Cтaнoвлeння oxopoни здopoв’я Кpacнoпiльщини

Для кращого розуміння питання становлення і розвитку охорони здоров’я Краснопільського району необхідно подивитися, що представляв собою район з адміністративно-територіальної точки зору. У період довоєнної України територія Краснопільського району включала такі населені пункти, як Низи, Нижня і Верхня Сироватки, с. Гребениківка, а села Миропілля, Запсілля, Велика та Мала Рибиці, Сінне, Грунівка, Барилівка входили до Миропільського району. Верхня Пожня та с. Порозок були в складі Великописарівського району. Довоєнну медицину району представляв Краснопільський райздороввідділ, якому були підпорядковані дільничні лікарні (колишні земські) та фельдшерські пункти в пунктових селах. Згодом в цих пунктових селах були відкриті пологові будинки, які утримувалися за кошти місцевих колгоспів.

Санепідстанції як такої не було. Санепіднагляд здійснювався існуючою лікарняною мережею під неухильним наглядом і керівництвом Сумської обласної санепідстанції.

З економічної точки зору район був бурякосіючим, в якому функціонувало в передвоєнні роки чотири цукрових заводи (Угроїдський, Мезенівський, Грязнянський, Низівський) і два спиртові заводи (Бездрицький та Наумівський), які переробляли патоку на спирт. Цукрові і спиртові заводи приносили великий прибуток до казни району. До тридцятих років минулого століття в селах було добре розвинуто одноосібне сільське господарство. При цукрових комбінатах протягом року працювали сільгоспекономії, які, крім вирощування цукрових буряків та бурякового насіння, вирощували корів, свиней, коней, биків.

На цукрових заводах і економіях працювали робітники із місцевих жителів і населення прилеглих сіл. Цукровими заводами і економіями керувала сім’я Харитоненків. Саме з їх іменем пов’язаний розвиток лікарень при цукрових заводах. Вся тодішня інфраструктура – лікарні, їдальні, гуртожитки, дороги будувалися і утримувалися за рахунок коштів Харитоненків, в тому числі утримання хворих на ліжках і той медичний персонал, який їх лікував і доглядав. У довоєнні часи в районі була в основному сформована лікарняна мережа.

У Грязному, Великому Бобрику, Мезенівці, Славгороді, Осоївці, Рясному, Покровці, Бранцівці діяли дільничні лікарні кожна на 10 ліжок, а в Угроїдах лікарня на 25 ліжок. В самому Краснопіллі на території нинішньої ЦРЛ були розташовані 5 одноповерхових приміщень районної лікарні, в яких розміщувалися поліклініка (зараз це будинок, де проживає багатодітна грузинська сім’я), хірургічне відділення (сьогодні тут знаходиться інфекційне відділення), пологовий будинок, терапевтичне відділення.

Там, де донедавна розміщувалась молочна дитяча кухня, раніше була клінічна лабораторія. У хірургічному відділенні були облаштовані гінекологічні ліжка, а в терапевтичному відділенні частково були розміщені і неврологічні ліжка.

Райздоровідділ знаходився в будинку разом з санепідвідділом на вулиці Перемоги (біля магазину «Оберіг»), а в будинку, де сьогодні знаходиться магазин «Дитячий світ» і нотаріальна контора, розміщувалась стаціонарна дезстанція, тут же і протималярійна станція. Згодом в 70-80 роки тут розміщався райвиконком, а нині – стоматологічна поліклініка.

На той час в районі реєструвалися непоодинокі випадки висипного та черевного тифу, дизентерії, скарлатини, дифтерії, кору, малярії, туберкульозу. Особливо дошкуляв щорічно спалах висипного (вшивого) тифу, починаючи з часу німецької окупації і майже до 50-тих років минулого століття. Райлікарня в довоєнні роки була на 50 ліжок, а в післявоєнні роки в міру добудови стаціонарних приміщень і поповнення медичних спеціалістів ліжковий фонд був поступово збільшений до 75-100-150 ліжок, а в період так званого застою райлікарня вже налічувала 250 ліжок, а в цілому по району разом з ліжками СДЛ ліжковий фонд був на 475 ліжок, в т.ч. Миропільська лікарня на 75 ліжок, Угроїдська на 50 ліжок, а стаціонари СДЛ – на 25 ліжок кожна.

І все ж самотужки побудовані стаціонари не задовольняли потреби райлікарні. Дитяче відділення було розміщене в будинку, де сьогодні знаходиться бібліотека по вул. Лермонтова, 7.

