Категорія: Ушкалов Леонід

    Вибори в дзеркалі української класики Надворі осінь. Небо високе–високе та ще й якесь дивовижно блакитне. Земля потроху вбирається в золото. Засмаглі люди на вулицях. Запах антонівських яблук у повітрі мегаполіса. Життя наче трохи втомлене своїми барвами, своїм багатством. Тепер воно плине спокійно, розмірено, широко. Якби не чергова передвиборча кампанія, то тільки й думай собі про вічне. Хоч, зрештою, […]

До історії українського екзистенціалізму Слова, що стали назвою мого сьогоднішнього «уроку літератури», я запозичив iз роману чудового французького письменника Бориса Віана «Піна днів». Цей роман побачив світ рівно за десять років до того, як я народився, — у 1946–му. І в ньому Віан весело сміється зі свого старого друга Жана–Поля Сартра, змальовуючи його в образі Жана–Соля Партра. Ось цими словами, […]

Трактат про помилки та інше Людині, мабуть, на роду написано помилятись. І коли я малим робив щось не до ладу, а потім переживав, моя бабуся казала: «Ну чого ти? Кінь на чотирьох, та й то спотикається». Тому я навіть не знаю, чи є на світі хоч одна книжка, в якій не було б помилок. Пам’ятаєте анекдот про те, як ретельні […]

    Особливості національного сміху В есеї мого сина Сашка «Харків: фабрика футболу», який напередодні фіналу «Євро–2012» побачив світ в українсько–польській антології «Тотальний футбол», є така жанрова сценка. Харків. Південний вокзал. Друга ночі. Сашко сідає в плацкарт транзитного потяга «Астана — Київ». На дверях заспаний казахський провідник довго крутить туди–сюди його квиток. «А фотографія де?» — нарешті питає він. «Про […]

    Навряд чи помилюся, коли скажу, що вино й поезія — речі нероздільні. Точніше, вино — то справжня «кров поезії». Воно означає тут геть усе: Бога й диявола, душу й тіло, любов і ненависть, пам’ять і забуття, а ще — насолоду, дружбу, гріх, жертовність, свободу… Що таке наповнений по вінця келих? Ясна річ, — повнота буття, п’янка любов. А […]