22 години 212-та ПДБр зосередилася в районі села Осоївка. 16.10.41р. противник розвивав наступ в напрямку Краснопілля – Готня і завдав допоміжний удар на фронті Барилівка – Тимофіївка. 16.10.41р. 10-00 212-та ПДБр перейшла в наступ на Тимофіївку із завданням знищити противника і зайняти оборону на фронті Цегельня – Осоївка – Наумівка – висота 212, 9. 17.10.41р. частинам поставлено завдання відійти на рубежі: 3-му ПДК (без 212-ї ПДБр) – ст. Суджа – Замостьє. (3 пдк (без 212 пдбр) з 23.00 години 17 жовтня почав відхід на рубіж ст. Суджа, Замостьє, Махновка); 212-й ПДБр – Графовка – Ситне – Репяховка (212 пдбр протягом 17жовтня вела бої в районі с. Угроїди, де отримала наказ відходити на рубіж Ситне, Репяховка, Графовка).
До кінця 18 жовтня 212-та ПДБр з 132-ю отб. під тиском противника відійшла на рубіж: вис. 209,5 – Максимівка – Нижнє Яблучне – Новий Острів. 18.10. 41р. 212-я ПДБр знову увійшла до складу 3-го ПДК.
У секретному бойовому розпорядженні начальника штабу Південно-Західного фронту № 0156/оп “Про ліквідацію розриву між 40-ю і 21-ю арміями” від 15.10.1941р. 14 год. 30 хв. говорилося: “Противник, використовуючи незабезпеченість стику між арміями, розвиває невеликими силами наступ в обхід флангів, зосереджуючи зусилля вздовж доріг для заняття великих населених пунктів. Командувач фронтом наказав до кінця 17.10.1941р. спільними зусиллями обох армій ліквідувати утворений на стику розрив. З цією метою в 9 год. 00 хв. 17.10.1941р. нанести удари: 40-й армії – силами 212-го повітряно-десантного батальйону і одного стрілецького полку в напрямку Самотоївка, Великий Бобрик та 21-й армії – силами не менше полку в напрямку Гребеніківка, Великий Бобрик”.
Ворожий клин з кожною годиною поглиблювався.
Вже кілька днів поспіль лив холодний осінній дощ. Пронизливий до кісток вітер рвав поли шинелей. Ноги ледве вдавалося вирвати з полону розкислої землі. Після важкого і виснажливого нічного переходу з “повною викладкою”, з мінометами і боєприпасами, десантники 212-ї ПД бригади в кількості одного батальйону на зорі вийшли на пагорб біля села Наумівка, за спиртзаводом, щоб закріпитися і зустріти зненацька ворога вогнем. Розвідка виявила, що в селі німці. Десантники взводів Миколи Балакаєва і Лева Крилова потай підібралися до комендатури, закидали її гранатами, підпалили стайні, перебили коней і не встиглих отямитися фашистів. Мінометники лейтенанта Барі Яхіна швидко окопалися і встановили на височині міномети, а бійці лейтенанта Герасима Зорьки, зайняли позиції біля заводу для прикриття мінометників.
Група розвідників Василя Арзамасова, які повернулися із завдання, повідомили, що в напрямку сіл Тимофіївка, Наумівка, Воропай рухаються дві великі піші колони загарбників. Не минуло й години, як ворожі колони з’явилися в Наумівці. Колона, що йшла від Воропая, пішла верхньою польовою дорогою до Угроїд в напрямку нинішньої вулиці 8-го Березня і вулиці Благодатна, а колона, що йшла від Тимофіївки, пішла шляхом до спиртзаводу.
Німецька розвідка не виявила засідку противника. Ймовірно, маючи відомості про те, що відступаючі червоноармійці підірвали дерев’яний міст через річку Рибиця, навпроти цукрового заводу, де зараз дамба, а міст у Наумівці підірвати не встигли, колона німців, що йшла від Тимофіївки, звернула біля спиртзаводу на вцілілий Наумівський міст. Частина гітлерівців рушила вгору на з’єднання з колоною, що йшла на Угроїди від Воропая, а інша – на дорогу, що йде вздовж річки Рибиця в напрямку до Угроїд. Десантники дали ворожим колонам втягнутися на обидві дороги, і накрили їх шквальним мінометним та кулеметним вогнем.
