Пpo yкpaїнcькe пиcьмeнcтвo тa Шeвчeнкiвcькy eнциклoпeдiю вiд Лeoнiдa Ушкaлoвa

Професора з Харкова, нашого земляка, уродженця Краснопілля, Леоніда Ушкалова немає особливої потреби представляти читачам krasnews. На нашому сайті вже є кілька матеріалів як про самого вченого, так і про його науковий доробок:
Професор у стилі бароко (15.09.2009)
Неспійманий світом. Сковорода ловив кайф від мандрів (02.11.2010)
Мислити, як вільні люди (25.03.2011)
Національні світи слобідської літератури (07.01.2012)

Але мусимо визнати, що за минулий рік ми дещо «відстали» у висвітленні цього напрямку. Професор Леонід Ушкалов плідно працює не тільки в його улюбленій сфері – провідній науковій темі всього життя – дослідженні спадщини унікального українського мислителя Григорія Сковороди. Останнім часом все частіше почали з’являтися його літературознавчі твори. Тому хочемо запропонувати підбірку матеріалів – рецензій на нову книгу Леоніда Ушкалова, у якій він продовжує розширювати свої наукові зацікавлення та горизонти як літературознавець. Книга «Від бароко до постмодерну» вийшла 2011 року у видавництві «Грані–Т». З приємністю повідомляємо, що за результатами ХІІІ Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року’2011» (див.  http://www.umoloda.kiev.ua/number/2000/164/71223/) ця книга посіла друге місце в номінації «Літературознавство». На Форумі видавців у Львові торік було презентовано ще одну книгу Л.Ушкалова. У видавництві «Смолоскип» вийшла його книга «Архів Розстріляного Відродження: матеріали архівно-слідчих справ українських письменників 1920 – 1930-х років».

У творчому та науковому житті професора Леоніда Ушкалова у 2011 році відбулася ще одна пам’ятна подія. За підсумками конкурсу 2010 р., проведеного відділеннями Національної академії наук України, Президія НАН України за працю «Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів» (упорядкування, передмова, коментарі та примітки) відзначила премією імені І.Я. Франка Ушкалова Леоніда Володимировича, доктора філологічних наук, професора Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (постанова Президії НАНУ № 48 від 16.02.2001). Варто нагадати, що повне академічне зібрання творів Григорія Сковороди, прокоментоване й упорядковане Леонідом Ушкаловим, яке вийшло у 2010 році, отримало визнання не тільки академічних кіл українського суспільства. Ця неординарна книга завоювала Ґран–прі Всеукраїнського рейтингу «Книжка року–2010».

Отже, пропонуємо вашій увазі деякі рецензії на книгу:
Леонід УШКАЛОВ. Від бароко до постмодерну. Сер. «De profundis». – К.: Грані-Т, 552 с.
http://www.umoloda.kiev.ua/number/1898/164/67497/
Номер 103-104 за 17.06.2011
Що таке українська література?

Харківський інтелектуал Леонід Ушкалов, відомий своїми науковими розвідками про Григорія Сковороду, видав книжку, присвячену постмодернізму

Несподівана, але, звісно, давно очікувана книжка професора Харківського державного педагогічного університету імені Сковороди Леоніда Ушкалова, презентована нещодавно в Харкові, все ж не лише про сучасний період в історії нашої культури. Як людина, для якої українська література почалася тисячу років тому, науковець і цього разу пропонує нам певний історичний зріз, а точніше прогулянку — «Від бароко до постмодерну». Несподіваною є не лише тематика книжки, а й її стилістика: попередні книжки Леоніда Ушкалова відповідають усім канонам академічного тексту, тоді як це видання — збірка есеїв, написаних легко і яскраво.

