Категорія: Ушкалов Леонід

    Любов до небошкряба Про комедію, яка ніколи не йшла на сцені Улітку 1923 року один із найгеніальніших українських поетів ХХ століття Павло Тичина, прибувши до тодішньої столиці України Харкова на посаду співредактора щойно заснованого часопису «Червоний шлях», трохи розгублено запитував: «Харків, Харків, де твоє обличчя?». Гадаю, якби він писав свій тетраптих «Харків» десь років через п’ять, скажімо, наприкінці […]

Оле–оле–оле–оле! Література і футбол «Товаришу! Чи граєте ви у футбол? — із захватом питав свого читача Юрій Смолич у «Наших тайнах». — У футбол треба грати неодмінно. Це прекрасний спорт. Він виховує завзяття до боротьби, відважність, меткість, кмітливість, наполегливість. Він гартує і дух, і тіло… Він гартує людину на все її дальше життя». Колишній лівий інсайд Смолич знав, що каже. […]

      Там, де кінчається українська література Коли я бачу колишній письменницький кооператив «Слово», на пам’ять мимоволі спадають рядки з поезії мого старого знайомого Сергія Жадана «Кінець української силабо–тоніки»: в цьому будинку вони колись і жили бачиш ось там на рамах ще рештки червоної фарби лущаться з тих часів хтось вигадав їх поселити в одному домі щоб чути було […]

    Продовження спогадів Юрія Шевельова Про легенду харківської філології Юрія Володимировича Шевельова я почув іще студентом–першокурсником 1977 року, коли його ім’я в Україні було суворо заборонене. Федір Пилипович Медведєв, який читав нам «вступ до спеціальності», одного разу на лекції сказав: «В академіка Булаховського було троє видатних учнів: перший — Іван Костьович Білодід, другий я…» Професор на мить замовк, якось […]

    Інопланетяни Балада про вулицю Сумську Мій рідний Харків не можна уявити без Сумської. На перший погляд — вулиця як вулиця, та є в ній своя особлива принада. Недаром же писав колись рвійний панфутурист–екструктор Нік Бажан Аркадієві Любченку: «Я вже встиг так занудьгувати за Харковом, що мені й вночі сниться, ніби я по Сумській ходжу. От іще де сірозелена […]