ТPAГEДIЯ У КOXAНOМУ

70 років тому за переховування радянських воїнів фашисти спалили 15 жителів хутора Кохане Бранцівської сільради.

Уже немає й самого хутора Коханий, повиростали діти, що стали свідками страшної події, постаріли і відходять в інший світ очевидці, а пам’ять про ті дні живе. Запитайте і сьогодні у бранцівчан-старожилів, і вам розкажуть все до найменших подробиць.

Про події того страшного квітневого дня могла б повідати Марія Данилівна Логоша, корінна жителька Коханого. У полум’ї того дня загинули племінниця, дві тітки, бабуся і дядько бранцівчанки Катерини Іванівни Свинаренко, тітка – Раїси Максимівни Лазаренко.

Про той день нагадує і пам’ятний знак, споруджений на місці трагедії у Коханому та пам’ятник біля місцевої школи с. Бранцівка, куди перенесені останки 15 земляків, спалених за допомогу радянським воїнам.

Із розповідей тих, хто це бачив, можна до найменших подробиць прослідкувати той день – 1 квітня 1943 року.

Каральний загін з вівчарками йшов від Бран цівки яром, попід лісом. А через кілька хвилин застукали приклади в благенькі двері, загорланили фашисти, зганяючи люд на колишнє колгоспне подвір’я. Біля копиця соломи зібрали жінок з дітьми, стариків.

Витяг фашист папірця, поруч нього у шкіряній куртці став перекладач. Та й без нього були зрозумілі слова ката:
– Варвара Колісник, вийти вперед. Найн! Найн! З дітьми. У варвари їх п’ятеро – Марія, Настя, Іван, Уляна, Варвара.
– Бугай Пелагея, виходь з сім’єю!
– Оришка Білаш з сім’єю!

Вийшли з сім’єю Іван і Марійка. А за їх руки тримається і Настя Шевченко. Було їй більше десяти. З Жигайлівки прийшла гуляти.
– Та облиште! Тож не Оришчина донька. То чужа, прийдешня! – заступився один дідусь.
– Тихо, тихо! – вигукнув перекладач і зробив красномовний жест, як кругом дідової шиї обляже вірьовка і вознесеться він на перекладину.

Їх вийшло вперед п’ятнадцятеро. Погнали їх на гору, туди, де виднілося одиноке деревце. Там були колгоспні сараї, там стала їх могла.

Та, мабуть, не здогадувалися односельці про близьку смерть. Христина Дядечко на згонищі була без дітей. Напевне, думала, що погонять їх до Німеччини, або кудись у концентраційний табір… Взяти дітей, або хоч попрощатися з ними.

– Діти мої!.. Діти-и-и-и! – заливалася сльозами мати. А вони сиділи в одному з з колгоспних сараїв (жили по сараях, бо фашисти село спалили ще раніше). Сиділи діти в сараї і почули її плач і стогони. Вискочили Микола і Галя і бігом до матері. Скинув фашист автомат, гаркнув щось і налякані дітлахи м’ячиками покотилися в сінешні двері. Вони таки залишилися в живих.

Жінок і дітей загнали в сарай. Різонули автоматні черги. Рвонулося в чисте ранкове світання полум’я. Крики, прокляття, зойки і стрілянина.

До війни тут був колгосп «Вільне життя». Багатий колгосп, хороший. В цьому сараї худоба знаходилася, а потім жили коханівці. Посередині сараю стіна була розібрана. Христина Дядечко в нестямі від жаху і болю металася і вигукувала: «Діти, діти, ой діти мої!». Потім вихопилася у вікно, розпласталася в ямі з багнюкою і не встала. Може знепритомніла, а може думала, що не помітять фашисти, якось перележить, буде жити. Та вони стояли навколо. Підхопили жінку, поклали на сніг, що вже почав танути, обіклали соломою і підпалили. Так і згоріла вона під сараєм на подвір’ї.

І ще одна людина рятувалася. Дочка Пелагеї Бугай – Варя. Їй років 12 було. Вона вискочила через двері та її зупинила вівчарка. Два здоровенних німця підійшли до дівчини, взяли за руки і ноги, гойднули і кинули у вируюче полум’я.

Потім усіх сельчан поставили у шеренгу по двоє. Погрожували, що так буде кожному, хто даватиме притулок і пускатиме на ночівлю партизан або бійців, що потрапили в оточення. Та вони вже мало що розуміли, мало що чули. Фашисти пішли – і всі кинулися на пожарище: може хто вцілів? Нікого. Поховали останки.

«Ніхто не забутий, ніщо не забуто! Вічна пам’ять і слава Вам, дорогі наші односельці», – красномовний напис на пам’ятнику завжди зворушує і нагадує про ті жахливі події.
Мирні жителі села Кохане Бранцівської сільської ради, яких заживо спалили фашисти в роки Великої Вітчизняної війни 1 квітня 1943 року:
Бугай Палажка Трохимівна,
Бугай Іван Павлович, Бугай Василь Павлович,
Білаш Іван Федорович, Білаш Марія Федорівна,
Колісники Варвара, Марія, Анастасія, Варвара, Уляна, Іван…
Вони завжди будуть жити в прийдешніх поколіннях.
В. ІЛЬЇН,
с. Бранцівка.

На фото кадри з фільму Елема Климова “Иди и смотри”, 1985 рік