Ще будучи студентом, Леонід Ушкалов збагнув, що справжній науковець не повинен розпорошуватися: слід обрати тему для вивчення і спробувати зробити в ній усе можливе. Темою усього життя Ушкалова–старшого стало українське бароко і, зокрема, — Григорій Сковорода. У науковому доробку професора книжки «Нариси з філософії Григорія Сковороди», «Світ українського бароко», «Григорій Сковорода і антична культура», «З історії української літератури XVII—XVIII століть», «Українське барокове богомислення (сім етюдів про Григорія Сковороду)»,«Григорій Сковорода: семінарій», «Есеї про українське бароко». Минулого року вийшло повне академічне зібрання творів Григорія Сковороди, прокоментоване й упорядковане Леонідом Ушкаловим (Ґран–прі Всеукраїнського рейтингу «Книжка року–2010»).

Нова книжка вченого «Від бароко до постмодерну» вийшла у серії видавництва «Грані–Т» De profundis. На сьогодні це єдина книжкова серія в Україні, де з’являється есеїстика і яка впевнено перебирає на себе функції шанованої серії «Висока полиця» видавництва «Факт». До Ушкалова в «Грані–Т» друком вийшли есеї Віри Агеєвої, Анатолія Дністрового, Ярослава Грицака, Євгенії Кононенко, Сергія Грабара та інших. Ідея видати в цій серії книгу Леоніда Ушкалова належала літературному редактору видавництва Іванові Андрусякову. На його переконання, професор Ушкалов наділений усіма рисами ідеального вченого: колосальною компетентністю, людською мудрістю й умінням говорити просто про складні речі. «У наш час нелегко знайти розумну книжку для читання, — скаржиться Андрусяк. — Ось чому настільки цінним для нас є мислення таких людей, як Леонід Ушкалов, людей, які знають, що, як і чому відбувається в літературі і світі».

Книга «Від бароко до постмодерну», яку харківський критик Ростислав Мельників зарахував до цікавого літературознавства, вміщує раніше не друковані есеї Леоніда Ушкалова трьох останніх років не лише про Григорія Сковороду, а й Мелетія Смотрицького, Григорія Квітку–Основ’яненка, Тараса Шевченка, Павла Тичину, Максима Рильського. Отже, часовий проміжок, який висвітлено у книжці, охоплює XVII — початок XXI cтоліття. «З одного боку це просвітницький проект, — пояснює Леонід Ушкалов. — Із іншого — спроба зрозуміти, що таке українська література від давнини до сьогодні».

Цікаво, що саме робота над розділами, присвяченими Шевченку, визначила і колір обкладинки — фіолетовий. Як пояснив Ушкалов, фіолетовий для Шевченка був «кольором України і світлого суму за собою справжнім». Ще недавно одне українське видавництво пропонувало Леоніду Ушкалову написати роман про Шевченка, така ідея науковця не зацікавила, а ось про видання Шевченківської енциклопедії під умовною назвою «Шевченко від А до Я» Ушкалов мріє. «Я хочу приватизувати Шевченка, звільнити його від тих посполитих сюжетів і контекстів, в яких він сьогодні фігурує, — зізнається вчений. — Мені не подобається те, що сьогодні про нього пишуть. Адже Шевченко — це та призма, крізь яку дивиться на нас світ».

У мріях невтомного науковця ще й Сковородинська енциклопедія, яка б увібрала в себе все, що стосується світу ідей та образів Григорія Сковороди. А в мріях українських студентів і науковців — історія української літератури від Леоніда Ушкалова. «Подивимося, може, щось таке й утну, — говорить Ушкалов, — але попереджаю, моє бачення дуже сильно відрізнятиметься від бачення інших літературознавців».

Тетяна ТЕРЕН
…

http://bukvoid.com.ua/digest/2011/06/22/081236.html
22.06.2011, 08:12  ZAXID.NET
Бароко, постмодерн та трішки фіолетового кольору

Коли мова заходить про книжку такого знаного у науковому світі вченого, як харківський професор Леонід Ушкалов, десь підсвідомо мається на увазі, що та лектура не для широких мас.

