Вiтa Ceмepeнкo: "Пpo Oлiмпiaдy пoки нe дyмaю"

Дзвінок застав найкращу українську біатлоністку за підсумками минулого сезону будинку у Сумах. Точніше – на лижній базі. Кімнатку, у якій Віта Семеренко, через брак кращого, і вважає своїм будинком.

– Прибиранням займаюся. Якихось серйозних питань мені вирішувати не треба, так, маленькі. Тому ті кілька вільних днів, які нам дали між зборами у Рамзау та Муніо, я проводжу з коханим чоловіком у Сумах. Також планую з’їздити у гості до батьків у Краснопілля. Про тренування, звичайно, не забуваю. Адже треба весь час підтримувати форму.

– Не шкодуєте, що продовжили собі сезон, прийнявши запрошення на міжнародний турнір пам’яті Віталія Фатьянова на Камчатці?

– Ні. Ми були просто у захваті і від того, як нас зустрічали, і від самих змагань, і від місцевої природи. Я зайняла шосте місце у спринті і стала четвертою у переслідуванні. Чим нагороджували – не скажу: це секрет. Ми їхали туди на особисте запрошення віце-президента Союзу біатлоністів Росії – Алєксандра Тіхонова. Крім цього, дуже хотіли подивитися Камчатку. Відвідали з екскурсією джерела. Я вже побувала у багатьох місцях, але нічого подібного у своєму житті не бачила.

– Після закінчення сезону Ви з сестрою відпочивали одна від одної чи й відпустку також провели разом?

– Ми вчотирьох з нашими чоловіками їздили у Єгипет. Розсталися лише, коли Валя та її чоловік Олексій Прохор відпочивали у Трускавці. Я цей час вирішила провести вдома з батьками. До того ж їздила разом з чоловіком на матчі в Росію, він грав за Бєлгородську область. Уболівала і переживала за нього, так само, як він за мене під час зимового сезону. Я, звичайно, у всіх тонкощах футболу не розбираюся, але намагаюся вникати потихеньку. Дуже цікаво.

– Минулого сезону Ви зібрали повний комплект нагород Кубка світу: друге місце у спринті у Хохфільцені, перше – в естафеті в Оберхофі і третє в індивідуальній гонці у Ванкувері. Який з успіхів вам найдорожчий?

– Кожна успішна гонка приносила задоволення. У Хохфільцені було незвичайне відчуття радості, все-таки я вперше сама піднялася на п’єдестал пошани Кубка світу. В естафеті ми піднялися на перше місце після дискваліфікації російської збірної, але це сталося тільки у протоколі. Повторне нагородження не проводили. У Ванкувері мені дуже сподобалася атмосфера. Я себе там затишно відчувала.

– Досить високе одинадцяте місце, яке Ви зайняли у чистому ході по дистанції, пояснюється саме цим, або ж Ви просто підійшли у відмінній формі до етапу Кубка світу в Канаді?

– Мені гріх було скаржитися на свою форму в той момент. А траси, як мені здається, скрізь однакові, коли самопочуття хороше.

– А якби Вас попросили згадати початок спортивної кар’єри і допомогти на Олімпіаді лижній збірній, як свого часу Олену Зубрилова?

– Попросили б – допомогла з великим задоволенням. Взагалі, поки планів не будую на Олімпіаду. Я, звичайно, вважаю, що все в руках людини. Але від долі теж багато залежить.

– Ви якось сказали, що тринадцятий стартовий номер приніс вам удачу в одній з перших гонок минулого сезону в Естерсунді. То, може, і потрапляння у “чортову дюжину” у загальному заліку було теж на фарт?

– Може, й на фарт – подивимося. За минулий сезон я б собі поставила п’ять з мінусом. Мінус – за певні старти. Які саме, дозвольте не говорити. Я свої помилки знаю і сподіваюся їх виправити у цьому році.

– А якби у календарі змагань знову виявився корейський Пьонгчанг? Із задоволенням поїхали туди або ж з острахом?

– У мене залишилося приємне враження від Пьонгчанга. Був лише один мінус, що не залежав від корейців, це відсутність снігу. А взагалі на таке намагаюся не звертати уваги. Я хотіла показати свій найкращий результат на Чемпіонаті світу. І була зосереджена на перегонах.

– До місця проведення тренувальних зборів теж ставитеся байдуже чи все-таки переваги є?

– Мені однаково, де тренуватися. Головне, щоб були нормальні умови і хороша погода – без дощу. Щоб не на мокрий асфальт лягати, а на сухі килимки на сонечку. У всьому іншому мені абсолютно однаково – у Яблунеці ми чи у Тисовці, в Обертіллаху або Рамзау. Я почуваю себе комфортно у будь-якій країні, незалежно від мови спілкування.

– В останній гонці Чемпіонату світу у мас-старті ви вперше в кар’єрі пройшли без промахів всі чотири відрізки. І все-таки вирішили змінити зброю перед початком олімпійського сезону. Але ж кажуть: від добра добра не шукають…

– Мені і з тієї гвинтівки зручно було стріляти, і з цією – добре, не скаржуся. Ми з тренером прийшли до висновку, що зміна зброї необхідна. Гвинтівка, з якої я стріляла останні два роки, перероблялася з чоловічою. Її підпилювали і підрівнювали для мене. А тут з’явилася можливість зробити все з урахуванням моїх особистих вимог.

– У спорті вік спортсмена вимірюється олімпійськими циклами. Валя на одну Олімпіаду старша за Вас. Пам’ятаєте, у якому настрої сестра повернулася з Туріну?

– Валя розповідала, що перед стартом гонки практично всю ніч не спала. Сильно переживала. Все інше їй дуже сподобалося. Було цікаво стати частиною таких великих змагань.

– А хто з вас старший у житті? Григорій Шамрай каже, що досі не зрозумів, тому що ви весь час сваритеся?

– (Сміється) Я старша хвилин на десять-п’ятнадцять.

Анна Савчик, газета “Спорт-Экспресс в Украине”
Знайдено на сайті Чемпіон

Это же интервью вы можете прочитать на русском языке на сайте СПОРТ.com.ua.

Фото з сайту http://www.biathlon.com.ua

Джерело: http://www.biathlon.com.ua/photoshow.php?id=323&p=2145