У 60-ті роки район зазнав чергової адміністративно-територіальної реформи. Був ліквідований райздороввідділ, не стало району. Районні служби перебазувалися в Сумський район. Штучна переорієнтація населення району в отриманні кваліфікованої медичної допомоги на Сумську ЦРЛ викликало різного роду непорозуміння, особливо з боку сільського населення, так як автобусне сполучення з віддаленими селами було вкрай недостатнє і не регулярне, а пішки хворій людині встигнуть вчасно до потягу на залізниці також не завжди вдавалося. Швидка медична допомога тоді на селах не діяла, використовувався гужовий транспорт. Звідси почастішали випадки затримки в наданні невідкладної хірургічної допомоги, допомоги вагітним при пологах. Такі незручності спричинив відтік із району населення, в т.ч. і спеціалістів.

Урешті-решт довелося знову відновлювати район, але тепер в інших територіально-адміністративних межах, разом з цим і підпорядкування лікувально-профілактичних закладів, переорієнтування населення. Однак спеціалісти, особливо ті, що раніше працювали в райлікарні, назад не повернулися. Розпочалося нове коло запрошень спеціалістів, їх підготовка, спеціалізація, забезпечення житлом.

У результаті чергової адміністративно-територіальної реформи від нашого району до Сумського відійшли Низи, Нижня та Верхня Сироватки, Бездрик, Залізняк, а с.Гребениківка від Великобобрицької дільниці до Тростянецького району. Від Великописарівського району до Краснопільського були приєднані села Порозок і Верхня Пожня. Населені пункти Миропільської зони, а це Миропілля, Запсілля, Мала і Велика Рибиця, Сінне, Барилівка, Грунівка, Осоївка в результаті ліквідації Миропільського району були приєднані до Краснопільського району разом з лікувальними закладами. Районна Миропільська лікарня перейшла в статус дільничної лікарні з 75 ліжками, серед яких були хірургічне відділення з операційним блоком, акушерсько-гінекологічне відділення, терапевтичне відділення з дитячими ліжками і туберкульозне відділення.

У лікарні надавалась необхідна екстрена хірургічна допомога. Лікарня була базовою Харківського медінституту в підготовці випускників. В ній свого часу працював хірургом Л.В.Супрун – майбутній обласний хірург Сумського облздраввідділу. У лікарні проходив переддипломну практику виходець із Запсілля Д.В.Гейко, в майбутньому доктор медичних наук, професор кафедри Харківського медінституту.

До 1939 року вся звітність передавалась в облздраввідділ м.Харкова, так як Сумської області, як структурної одиниці в Україні не було.

У роки німецької окупації (жовтень 1941 р. – по серпень 1943 року) лікувальні заклади району не працювали, медична допомога місцевому населенню не надавалися. Із лікарів в районі залишився лікар Олександр Лаврентійович Букалов, 1869 року народження, син потомственного дворянина Тамбовської губернії, який в дореволюційні роки закінчив Московський університет, лікувальний факультет, проходив практику лікувальної справи у Китаї, Тібеті, Німеччині. У дореволюційні, довоєнні, воєнні і післявоєнні роки працював у Грязному як земський лікар. Саме до нього в ті грізні роки тягнулись люди зі своїми хворобами із всієї округи району. Набуті знання та життєвий досвід він віддавав людям, знав ціну лікарським травам, сам він їх збирав, сушив і виготовляв ліки. У післявоєнні роки за багаторічну працю він був нагороджений орденом Леніна.

У с. Великий Бобрик в передвоєнні і воєнні роки, в т.ч. і в період німецької окупації, працював лікар М.С.Чернецький (за станом здоров’я залишився в с. Великий Бобрик). Згодом переїхав до Сум, де працював лікарем-ендокринологом у обласній клінічній лікарні. У післявоєнні роки довоєнна лікарська мережа не змінювалася і була представлена районною лікарнею, сільськими дільничними лікарнями, фельдшерськими пунктами, які підпорядковувались райздороввідділу.

Райздороввідділ на той час очолював воєнфельдшер Ф.В.Крючко, який ним керував і в передвоєнні роки. Оскільки райздороввідділ вирішував в основному кадрові та фінансові питання, а лікувально-профілактичною і консультативною роботою займались районна лікарня, де були зосереджені районні спеціалісти і багато питань дублювались з РЗВ, згодом МОЗ СРСР видав наказ про створення ЦРЛ в сільських районах. Райздороввідділ був ліквідований, на базі Покровської і Бранцівської лікарень були організовані фельдшерсько-акушерські пункти. Головному лікарю ЦРЛ були підпорядковані всі СДЛ, ФАП і ФП. У зв’язку з високою новонароджуваністю виникла потреба в організації на селі колгоспних пологових будинків, більше стали медучилища готувати акушерок. Такі пологові будинки були відкриті в селах Самотоївка, Малий Бобрик, Сінне, Покровка, Грабовське, Лісне, Тур’я, Осоївка. Всі вони утримувались за рахунок місцевих колгоспів.