Бійці Лева Крилова і Герасима Зорьки, що залягли в Наумівці, при появі противника, вдарили потужним кулеметно-мінометним вогнем в тил ближньої колони ворога. Особливо результативний вогонь вів мінометник Борис Сторожев. Німці, спочатку захоплені зненацька, швидко схаменулися. Зав’язався запеклий бій. Фашисти прагнули прорватися на височину за заводом і знищити нашу вогневу точку. Наші контратаки, що переходили у штикові, слідували одна за одною. Попереду атакуючих йшов воєнком 1-го батальйону Володимир Долгов. За час бою в Наумівці його батальйон знищив близько 350 гітлерівців. Рятуючи поранених, в Наумівці поліг у бою санінструктор, сержант Сергій Скоробогатов. Протягом усього бою, під градом куль і осколків постачали своїх товаришів боєприпасами мужні бійці Веніамін Горбунов та Іван Кожевніков.
Німці, що рухалися в головній частині основної колони, вже втягнутої в Угроїди, під вогнем десантників стали спішно окопуватися і встановлювати вогневі точки на височині з боку Благодатної вулиці. Тим часом група німців, обійшовши Наумівку з півночі, кинулася до цукрового заводу, оточуючи десантників. Біля товарної станції цукрового заводу фашистам вдалося таємно встановити в заростях добре замасковану вогневу точку з протитанковою гарматою і кулеметами.
Відсікаючи десантників, що вели бій в Наумівці, від підрозділу мінометників Барі Яхіна (на знімку) та Герасима Зорьки, що прикривав мінометників, фашисти стали тіснити їх у бік села Угроїди.
Виконавши свою основну бойову задачу, мінометники лейтенанта Барі Яхіна припинили вогонь і разом з бійцями лейтенанта Г. Зорьки стали прориватися на допомогу оточеним бійцям. Вже сонце хилилося до заходу, а бій не вщухав ні на хвилину. За час бою в Наумівці, фашисти зосередили значні сили для оточення з боку села Угроїди.
Під шаленим кулеметним і автоматним вогнем ворога, відходячи до Угроїд по старим грунтовим дорогам вздовж лівого і правого берега річки Рибиці, десантники потрапили під перехресний вогонь двох спішно обладнаних, але добре замаскованих, німецьких вогневих точок з боку Угроїд.
Залягли. Потрібно було будь-якою ціною придушити ці вогневі точки противника. Під шаленим перехресним вогнем дві невеликі групи десантників одночасно підповзли ближче до ворожих вогневих точок і зачаїлися. Коли на кілька секунд кулемети замовкли, десантники, не даючи фашистам схаменутися, відчайдушним, стрімким кидком рвонули вперед. Від влучно кинутих десантниками гранат ворожі вогневі точки захлинулися майже одночасно. Не втрачаючи ні хвилини, бійці, що билися на лівобережній стороні, вирушили в південному напрямку по ярах вгору, в бік Благодатної вулиці і городами з боку околиці, вибиваючи фашистів, що засіли в будинках.
Ветерани-десантники Віктор Войченко та Віктор Масягін
Сховавшись у відбитому у німців окопчику, Віктор Войченко влучним вогнем забезпечив бійцям просування вперед. Командир роти, Віктор Масягін, затиснутий фашистами у вигині яру, відстрілювався до останнього патрона, а потім з групою бійців кинувся в штикову атаку. Прориваючись з оточення, десантники брали з боєм кожен яр, кожен будинок, кожен метр землі. В один з будинків командир взводу, сержант Лев Крилов першим увірвався і був убитий кількома пострілами в груди, прогримівшими з глибини дому. Фашисти тут же були знищені. Коли до Лева підбігли, він ще дихав, але вже не міг вимовити ні слова і помер на руках товаришів. Під посиленим вогневим прикриттям товаришів, десантники поховали Лева Крилова. Поховали його “добре”, тобто вирили могилу і опустили в землю, так як багатьох убитих поховати не змогли.
Важкий нерівний бій тривав весь день. Мужність і героїзм носили масовий характер. В десятигодинному бою десантники знищили близько 350 солдатів і офіцерів противника, знищили більше 10 вогневих точок ворога, включаючи протитанкову гармату біля цукрового заводу, захопили багато стрілецької зброї. Лише ввечері десантникам вдалося вирватися з оточення, винести поранених бійців і відійти в північно-східному напрямку с.Тур’я.
Смертю хоробрих полягли в бою за смт Угроїди: Крилов Л. М., Усолкін Б. В., Буднік І. Г., Копцев П. П., Плєханов П. Д., Єганов В. І., Карачев К. А., Комаров Н. П., Крилов О. А., Назаров І. Н. , Демідов І. К., Пятайкін А. П. Марін Н. Н., Малашев П. Т., Карнаухов І. С., Сторожев Б. Г., Таланцев В. В., Яхін Б. С., Зорька Г. А.