Мовляв, студії з давньої української літератури доступні хіба високочолим представникам академічних кіл, а пересічному читачеві воно не зрозуміло, та й ні до чого…

Добре це чи погано – питання суперечливе, адже, можливо, має бути в культурному просторі щось таке недоторканне й недоступне для активного наступу попси просто тому, що попса не має про це «щось» жодного уявлення. Наприклад, наукове опрацювання філософської спадщини Григорія Сковороди. З іншого боку, чи не обділяємо ми пересічного українця, позбавляючи його можливості інтелектуального діалогу про цю спадщину чи бодай про життєвий шлях мандрівного філософа, водночас змушуючи сотні тисяч українських школярів писати в межах зовнішнього незалежного оцінювання твори на тему «сродної праці»? Як на мене, то нова книжка Леоніда Ушкалова «Від бароко до постмодерну» є прикладом оптимального поєднання складного матеріалу та викладу доступною, живою мовою, що може зацікавити якнайширші читацькі кола.

Зрештою, автор ішов до цього синтезу цілком природнім шляхом, поєднуючи глибокі наукові студії із невимушеними, майже художніми наративами. Здається, «полегшення» стилю є наразі свідомою настановою професора Ушкалова, тому одним із «найскладніших» есеїв збірки «Від бароко до постмодерну», вочевидь, стане перший, присвячений життєвій драмі Мелетія Смотрицького, одного з чільних релігійних діячів українського бароко. Цей, направду, не новий сюжет вітчизняної історії, котрий ілюструє боротьбу «Русі з Руссю», можна відчитувати нескінченно, адже йдеться тут не лише про конфлікт віровизнання в конкретну історичну добу, а про одвічне людське роздвоєння. Відтак ексклюзивізм Смотрицького-католика, котрий вдається до темпераментного самознищення – засудження діяльності Смотрицького-православного – автор зіставляє з фанатичним відреченням від свого минулого діячів Червоного ренесансу 1920 х років (скажімо, війною Миколи Хвильового проти «хвильовізму»). Безперечно, паралелей до подібної колізії можна відшукати безліч і в наші дні…

Вражає за охопленим матеріалом стаття «Сковорода та Біблія», вибудувана як своєрідний діалог із незабутнім Юрієм Шевельовим: у суто науковому плані з його розвідкою «Пролеґомена до вивчення мови та стилю Г. Сковороди», а в особистому – як спроба довести, насамперед самому собі, можливість здійснити нездійсненне, тобто відстежити всі біблійні посилання в текстах філософа. Отож, у відомих на сьогодні автентичних текстах Сковороди професорові Ушкалову вдалося віднайти «2870 точних біблійних цитат, 1336 неточних цитат, 1164 парафрази, а також 1623 алюзії та ремінісценції, загалом – 6993 одиниці». Звісно, майже детективні розшуки цитат, дослідження змін у їх синтаксичній структурі, розмаїття контамінацій тощо для нефахівця цікаві не самі собою, а як ілюстрація своєрідного способу світосприйняття Григорія Сковороди, котрий, власне, мислив Святим Письмом.

Утім, є в збірці й розвідки іншого плану, зокрема спроба відповісти на запитання «Чим були гроші для Григорія Сковороди?» – не надто популярний аспект дослідження життєвого шляху мандрівного філософа, котрому «ідеал Христової бідності не заважав… любити вишукані вина (токайські та скопельські), пити вранці чай із лимоном, ласувати сиром пармезаном, мати кишеньковий годинник лондонської фірми «Barwingten», флейтузу зі слонової кістки тощо». З дражливою ситуацією Леонід Ушкалов справляється досить елегантно й по науковому стримано – власне, як і в випадку з розглядом «Бароко сексуального», представленого, наприклад, сороміцькими піснями чи уривками з барокових пенітенціаліїв із переліком гріхів зі статевої сфери. Власне, йдучи за аналогією до нещодавно виданого українською мовою дослідження француза Робера Мюшамбле, цей розділ міг би стати засновком праці «Оргазм та Україна».

