Лицap coлдaтcькoгo opдeнy "Зa мyжнicть" з Кpacнoпiлля тepмiнoвo пoтpeбyє дoпoмoги

«Нам сказали, що він «важкий»»… Такі слова ми почули від рідного брата пораненого старшого солдата Віталія КАРПОВА. У телефоні мобільного – схвильований чоловічий голос та жіночі ридання: рідні пораненого терміново збиралися в дорогу, до Дніпровського військового шпиталю, куди Віталія доставили напередодні.

Наступного дня, як і домовлялися, Сергій Карпов розповідав журналістам про те, що побачив у Дніпрі.
“Нас одразу пустили в реанімацію. Серед кількох важких хлопців лежав і наш Віталя. Дуже блідий, змучений, забинтований, ледь дихав, бо втратив багато крові. Нас пізнав, зрадів і навіть намагався усміхнутися. Особливо любій дружині Оксанці. Лікар сказав, що Віталій народився у сорочці: хоч і має множинні осколкові поранення ніг та грудей,і стан його нині важкий, але вже – стабільний. Вже переніс п’ять операції, а скільки попереду – невідомо. Роздроблену ступню правої ноги довелося відтяти. Стегнова кістка в апараті Ілізарова. Осколками, що прошили «бронік», розтрощило ребро, пробило легеню. Зараз лікарі намагаються її «розгорнути». Брат під’єднаний до апарату штучного дихання, з тіла виведені дренажні трубки. З пробитих грудей осколки поки не виймали, кажуть, у тому стані, в якому Віталя зараз, операція небезпечна. Хай окріпне! Брат мій по життю боєць, і я вірю, що він справиться, а допоможуть йому наша любов і підтримка. І, зрозуміло, золоті руки українських хірургів…

41-річного Віталія Карпова у рідному Краснопіллі знає кожен. Адже після закінчення Лебединського медучилища працьовитий, високий і ставний хлопець працював фельдшером у Краснопільському ФАПі, а медик у провінційній глибинці, як відомо, шанована людина. Втім, коли з’явилась власна родина, а з нею і батьківська відповідальність, роботу довелося змінити, бо медицина не давала гідного заробітку. Відтоді Віталій брався за усіляку чоловічу роботу: був і столяром, і слюсарем, і майстром на всі руки. Завжди доброзичливий, товариський, готовий прийти на допомогу. Не пив, не палив. Цінував родину: батьків, кохану дружину, донечку Аню й сина Тимоша, котрим зараз п’ятнадцять і дев’ять років.

Замолоду Віталій Карпов строкову не служив, але у 2015-му, коли гриміли бої під Дебальцевим, уклав контракт на службу в ЗСУ. У пекло війни, під Авдіївку, потрапив наприкінці 2016-го. Воював у складі легендарної 72-ї ОМБр, котру за небувалу стійкість окупанти прозвали «чорною бригадою».

3 лютого Указом Президента України ст. солдата Віталія Олеговича Карпова за виявлену стійкість в боях на Авдіївському напрямку нагороджено орденом «За мужність»

Із армійського донесення про бойові втрати, дізнаємось що 1 лютого 2017 р. під час обстрілу Авдіївки й передових позицій ЗСУ о 08.10 на спостережному посту біля позиції «Алмаз» внаслідок влучення в бруствер окопу ворожого заряду від «ВОГ-17» ст. солдат Карпов В. О. отримав численні осколкові поранення нижніх кінцівок, кілька його побратимів загинули. Армійські парамедики вивезли поранених до Авдіївської ЦМЛ, згодом до Покровського мобільного військового шпиталю і – до Дніпра.

Зараз Дніпровський шпиталь переповнений: щодня прибувають «борти» з важкопораненими. Зранені хлопці говорять, що гарячі бої під Авдіївкою не вщухають. Тому Віталія й інших поранених, «важких, але стабільних», щоб розвантажити палати в Дніпрі, доправиkи літаком до Київського шпиталю… ”

На Віталія Карпова чекають операції, тривале лікування, протезування й післяампутаційна реабілітація. Допомогти землякові ви зможете, перерахувавши гроші на картку його дружини:
ПриватБанк №4149 4996 4631 9150 – Карпова Оксана Миколаївна.

Джерело:

Краснопілля