У 1968 році була побудована райполіклініка, у якій розміщувались кабінети лікарів, дитяча та жіноча консультації, кабінет головного лікаря, ОМК, бухгалтерія. Так як приміщення для управління медичними закладами не було, вирішили побудувати господарським способом контору. Поліклініка була розрахована на автономне водяне опалення з подачею холодної і гарячої води в кожний кабінет. Харчоблок розташовувався у напівпідвальному приміщенні пологового будинку, де, до речі, розміщувалась і пральня.

У 1976 році був побудований 2-поверховий лікувальний корпус на 120 ліжок з операційним блоком і рентгенкабінетом, гараж, пральня, овочесховище на 200 тонн, харчоблок з морозильною камерою. Зроблена добудова до будинку управління, у якому розмістився зал для засідань, проведення різного роду конференцій та святкових зібрань.

У 80-тих роках в районі були побудовані Угроїдська лікарня на 50 ліжок, Великобобрицька лікарня на 30 ліжок, споруджено амбулаторію в с. Рясне, в с. Миропілля амбулаторію відкрили у реставрованому старовинному двоповерховому будинку з окремою котельнею, в с. Самотоївка запрацював стаціонар на 25 ліжок. У ці ж роки, як їх тепер називають застійними, побудовані за проектом фельдшерські пункти в с. Покровка, Весела, Тур’я, Грабовське, Мала та Велика Рибиця, у Миропіллі на Пенянці, на Успенці, у Думівці діяли фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти. У цілому в районі функціонувало 9 сільських дільничних лікарень зі стаціонарами і амбулаторіями для прийому хворих, центральна районна лікарня на 250 ліжок.

Всього ліжковий фонд району налічував 475 ліжок: функціонувало 37 фельдшерських та фельдшерсько-акушерських пунктів. У найвіддаленіших селах діяли ФП. Зокрема у таких як Ясенок, Виднівка, Степок, Гнилиця, Марченки, Думівка. У самій ЦРЛ відкрили відділення «швидкої допомоги» з двома цілодобовими фельдшерськими бригадами, діяв пункт по забору та переливанню крові, молочна дитяча кухня, а в СДЛ – роздаточні пункти дитячого харчування.

За рік пункт по забору крові заготовляв понад 1 тонну крові від безкоштовних донорів і вона безкоштовно переливалась тим хворим, які в ній мали потребу. Пункт нараховував до 3-х тисяч постійних безкоштовних донорів. Сама територія Краснопільської селищної ради з прилеглими селами по населенню була розподілена на 4 терапевтичних і 3 педіатричні дільниці. Всіх прибулих лікарів забезпечили квартирами, в т.ч. і на селі. У райполіклініці був встановлений стаціонарний флюорограф. Такий же флюорограф з’явився і в амбулаторії с. Миропілля.

На той час в районі функціонувало 2 рентгенкабінета (Краснопільська ЦРЛ та Миропільська лікарня). У всіх лікарнях були відкриті клінічні лабораторії, кабінети ЕКГ. У клінічній лабораторії ЦРЛ проводились лабораторні дослідження в обсязі регламентованого наказами, в штаті лабораторії працювало два лікаря-лаборанти з вищою освітою. У перебудовний період в райлікарні був зведений 2-х поверховий пологовий будинок. Котельна райлікарні переведена на газове опалення. На газове опалення були переведені 6 із 9 сільських дільничних лікарень, частково на природний газ почали переводити і ФП.

У лікувальних закладах зменшувалась плинність медичних кадрів, більшість лікарень були атестовані, мали І та ІІ атестаційну категорію, а лікар-хірург Валерій Іванович Лазаренко мав вищу атестаційну категорію. Це хірург від Бога, в районі він здобув пошану і користувався заслуженим авторитетом серед мешканців і лікарів.

Лікувальні заклади району не відчували потреби у білизні, твердому інвентарі та медичному інструментарії. Були в основному забезпечені ним вітчизняного виробництва. У ЦРЛ і в кожній СДЛ в підсобних господарствах відгодовувались на відходах харчоблоків свині, що давало можливість здешевлювати ліжкодень, лікарні мали земельні ділянки, де вирощувались картопля і різні овочі для потреб лікарень. У заготівлі овочів та фруктів підтримувався постійний спонсорський зв’язок з колгоспами та радгоспами району. У відповідь колективи лікарень надавали посильну допомогу в догляді за сільгоспкультурами в їх збиранні.

Колективи лікарень Краснопільщини займали активну життєву позицію. Разом з працівниками місцевих колгоспів, підприємств і організацій брали активну участь у проведенні святкових дат, художньої самодіяльності, неодноразово виступали на районній сцені та на обласних фестивалях, у різноманітних спортивних змаганнях.

Я розповів, яким був рівень охорони здоров’я колись, а вам судити, яким він є зараз.

Д.ТАТАРЕНКО,
лікар райлікарні, ветеран охорони здоров’я та Великої Вітчизняної війни.