Пpo Нoвий piк, кaлeндapi, yкpaїнцiв тa «вipyючиx»

Попри всі політичні, соціальні та світоглядні трансформації, які останнім часом бурхливо відбуваються в Україні, одне залишається незмінним: щоразу 30-31 грудня у більшій чи меншій кількості мас-медіа з’являються повідомлення на кшталт: «Новий рік у нас почали святкувати з 1700 року, коли за указом Петра І було впроваджено юліанський календар; до цього літочислення велося не від Різдва Христового, а від створення світу, а Новий рік, відповідно, відзначався 1 вересня». А то й цілі статті на цю тему…

Так от, такі твердження не мають жодного стосунку до нас, себто до українських земель і тих, хто жив і живе на них. Новий рік 1 січня українці відзначають з давніх-давен. Й ось чому.

Росія (власне, ще Московія) справді перейшла на літочислення від Різдва Христового з 1 січня 1700-го, а от в Україні такий перехід стався значно раніше – у XIV столітті, коли українські землі входили до складу Великого князівства Литовського, а частково – Речі Посполитої. Відтак 1362 року початок Нового року був встановлений 1 січня і літочислення почали вести від Різдва Христового. Це наочно засвідчують, скажімо, Літопис Самовидця та інші козацькі літописи й документи тих часів. Що цікаво: деякі автори, які жили на Лівобережжі в другій половині XVII століття, наводять у дужках поряд із датою від Різдва Христового ще і дату від створення світу, очевидно, аби було зрозуміло московітам, адже Гетьманщина на автономних засадах тоді увійшла до складу Московського царства, проте, як бачимо, зі своїми звичаями і своїм календарем. Таким самим, як і в усій «культурній Європі» – а якраз цей аргумент був для Петра І вирішальним щодо переходу Московії на новий відлік часу. Тож чому про Петра як про «великого реформатора календаря» розповідають донині навіть деякі патріотичні українські видання?

Насправді ж «великий реформатор», розважаючись із численними коханками та коханцями, якось забув, що Європа (до якої він начебто дуже прагнув) давно вже живе не за юліанським (запровадженим ще Гаєм Юлієм Цезарем), а за куди більш точним у сенсі відповідності астрономічному часу григоріанським календарем! Отож, по-перше, синхронно з Європою відзначати Новий рік не вийшло (вже на момент запровадження свята юліанський календар відставав від григоріанського на 10 діб, надалі таке відставання тільки збільшувалося), по-друге, врешті-решт, коли перехід на григоріанський календар на теренах розваленої імперії відбувся, виникла ціла купа серйозних проблем, бо розбіжність між календарями, яка на той момент становила вже 13 діб, потягла за собою дуже серйозні наслідки.

Справа в тому, що в Україні григоріанський календар вперше було офіційно запроваджено одразу після його ухвалення Папою Римським (оскільки 1582 року українські землі входили до складу Речі Посполитої, що вважалася католицькою державою). Але, як відомо, тодішні відносини між польською католицькою та українською православною митрополіями були дуже напружені; спроби змусити православних прийняти григоріанський календар лише ускладнили ситуацію. Відтак українська православна (так само, як і греко-католицька) Церква донині дотримується юліанського календаря, але знов-таки, це сталося не з веління Петра І, а в силу традиційного перебування українського православ’я у силовому полі Вселенського патріархату. А в мирському житті григоріанський календар в Українській Народній Республіці запровадили 16 лютого 1918 року, цей день став тоді 1 березня.

А тим часом у силу розбіжності календарів у православних (до якої б Церкви вони не належали) та у греко-католиків 28 листопада починається Різдвяний піст («Пилипівка»), який триває аж по 6 січня включно. А піст передбачає суворі обмеження в їжі (виключаються м’ясні та молочні страви і яйця) та забороняє вживання алкогольних напоїв (хіба що на День святого Миколая та по неділях можна випити келишок освяченого кагору). Різні гульбища також однозначно належать до розряду скоромного і в цей період є гріхом. Водночас незчисленні корпоративи, шоу-вистави, програми нічних клубів та інші розваги починаються в останню декаду грудня. Не кажучи вже про Новий рік, коли за святковими столами, щедро заставленими напоями і наїдками, збирається практично вся Україна і гуляє на повну котушку.
При цьому віруючими себе вважають, за даними соціологів, понад 2/3 дорослих громадян України; з їхнього числа православних і греко-католиків – більш як 80%. Інакше кажучи, переважне число українців мало б дотримуватися Різдвяного посту (а він, так само як і кожен піст, стосується передусім очищення духу від повсякденної суєтності задля осягнення Вічного) та навчати цього своїх дітей. Зважаючи ж на почуття християн, притлумити веселощі в цей час мали б й агностики, атеїсти та представники інших релігій. Та ні – ледь не вся країна дружно грішить і не кається в цьому.

У підсумку маємо серйозну проблему масової «подвійної моралі» значної кількості українських громадян, коли люди діють одночасно і як віруючі християни, і як запеклі атеїсти, не вбачаючи в тім великого лиха. В «русском мире», можливо, це нормально, але ж ми прагнемо до іншого, чи не так?

Може, українцям, які дуже давно відзначають прихід Нового року 1 січня, час зробити наступний крок? Щоб православні і греко-католицька Церква перейшли – за прикладом Вселенського патріархату – на новоюліанський календар, який фактично збігається з григоріанським, а відтак щоб і Різдво, і Новий рік стали на свої місця? Ясна річ, спершу будуть серйозні проблеми, тож варто вивчити досвід такого переходу, скажімо, у Болгарській Церкві. Там кілька десятиліть віряни приходили до храмів відзначати Різдво двічі: молодші – 25 грудня, старші – 7 січня. І врешті-решт усе стало на місця, а Болгарія зробила серйозний крок у позбавленні впливу «русского мира»

Сергій Грабовський

Джерело:
http://www.day.kiev.ua/uk/blog/polityka/oberezhno-novorichni-mifologemy-russkogo-myra
Обережно, новорічні міфологеми «русского мира»!
2 січня, 2015 – 14:49
Більше про українські новорічні традиції читайте тут:
http://tyzhden.ua/History/69601
Новий рік по-українськи: напівзабуті традиції