Cпoгaди пpo пpeкpacнe

Якщо задаєш собі питання, яка пора була найкращою у житті, мимоволі спливають у пам’яті роки юності. Адже саме на них припадає розвиток можливостей, ентузіазму, бажання щось творити та пізнавати нове. Саме з далекого 1989-го мені пощастило декілька років попрацювати фотокореспондентом нашого районного часопису. Для мене, ще зовсім молодого юнака, робота над створенням нового номера була якоюсь таємницею за багатьма замками.

У ті часи тільки-но входив у виробництво офсетний друк газети, впроваджувалися нові технології друкованої продукції, набору текстів, а буквально через декілька років ми отримали можливість отримувати фотознімки через цифрові фотоапарати. Це сьогодні ми не уявляємо свого життя без комп’ютера, цифрової камери, мобільного телефону, а в ті часи про таку техніку ми не могли навіть і мріяти. І цей примітивний, доволі незграбний апарат для нас був чимось космічним, і дав можливість відійти від виробництва фотографій, як ми говорили “по темному”. Молодь сьогодні навіть не знає, як так можливо самому робити розчини для проявлення та закріплення фотоплівки, як у темній кімнаті чаклувати над виробництвом фотографій.

Я вважаю, що мені пощастило в ті часи працювати разом з великими людьми, а також залишити для історії фото багатьох відомих, працьовитих особистостей нашого краю.

Коли я отримав запрошення на роботу від талановитого редактора, метра журналістики – Олександра Васильовича Козиря, були певні сумніви, чи справлюсь з такою відповідальною роботою? Але працюючи пліч-о-пліч з Олександром Васильовичем, ми, як нас тоді називали – “молодь”, навчилися бути толерантними, але самокритичними, проявляти творчість, поважати думку кожного, працювати для людей.

Хочу висловити теплі слова Цилюрику Олександру Івановичу, як журналісту і як людині, з великої літери. Багато роботи доводилося виконувати спільно з ним, особливо коли потрібно було написати замітку про ту людину, яка була на фото. Весь час відчував плече надійного товариша.

Сьогодні весь колектив, з яким я працював, знаходиться на заслуженому відпочинку.

Тож шановні колеги, прийміть від мене слова вдячності за вашу доброту, за ваше бажання допомагати молоді в становленні на тернистих життєвих дорогах. Наш колектив був злагодженим, і всі ми з великим задоволенням йшли на роботу, бо знали – нас завжди підтримають, наша робота потрібна людям. Робота в районному часописі під гучною назвою “Перемога” для мене є найкращими роками моєї професійної діяльності.

Сьогодні колективу нашої “районки” хочу побажати творчої наснаги, оптимізму, успіхів, щоб газета і надалі мала високі тиражі, активних читачів, і не забувайте про тих, хто в різні роки ніс до людей світле слово, творив історію та допомагав як словом, так і ділом у розбудові нашого району.
З повагою
колишній фотокореспондент, а нині Краснопільський селищний
голова І.Хомічов.

Джерело:

Краснопілля