Смертю хоробрих полягли в бою за с. Наумівка: Скоробогатов С. Н., Главатскій А. В., Соснін Е. Ф., Шелковкін В. П., Фєдотовскіх В.В., Вилегжанін О. М., Водеников М. К., Усанов М. Н., Гусєв А. Е., Балашов І. А.
Санінструктор, сержант Сергій Скоробогатов, молодший сержант Іван Сергєєв і боєць Григорій Плотніков за час бою винесли з поля бою і врятували життя десяткам поранених бійців. Завдяки їх подвигу залишилися живі і помилково були занесені в списки безповоротних втрат: Войченко В.Ф., Варганов А.В., Жиделєв Ф.Г., Гаврилов К.Я., Сухов С.Г.
Про те, наскільки великий був героїзм воїнів у цій битві, можна судити за знайденими в архівах документами подань до нагород, а про значення битви, по резолюціям командування на нагородних документах: з 17 нагороджених – 13 бійців і командирів представлені до ордена Червоного Прапора, 1 боєць до ордена Леніна і 3 воїна до ордена Червоної Зірки.
Нагороджені 5 воїнів орденом Червоного Прапора; 1 воїн орденом Леніна; 11 бійців орденом Червоної Зірки.
Скупі рядки пожовклих від часу фронтових нагородних листів лише малою мірою розкривають імена героїв, передають історію і напруження бою 17 жовтня 1941 року в Наумівці і Угроїдах. Ось лише деякі з них:
Арзамасов Василь Іванович, 1921 р.н., заступник політрука. Представлений до ордена Червоного Прапора. Мужній, безстрашний розвідник, неодноразово пробирався в стан противника, доставляв цінні відомості про нього. Під час бою під селом Наумівка сміливо і рішуче просувався вперед, своїм прикладом захоплював бійців, знищив 5 фашистів. Нагороджений орденом Червона Зірка.
Алєксеєв Ростислав Петрович, 1918 р.н., старший сержант. Представлений до ордена Червоного Прапора. В бою під с. Наумівка проявив себе мужнім і безстрашним командиром. Сміливо і рішуче йшов попереду відділення під час атаки. Під час бою врятував двох товаришів: Кузнєцова та Іванова, знищивши 7 фашистів. Нагороджений орденом Червоного Прапора.
Бабіков Михайло Костянтинович, 1921 р.н., стрілок, зв’язковий. Представлений до ордена Червоної Зірки. В бою під селом Наумівка проявив себе мужнім, безстрашним бійцем. Будучи зв’язковим, протягом 10 годин бою під градом куль тримав зв’язок командира роти зі взводом в наступі роти. Знищив 2 фашистських автоматників. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Балакаєв Микола Іванович, 1911 р.н., лейтенант, командир взводу, (Халхін-Гол, 1939р.). Представлений до ордена Червоного Прапора. В боях з німецьким фашизмом під с. Наумівка, при вибутті коман-дира сусід-нього взводу, Балакаев був посланий на посаду коман-дира взводу, де проявив мужність і від-вагу. Взвод Балакаєва пер-шим увійшов у с. Наумівка і відмінно вико-нав бойове зав-дання. Бала-каєв особисто сам знищив до 10 німців, його взвод знищив до 60 німців. Захопив 4 ручних кулемета. Балакаев своїм прикладом захоплював бійців на нові подвиги, проявляючи мужність і відвагу. Нагороджений орденом Червоного Прапора.
Войченко Віктор Філатович, 1921 р.н., молодший сержант, командир відділення. Представлений до ордена Леніна. В бою під с.Угроїди проявив себе мужнім і безстрашним бійцем. Своїм влучним вогнем знищив понад 20 фашистів. Вів вогонь до останнього патрона. Нагороджений орденом Леніна.
Горбунов Веніамін Іванович, 1917 р.н., (в армії з 1938р), командир відділення, старший сержант. Представлений до ордена Червоної Зірки. В бою під с. Наумівка проявив себе мужнім і безстрашним командиром, безперебійно забезпечував роту боєприпасами, під час атаки вступив у двобій з трьома фашистами, які, один за одним, були знищені. (Помер у медсанбаті №4 14. 03 1943р. у Староруському районі Новгородскої області ). Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Долгов Володимир Федотович, 1912 р.н, військовий комісар 1-го батальйону 212 ПДбр. (в армії з 1933р). Представлений до ордена Червоного Прапора. Виконуючи обов’язки воєнкома батальйону, вміло організував і націлював особовий склад на розгром фашистів у всіх боях, що проводяться батальйоном. В боях в районі Наумівки і районі Угроїд брав участь в атаках проти озвірілих німецьких фашистів, де батальйон знищив до 350 німецьких солдатів і офіцерів. Своєю участю в атаках надихав бійців і командирів на знищення німецьких фашистів. Нагороджений орденом Червоного Прапора.
