Роздуми про логіку виживання та розвитку нації

Роздуми, викликані намаганням проаналізувати ситуацію, у якій опинилося Українське суспільство після двох  десятків років незалежності. Можливо деякі моменти будуть видаватися досить складними для сприйняття, але насправді нічого складного в них немає. Відразу скажу, що левова частка проблем України пов’язана з недостатнім рівнем розвитку національної самоідентифікації серед Українців - як почуття,як духовного стану.
Якісний розвиток будь-якої спільноти людей напряму залежить від індивідуального рівня розвитку кожного окремого суб’єкта спільноти. Поняття національної самоідентифікації являється, на мій погляд, ключовою ланкою у процесі розвитку будь-якої держави, народу.
З самого народження свідоме світосприйняття людини формується його оточенням. Спочатку найближчі люди формують первинні інформаційні стереотипи уявлень про світ, у який потрапила людина під час народження, потім суспільні виховні інстанції ,паралельно сім’ї, від дитячого садка до кладовища теж фурмують сприйняття дійсності у певній потрібній суспільному ладу площині на фоні постійного інформаційно - іделогічного впливу на свідомість.
Від ідентичного усвідомлення свого місця під небом у цьому світі кожного окремого суб’єкта спільноти залежить стан самої спільноти. Толерантне відношення між суб’єктами є запорукою злагоди, а сама толерантність можлива у ситуації усвідомлення єдиного національного коріння та високого рівня культури та освіти.
У кожної людини є певні ключові вектори світосприйняття, які створюють для неї відчуття сенсу життя. За вплив на ці вектори здійснюють постійну боротьбу різні суспільні формування, включаючи державні, громадські, релігійні. Вони перетворюють ці вектори на ланцюги, які можуть закріпити свідомість людини і відповідно її саму до певних стійких аксіом у світогляді.

Один з важливих векторів є ототожнювання людини з певною спільнотою за національними ознаками. Найвагомішою національною ознакою будь-якого народу є його мова. Мова, як інструмент мислення та спілкування можна зрівняти з суто технічним параметром - таким, як діапазон. Чим ширший діапазон застосування мови - наука, технології, мистецтво, культура, політика та інше, тим дана національна ознака становиться помітнішою, поважнішою авторитетнішою у світі і впливатиме на фактор самодостатності нації.
Чим же викликаний такий низький рівень національної самосвідомості? Глобальна радянська ідеологічна машина відстоювала концепцію канонічної та політичної території Росії.
За часів тоталітарної радянської системи саме поняття нація у свідомості суб’єктів великого і могучого ототожнювалася лише з поняттями "радянська" та "російська", при чому "російська" чомусь мала вищий пріорітет. Якщо уважно переглядати фільми радянських часів про другу світову війну, то відразу ріжуть слух такі фрази:"Русские наступают", - якщо діалог ведуть Німці, якщо діалог ведуть радянські люди, то обов’язково прозвучать фрази:"Русский солдат","За Россию..." і т.д. Національне самоусвідомлення не одного покоління народів СРСР формувалося з виключенням елементів національної самоідентифікації. Поступово формувалася єдина російськомовна спільнота народів, де говорити рідною мовою вважалося ознакою неповноцінності з точки зору культури, освіти, науки та інших напрямків суспільної діяльності. На генетичному рівні відбувалося перепрограмування національної самосвідомості у бік російської, хоча мала би бути радянська самосвідомість на першому місці. Принижені народи-сироти мали відчувати батьківське плече "старшого брата" і постійну підтримку кращих синів того чи іншого народу, яких той же брат поставив у ранг васалів. Ось кілька днів назад, під час розмови з одним чоловіком почув таку фразу:"Да...! Шевченко действительно гений. Сумел в своих произведениях так отразить украинскую действительность, что их актуальность сохраняется и сохранится на века... Но если бы его не вытащили из крепостного дерьма представители русской интелегенции, кто бы о нем знал?".
У мене відразу виникло питання, а хто ж у це кріпосне лайно закинув український народ? Чи Україна мала кріпосний лад до переходу під протекторат східного сусіда?   Спочатку ми вас опустимо в лайно, а потім зробимо "великую милость" і достойних будемо по одному "спасати" з цього лайна, при цьому ви повинні бути вічно вдячними за таке спасіння.
Взагалі виникає логічне питання, чи була Україна взагалі за весь час співіснування дійсно рівноправним партнером для Росії, чи була справді братньою республікою?
Можливо, скоріше навіть так, але на рівні простих людей, а не на рівні державних державної внутрішньої політики.
Україна на початку довгого шляху до самодостатності. Самодостатність формується через відновлення аутентичних національних традицій та їх розвитку по принципу - оживе коріння, оживе й насіння.
Коли держава стане самодостатньою?
Роздуми політиків незрілої в національному плані держави:"Під кого б  краще лягти (у зовнішній політиці)?","Як же власному народу краще закрутити гайки?"
Роздуми політиків зрілої в національному плані держави будуть, як Ви самі розумієте протилежні.      
Самодостатня нація здатна мати національних лідерів, які будуть на політичному рівні відстоювати національні інтереси, дбати про свою державу, про народ. Національний лідер не буде ставити під сумнів доцільність застосування рідної мови свого народу на державному рівні, чи на міжнародному.
Логіку крилатого вислову:"Маємо те, що маємо" - одного з керманичів України часів незалежності дуже важко зрозуміти однозначно з точки зору того, що ми маємо сьогодні, але ми точно можемо констатувати такий факт, що політичний бомонд України не можна назвати зі знаком рівності національним бомондом. Взагалі сучасний український політикум не дуже відзначається однозначністю, але цілком прогнозований і піддається аналітиці. Але дійсно -що ми маємо на сьогодні? Питання доречне, відповіді відомі. Чому так сталося - теж зрозуміло. Далі класичне питання - що робити?