Так само доволі несподіване коло фактів пов´язане з постаттю  Тараса Шевченка: у збірці можна знайти фрагменти майбутньої, умовно кажучи, «Шевченківської енциклопедії» Леоніда Ушкалова, котра складатиметься з близько 800 коротких статей, що на матеріалі художніх текстів та щоденника, спогадів, малярських творів розкриватимуть ставлення Шевченка, приміром, до азартних ігор. Чи до балету, блондинок, брюнеток, егоїзму, ексцентричності, ніжності, фантастики, фіолетового кольору й такого іншого. Саме тут доречно буде згадати про постмодерн, якого насправді не так багато в збірці, принаймні, на рівні персоналій, а проте виразно відчутно, що автор повсякчас тримає в голові весь обшир сучасного культурного життя, реагуючи на його виклики й провадячи полеміку у власний спосіб. Скажімо, такою відповіддю на попередні версії інтерпретації творчості та створення образу  Тараса Шевченка  є власна стратегія Леоніда Ушкалова – змалювання постаті генія «без купюр», постаті яскравої та багатогранної.

Власне кажучи, збірка засвідчує, що її автор справді бачить українську літературу цілісно – від бароко до постмодерну (окрім згаданих, у книжці містяться ще досить ґрунтовні розвідки про Квітку-Основ´яненка, Тичину й Рильського, спроба погляду на галицьку літературу крізь призму літератури слобідської тощо), а головне – вміє про неї цікаво розповісти. Не даремно одне з улюблених запитань до професора Ушкалова – чи не збирається він написати комплексну історію української літератури. Адже можна лише мріяти про подібний текст – історію літератури, від якої не засинали б учні навіть на останніх партах, для якої не було б табуйованих тем і «табеля про ранги» українських письменників, словом, історії, котра викликала б інтерес.   

Леонід Ушкалов. Від бароко до постмодерну. – К. : Грані-Т, 2011.

Тетяна Трофименко

…
http://www.grani-t.com.ua/ukr/news/1222/
Рух до абсолюту професора Леоніда Ушкалова
4 листопада, 2011

Історія літератури сприяє розумінню процесів становлення й розвитку нації. Власне крізь призму тексту ми відчитуємо себе вчорашніх, сьогоднішніх і, врешті, намагаємося вгадати, якими будемо завтра. Інакше кажучи – пізнаємо себе. Відтак авторська інтерпретація літературного процесу дає змогу більш проникливо його осмислити.

Недарма ж бо книжка професора Леоніда Ушкалова «Від бароко до постмодерну: есеї» (К.: Грані-Т, 2011, серія «De profundis»), яка сприймається як свого роду пролегомени до авторської візії історії вітчизняної літератури, розпочинається з есею «Полеміка як чин самопізнання (Мелетій Смотрицький)». Адже саме з ранньобарокових полемічних розправ починалося самоусвідомлення української літератури як певного явища. Та й сама полеміка, котра під ту пору точилася між представниками православного та унійного таборів, спонукала до внутрішньої рефлексії, аби крізь призму релігійної суперечки усвідомити національну сутність. Власне кажучи, збагнути те, що робить «русина русином».

До того ж у творчості Мелетія Смотрицького мовби «узагальнюється» досвід попередніх поколінь: від митрополита Іларіона та Клима Смолятича до Станіслава Оріховського й Христофора Філалета (Марчина Броньовського). Та й життя його може правити за взір не лише релігійних, а й мистецьких пошуків доби. Фактично йдеться про вибір між культурою католицького Заходу й православного Сходу. Одначе не варто спрощувати проблему, впадати в крайнощі чи з відстані кількох століть з легкістю виносити присуд учинкам єпископа Мелетія. Урешті, його доля – це доля інтелектуаліста, який спробував шукати компроміс у час, який не хотів визнавати компромісів. Звісно, емоції у творах Смотрицького часто «зашкалюють», його самобичування вражають своєю щирістю, проте за цією внутрішньою драмою відчитується бажання бодай почасти знайти вихід із тої складної ситуації «війни Руси з Руссю». Як слушно завважує професор Леонід Ушкалов, «нічого бодай трохи схожого на екуменізм чи на “вічну філософію” Григорія Сковороди в його творах годі шукати. Часи раннього бароко давали надто вже мало місця для релігійної толеранції, до того ж і сам Смотрицький був “людиною пристрасті, глибоких емоцій”». Разом із тим його творчість – це своєрідний крок до концепції нашого мандрованого любомудра. Урешті, недарма саме́ українське бароко окреслюють рамцями «від Мелетія Смотрицького до Григорія Сковороди». Те, що накреслив перший, – узагальнив і підсумував останній.

