Зaлишивcя вipним Укpaїнi
&Юрій Андрієнко.
21 рік, с.Велика Рибиця (18.10.1993-08.09.2014)
Тому, хто йде першим завжди важко. Але вони знаходять у собі сили витримати спокуси і випробування. Саме таким і був нацгвардієць Юрій Андрієнко.
У 2013 році Юрій потрапив служити у частину внутрішніх військ №3009 у Криму, що базувалася під Сімферополем. Хоча за військовою спеціальністю він був стрільцем, йому дісталася посада техніка на стрілецькому полігоні внутрішніх військ. Колектив полігону був далекий від політики, і. зрозуміло, не брав участі в жодних відрядженнях «вевешників» до майданного Києва. Але ось в лютому 2014 року в Крим прийшли російські окупанти, які, крім блокування військових частин, почали «переманювати» українських військових на свою сторону обіцянками хороших контрактів і заможного життя. Багато хто спокусився на ці обіцянки. Потім Юрій розповідав, що бачив, як офіцери влаштовували з росіянами «договорняки», як продавали їм військову техніку і боєприпаси. Однак юнак із Сумщини твердо вирішив для себе: «Я не зрадник». Тому коли залишки частини ВВ були змушені покинути Крим, Юрій пішов з ними, хоча багато його колишніх соратників, у тому числі і з Сумщини, залишилися служити окупантам.
Юрій Андрієнко не був патріотом на показ, не брав участі у політичних баталіях та партійних тусовках. Але патріотизм і любов до рідної землі з’явилися у нього ще з дитинства. Народився Юрій у с.Сінне, Краснопільського району. Батько працював трактористом, мати – вихователькою дитячого садка. Через декілька років сім’я переїхала до с.Велика Рибиця цього ж району – там у батька були кращі перспективи.
У Юрія з’явилася молодша сестра Жанна. У дитинстві між братами і сестрами часто бувають сварки – суперництво за увагу батьків дає себе знати. Але Юрій навпаки, взяв на себе роль захисника молодшої сестри. «Він був досить сильним, виріс швидко, тож у класі і школі його поважали, і мабуть трохи боялися», – розповідає батько Юрія Олександр Миколайович. Навіть коли сестра підросла, Юрко намагався «селекціонувати» її прихильників серед хлопців-відразу відшивав бузотерів, курців і любителів хмелька.
Закінчив восьмирічку в рідному селі, а потім їздив до Миропільської школи, де отримав повну освіту. Мрією юнака було потрапити до лав Служби безпеки України – з дитинства він читав книжки про шпигунів та розвідку, марив воєнною справою, бо роль захисника усіх слабких йому дуже подобалася. Однак вступити до Національної академії СБУ у Харкові з першого разу йому не вдалося, тож змушений був вступити на контрактне навчання на юридичний факультет Сумського національного аграрного університету. Але якість навчання і його фахова спрямованість йому не сподобалися. Тож провчившись не більше року, він покинув стіни університету. Мав спеціальність водія за категоріями В і С, тому подався на заробітки, маючи на меті ще раз спробувати вступити до омріяної академії у Харкові. Однак до призову до армії це йому так і не вдалося.
Після виведення з Криму залишків частини ВВ, вона була переведена до Харкова, де після рішення про створення Національної гвардії України влилася до лав Слобожанської бригади НГУ. Юрій брав участь у «зачистках» Харкова від проросійських сепаратистів у кінці березня – на початку квітня 2014 р. Потім Слобожанську бригаду НГУ оперативно перекинули в зону АТО на Донбасі однією з перших – у довідці, виданій командуванням, значиться, що Юрій брав участь у антитерористичній операції ще з початку квітня, з дня її оголошення. Нацгвардійці утримували важливі стратегічні об’єкти Донбасу до прибуття армійських частин і добровольчих батальйонів.
Під час наступу на сепаратистів т.зв. «ДНР» і «ЛНР», який вела армія з кінця червня 2014 р., бригада діяла у другому ешелоні наших військ. Тому вступала до Слов’янська, а потім до Краматорська вже після звільнення армійцями – «зачищала» міста, ліквідовувала схованки із зброєю і боєприпасами. У середині липня батальйон Юрія прибув на сумнозвісну гору Карачун. Нацгвардійці влаштували навколо декілька блокпостів, які розрізнені групи терористів з так званої «ДНР» іноді обстрілювали.
Діяли і ворожі диверсійно-розвідувальні групи. Особливо вони активізувалися під час відступу наших військ після вторгнення російської армії наприкінці серпня 2014 року. Іморівно, саме через дії однієї з таких ДРГ у ніч на 8 вересня 2014 року загинув Юрій Андрієнко. Його тіло було знайдено всередині блокпоста зі слідами автоматичної черги. Поховали бійця на кладовищі рідного села В.Рибиця з усіма почестями.
http://krasnews.at.ua/news/zalishivsja_virnim_ukrajini/2016-09-09-6789