Нaшa pятiвниця
Вже котру добу на вулиці господарювала заметіль. Вітер кружляв понад хатами, жбурляв холодним снігом, заглядав у кожну шпаринку, замітав дороги і маленькі стежки, вкриваючи все навкруги білим покривалом. Небо було сіре і похмуре. На землю поволі спускалися сутінки. Тиха, безлюдна вулиця готувалась до сну. Тільки одинока постать кудись поспішала по майже невидимій доріжці. Зупинялась, відвертаючись від пронизливого вітру, а потім знову йшла, важко переступаючи в глибокому снігу.
Чи часто ми замислюємося над тим, для чого прийшли у цей світ? Хтось починає думати про це, проживши половину свого життя, хтось зовсім над цим не замислюється, пливучи за течією життя, а хтось з дитинства впевнено йде до своєї мети, сіючи кругом себе добро, примножуючи любов, щедро даруючи людям тепло свого серця.
Господь створив людину на добро, дав кожній талант, аби вона змогла реалізувати себе в цьому житті. Кожен із нас обирає свій життєвий шлях, і тільки від нас залежить, якими ми будемо – добрими чи поганими, що принесем у це життя, який слід залишимо після себе після завершення нашого земного буття.
Є в нашому селищі жінка, яка ввібрала в себе всі найкращі людські якості, яка використала даний їй Богом талант, і примножувала його з кожним днем. Мабуть немає в нашому селищі людини, якій хоча б раз не доводилося з нею спілкуватися. Адже це – наш сімейний лікар, людина з великої літери – Дяговець Галина Григорівна. Народилася вона в мальовничому селі Мала Рибиця. В дитинстві, як і всі діти, ходила до школи, сумлінно навчалася різним наукам, але завжди мріяла стати лікарем. Закінчила школу, вступила до інституту. У 1983 році, після закінчення навчання, приїхала за направленням до нашого селища. Тут знайшла свою долю, та так і залишилася працювати 34 роки промайнуло з тих пір, як вона вперше ступила на поріг Угроїдської лікарні, нині амбулаторії. Молода, вродлива, тендітна, але наполеглива і працьовита.
Г. Г. Дяговець з колегами
Минали зими, спливали весни… Рік за роком, вона сумлінно працювала, всі свої сили, все своє відкрите серце віддавала людям, щедро ділилася своєю добротою, вмінням заспокоїти, порадити, допомогти. Жителі селища вже так звикли до неї, що навіть уявити не можуть, як можна жити без нашої рятівниці.
Струнка, гарна, розумна, вихована, скромна, має добре і щире серце – ось тільки маленька частка тих якостей, якими Господь щедро наділив цю чудову жінку. Завжди усміхнена, привітна, допоможе, заспокоє, порадить. Я ніколи не бачила, щоб вона гнівалася. Засмучувалася, коли були якісь проблеми, але ніколи не гнівалася. Вона ніколи не нарікала на долю, хоч життя приносило їй і біль, і смуток. Просто кожного дня робила свою справу. Вона не любить гучних промов, не чекає подяк. Для неї найбільшою подякою є врятоване життя.
Кожного ранку Галина Григорівна приходить сюди, до Угроїдської амбулаторії, одягає білий халат і починає прийом пацієнтів. Лагідна, усміхнена, терпляче вислуховує кожного хворого. Розпитує, радить, заспокоює. Інколи хворих приходить аж надто багато, особливо взимку. Кожного треба вислухати, для кожного треба знайти саме ті слова, які підтримають, які не дадуть людині занепасти духом, допоможуть швидше подолати хворобу. Одному поміряти тиск, другому поставити крапельницю, а комусь терміново зробити ін’єкцію, щоб втамувати біль. Часто навіть пообідати немає коли. А ще ж писанини скільки! Картки, звіти, обліки …
Доводиться затримуватися до пізнього вечора, допоки не пролунає тривожний дзвінок, і хтось у телефонній трубці схвильовано скаже: “Допоможіть!”. Без вагань вона відкладає свої записи, які часто доводилося дописувати вже дома вночі, і вирушає на допомогу. Інколи доводиться ходити пішки по всьому селищу і в дощ, і в спеку, і в заметіль… Вона ніколи не залишить людину без допомоги. День, вечір чи ніч, вона поспішає на виклик. Адже знає, що десь там, у чиїйсь хатині, горить світло, там біда,там на неї чекають…
Є люди, немов промінчики. Де вони з’являються, розсіюється пітьма, з’являється світло і надія. Ці люди наділені безмежною любов’ю, в них стільки тепла і доброти, що, здається, вони зможуть обігріти собою весь світ. Ось така вона, наша Галина Григорівна – наш промінчик, наша рятівниця.
Спасибі Вам, дорогий наш Лікарю, за ваше тепло, за вашу нелегку працю, за щире, відкрите серце, за врятовані життя. Низький уклін Вам від жителів усього нашого селища. Нехай Господь береже Вас від усіляких негараздів, нехай пошле Вам міцного здоров я та довгі і щасливі літа. Нехай Ваші очі завжди сяють від щастя, а серце ніколи не знає смутку…
Дарія КОРНІЄНКО, смт Угроїди.
Інф. “Перемоги”
http://krasnews.at.ua/news/nasha_rjativnicja/2017-03-11-7496