До речі, сам Григорій Савич постає у книжці професора Ушкалова в доволі несподіваному «фінансовому» ракурсі. «Чим були гроші для Сковороди?» – саме цьому присвячено один із сюжетів книжки. Справді, про філософа, який, здається, самим способом життя зневажив будь-які матеріальні статки, ми раптом дізнаємося чимало нового й напрочуд цікавого. Однак на того, хто шукатиме тут якихось модних тепер «капостей», чекає розчарування: адже гроші як запорука певного статусу (сріблолюбство) й гроші для забезпечення себе необхідним – то абсолютно різні речі. Інакше кажучи, гроші, звісно, потрібні людині – але хибною є думка про те, що вони можуть принести щастя. Загалом же цей образ у творчості Сковороди хоча й подибуємо не так часто, проте його прочитання вирізняється доволі барвистою контекстуальною інтерпретацією.

Не менш цікавими є й міркування шановного пана професора про вічну сковородинівську педагогіку. Тут мимоволі напрошується думка, що переконання Сковороди, які, вочевидь, контрастували з тогочасною шкільною традицією, й стали основною причиною того, що «педагогічний стаж» філософа був загалом нетривалим. Він-бо правив про розвиток гармонійної особистості, тоді як школа переймалася певним «набором» умінь і навичок. А от розділ «Бароко сексуальне», як випливає вже з самої назви, дозволяє дізнатися про цілком «земні» зацікавлення людини тієї епохи, котра зазвичай править за взір культивування високих духовних ідеалів. Тут ідеться про низове бароко, яке так само справило потужний уплив на нашу культуру. Насправді високе й низове бароко цілком гармонійно поєднувалися в рамцях традиції. Якщо перше, опікуючись духовними проблемами, давало людині взірець, до якого та має прагнути, обіцяючи небесні блага, то друге зосереджувалося на цьогосвітніх утіхах. Тут варто зазначити, що автор – у прямому сенсі – називає речі своїми іменами, не вживаючи в цитованих текстах «цнотливих» крапок, адже саме так і має чинити наука, щоб не допускати певних недоговореностей чи ідеалізації. Наука, послуговуючись фактами, здійснює аналіз явища, яке було чільною складовою нашої старожитньої культури.

Та все ж однією з найбільших цікавинок книжки професора Леоніда Ушкалова є написана у формі авторської енциклопедії студія про Тараса Шевченка, у якій шановний дослідник подає власне прочитання творів митця. При цьому варто наголосити, що в поле зору науковця потрапляють речі, які зазвичай лишаються «поза рамцями» академічних текстів, хоча саме через усі оті, як може видатися на перший погляд, «дрібниці» й увиразнюється постать Тараса Шевченка. Як зазначає сам науковець, «попри те, що геніїв треба міряти, звісно ж, мірилом геніїв, навіть найбільший геній живе в тому самому «лісі речей», що й звичайна людина». Власне запропонована енциклопедія не лише відображає Шевченка в інтерпретації Леоніда Ушкалова, а є своєрідною спонукою до відкриття кожним «свого» Шевченка, – адже геніальність будь-якого митця можна зрозуміти, лише «пропустивши» його через себе; тільки в такий спосіб він може стати по-справжньому близьким, або ж, навпаки, віддалитися.

Загалом же провідним сюжетом книжки є відчитування літератури як «ліствиці Якова», крокуючи якою, людина рухається до Абсолюту.

Катерина Борисенко

…

Більш детальну рецензію на книгу Л.Ушкалова можна почитати також тут:
http://litakcent.com/2011/09/20/vid-sakralnoho-do-seksualnoho-j-necenzurnoho/
20 Вер 2011, 13:05
Євген Нахлік:
Від сакрального до сексуального й нецензурного

http://krasnews.at.ua/publ/krasne_slovo_zemljakiv/leonid_ushkalov/pro_ukrajinske_pismenstvo_ta_shevchenkivsku_enciklopediju_vid_leonida_ushkalova/23-1-0-245