Іванов Михайло Дмитрович, 1900 р.н., ст. сержант, командир відділення. Представлений до ордена Червоного Прапора. В бою під с. Наумівка проявив себе мужнім і безстрашним командиром. Командуючи відділенням, сміливо і рішуче просувався з відділенням вперед. В бою особисто вбив офіцера і гранатним вогнем знищив дві кулеметні точки противника. Нагороджений орденом Червоного Прапора.
Кожевніков Іван Михайлович,1921 р.н., рядовий, стрілок. Представлений до ордена Червоної Зірки. В бою під с. Наумівка проявив себе мужнім і безстрашним бійцем, під час бою безстрашно постачав взвод боєприпасами. Сміливо і рішуче йшов в атаку, під час якої захопив станковий кулемет противника. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Мальков Максим Петрович, 1921 р.н., рядовий, стрілок. Представлений до ордена Червоного Прапора. В бою під с. Наумівка проявив себе мужнім і безстрашним бійцем. Не дивлячись на поранення, просувався вперед і в штиковому бою, з групою бійців в шість чоловік, змусили до втечі групу фашистів у кількості близько 15 осіб, не багатьом з яких вдалося врятуватися. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Масягін Віктор Григорович, 1917 р.н., командир роти 212-ї ПДбр., молодший лейтенант (в армії з 1937р). Представлений до ордена Червоного Прапора. В боях з німецьким фашизмом під с.Угроїди, командуючи ротою, проявив мужність і героїзм. Його рота знищила до 200 німецьких солдат і офіцерів. Масягін своїм прикладом надихав бійців на подвиги. В його відділенні молодший сержант Войченко, за його завданням, знищив понад 20 фашистів. Залишившись з невеликою групою бійців, Масягін бився до останнього патрона. Нагороджений орденом Червоного Прапора.
Нікітін Володимир Кузьмич, 1920 р.н., рядовий, кулеметник. Представлений до ордена Червоного Прапора. В бою під с. Наумівка проявив себе мужнім і безстрашним бійцем. Влучним вогнем свого кулемета знищив дві кулеметні точки противника і трьох автоматників. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Плотніков Григорій Іванович, 1920 р.н., рядовий, стрілок. Представлений до ордена Червоного Прапора. В бою під с. Наумівка проявив себе мужнім і безстрашним бійцем. Під час атаки сміливо і рішуче просувався вперед. Знищив трьох німецьких автоматників. Виніс з поля бою трьох поранених червоноармійців. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Попов Степан Іванович, 1919 р.н., рядовий, стрілок. Представлений до ордена Червоного Прапора. В бою під с. Наумівка проявив себе мужнім і безстрашним бійцем. Своїм влучним вогнем вивів з ладу обслугу протитанкової гармати противника. Спільно з групою бійців спонукав до втечі взвод німців. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Сергеєв Іван Георгійович, 1919 р.н., молодший сержант, командир відділення. Представлений до ордена Червоного Прапора. В бою під с. Наумівка проявив себе мужнім і безстрашним бійцем. Під час атаки сміливо і рішуче рухався вперед, знищивши трьох німецьких солдатів. Під час бою виніс чотирьох поранених бійців. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Сіунов Леонід Іванович, 1917 р.н., сержант, командир відділення. Представлений до ордена Червоного Прапора. В бою під с. Наумівка проявив себе мужнім і безстрашним бійцем. Будучи командиром відділення, сміливо і рішуче просувався вперед, надихаючи своїм прикладом бійців. Під час бою його відділення знищило понад 15 фашистів. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Ухобостін Олексій Сергійович, 1917 р.н., сержант, командир відділення. Представлений до ордена Червоного Прапора. В бою під с. Наумівка проявив себе мужнім і безстрашним командиром. Під час атаки йшов попереду і своїм прикладом вів за собою бійців. Його відділення знищило близько 25 фашистів. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Це був 118-й день війни. До Великої Перемоги залишалося 1300 днів і ночей кровопролитних, жорстоких боїв.
… Наступного дня, літній вчитель – директор Угроїдської школи Поляков Віктор Іванович з групою старшокласників зібрали тіла загиблих воїнів і поховали у двох братських могилах на околиці села Угроїди, за Благодатною вулицею, внизу біля дороги в Наумівку, біля гаті на мілководді річки Рибиця. Інших знаходили і ховали на місці загибелі. Місцеві жителі передавали з покоління в покоління історію цього трагічного і героїчного дня. Угроїдські старожили пам’ятають: мало не на кожній вулиці, на городах і в садах були солдатські могили. Люди підтримували їх, міняли хрести та огорожі, обсаджували квітами.
… В 1941-му Григорію Ілляшенку, підлітку з села Наумівка, було 13 років. Коли вдарили міномети, його мати одразу ж всіх своїх дітей загнала в глибокий льох. Але хіба встежиш за дітворою. Гриша тихо виліз із погреба, схопив фуфайку і одягаючи її на ходу, вислизнув з будинку. Забравшись на високу сосну і зачаївшись в густій кроні, він весь день просидів на своєму спостережному пункті. Григорій Іванович Ілляшенко був єдиний, хто дожив до наших днів на Угроїдській землі і який бачив той важкий бій. Від нього дізналися про те, як все було в той далекий жовтневий день 1941 року…
Перепоховання в братські могили та укрупнення первинних військових поховань “іржавою косою” пройшлося по місцях колишніх боїв у 40-ві, 50-ті, 60-ті роки, і знищило тисячі скромних солдатських обелісків і братських могил, навіки викресливши з пам’яті та історії їх адреси. Значна частина останків залишалася в “стертих з лиця землі”, тепер навіки безвісних, колишніх могилах. З двох старих братських могил десантників перепоховали в центр села, туди, де зараз меморіал. Але місцеві жителі, з покоління в покоління, передають розповіді про солдатські могили військової пори. Пам’ять народна жива.
Уляна Мусіївна Литовченко – господиня будинку, в якому загинув Лев Крилов, майже чверть століття дбайливо зберігала могилу загиблих на її очах воїнів, обсадила її трояндами. Вона повідомила у сільраду відомості про воїнів і місце розташування могилки, але розкопувати її не дала: “Доглядати буду сама і далі!” – сказала вона твердо. І дбайливо доглядала за похованням до кінця свого життя. Тому прізвище сержанта Лева Крилова на пам’ятні плити Угроїдського меморіалу не потрапило. І лише солов’ї турбували Вічний спокій солдатів, і росла над їх могилою могутня яблуня. Уляна Мусіївна вечорами сідала на лавочку під нею і довго дивилася на захід сонця. А на свято Перемоги школярі приносили Воїнам живі квіти… Але з часом могила була стерта з лиця землі. Завдяки допомозі Олега Івановича Будко, адміністрації Угроїдської селищної ради, місцевих жителів, Сумському пошукового загону “Повернення” та пошуково-дослідницькій групі “ПДВ. 3-й корпус”, керованої племінником Лева Крилова, Павлом Бабушкіним-Криловим, у 2008 році могила воїнів була знайдена і відновлена.
20 серпня 2009 року Лев Крилов та його однополчанин Олексій Пятайкін з військовими почестями, були перепоховані на кладовищі села Угроїди, на території, спеціально виділеній настоятелем Угроїдскої Свято-Іллінської церкви, священиком Сергієм Васильовичем Зеленським. За могилою воїнів постійно доглядають працівники селищної ради, служителі та прихожани церкви і школярі.
На могилі Лева Крилова та його бойового товариша Олексія Пятайкіна, в селі Угроїди Сумської області навічно викарбувані слова вдячності нащадків: “Ви стояли на смерть, обороняючи столицю України м. Київ, ви героїчно билися під Остром, Черніговом, Конотопом, Путивлем та Сумами! Ви полягли смертю хоробрих на українській землі у важкому бою при визволенні сіл Угроїди і Наумівка Краснопільського р-ну Сумської області 17 жовтня 1941р. Народ України і Росії не забуде вас! Вічна Пам’ять воїнам-десантникам 212-ї ПД бригади 3-го ПД корпусу, полеглим за свободу і незалежність нашої Батьківщини!”
В цих скупих суворих рядках – трагедія 1941 року, дні і ночі важких кровопролитних боїв і велич військового подвигу захисника Вітчизни – Лева Крилова і його бойових товаришів!
Павло Бабушкін-Крилов
| Джерело: | Краснопілля |  |