ПOEТ, XУДOЖНИК З CЛAВГOPOДA

Про Петра Максимовича Соколова (Соколенка) не знайти в енциклопедичних словниках, рідко можна зустріти в мистецтвознавчій літературі. А він жив, творив, свого часу приятелював з Тарасом Шевченком. Та краще прослідкуймо за шляхом нашого пошуку.

… У нарисі «Невідомі творці», який уперше надруковано 1892 року у львівському журналі «Зоря», Павло Арсенович Грабовський писав: «В Охтирському… повіті стрів я в кінці 70-х років цікаву людину – старого маляра… То був колись кріпак князя Голіцина; з малих літ пан відвіз його до Петербурга, як способного хлопця учитись малярству заради панських потреб… Він був в Академії художеств, водив знайомство з малярами-худогами і знався з нашим славним Шевченком. На спогад тих взаємин у нього осталася навіть парусова жилетка Шевченкова, – я, власне, бачив її, бачив на ній невеличку печатку незабутнього Тараса: червоний обідець, а всередині – ініціали: «Т. Ш.»… А що найцікавіше для нас – він складав українські пісні, під час доволі гарні».

П. А. Грабовський не називає ім’я свого нового знайомого. А так хочеться дізнатися про цього поета і художника! Та ось, у журналі «Киевская старина» кінця 80-х років знаходимо повідомлення про те, що в Тростянці мешкає дружина художника П. Соколова, який перебував у добрих стосунках з Т. Г. Шевченком. Висловлюємо думку, що це одна і та людина, про яку писав Павло Арсенович. Адже на той час інший митець, що знався б з Кобзарем, у цьому місті не проживав.

Тарас Шевченко та Григорій Честахівський. 1860.

Та найповнішу відповідь на наше питання дає художник Г. М. Честахівський, який став щирим приятелем поета в останні петербурзькі роки його життя. У спогаді («Зоря», 1895, №5) він розповідав: «Кобзар Тарас Григорович Шевченко якось дуже бідкався, що не збреде натурщиці для парсунку виду козацької вроди.
– А постривайте, батьку, я понишпорю, чи не надибаю де гніздечка, щоб підібрать орлицю…
– Будь-ласка, сердешно вас прошу, поклопочіться, як мога, бо мені дуже, дуже треба.
Я пішов до знайомої сім’ї української і почав благати жінку Горпину, рідну сестру українського маляра Петра Соколенка, щоб вона сама, а коли хоче, то ще з ким небудь, повела свою сестру Одарочку в Академію, до батька Тараса – звести її вид на папері. Горпина Соколиха не знала як се діло укокобити і каже: «Я не знаю, треба спитатися у братів, що вони скажуть». А брати тоді пробували в Україні, в Славгороді».

Сестри довго вагалися, нарешті дали згоду. «…У суботу Одарочка прийшла додому від модниці французки, з своєю заміжньою сестрою Горпиною і родичем, жонатим чоловіком архітектором Хижняком, ранком, в десятім часі, чорнява сімнадцятилітня Одарочка – в білій чохлатій сорочці з червоною стьожкою, кісниках і головка квітами заквітчана, як маківка на городі, опинилась – зацвіла в Кобзаревій майстерні…

У понеділок я навідався до Кобзаря… Він, як орел крилами, ухопив мене дужими руками і придавив до своїх дужих орлиних грудей:
– Спасибі тобі, мій голубе сизий…
– А за віщо се, батьку?
– Учора у мене був великий день в перший раз після того, як вигнала мене лиха доля з України… Учора я так зрадів, звеселів, обновивсь серцем… наче важке тягло з грудей зсунулось. Десять років просидівши в Оренбурзі, наче в густім тумані, в кайданних мурах, не бачив сонця, ні живої людини, а вчора несподівано – чорнява Одарка, як маків цвіт на сонечку, загорілась на моїх очах, і як те сонечко ясне засвітила мої очі, просяяла… Ненька Україна тхнула мені серце теплим, легким духом, пахучими нивами, запашним квітом вишневих садочків, трави зеленої, як побачив рідною свою людину, почув рідну мову. Ох, боже мій, коли б скоріш літо, помандрую на Вкраїну, дуже закортіло! Де ви й видрали цю маленьку пташечку?

Я розповів, що вона кріпачка, вся сім’я і весь її рід – кріпаки князів Голіциних. Брати, наче з води виросли, як один, хороші на виду. Федір – кухарем, Микола – панькає коло князя, чистить чоботи і всяке збіжжя, а Петро – маляр, попихач усяких відбутків у княгині. Я розповів, а Кобзар тихесенько ходив, трошки похило, вздовж майстерні, в бархатних чоботях і кобиняці козацькому. Густі брови його осунулися, наче темна хмара, холодно насурмила очі.. Промовив: – горе-горенько в світі, лишенько тяжке, яке добро гине і нікому рятувати».

«Дві дівчини»

Під час роботи над офортами і малюнками-ескізами «Дві дівчини» і «Русалка», для яких позувала Одарочка, Тарас Григорович Шевченко познайомився і з Петром Максимовичем. Між ними встановилася дружба. Це відноситься до кінця 50-х років 19 століття. Соколов в цей час зазнав впливу Кобзаря, він став відвідувати лекції в Академії художеств, створив кілька малюнків, на яких зображений поет. Вони здебільшого в академічній квартирі Т. Г. Шевченка. Серед них – «Шевченко дарує Буквар», «Учні Шевченка переписують його Буквар» та інші.

«Русалка»

Тарас Григорович люб’язно подарував своєму новому знайомому «Кобзар» з дарчим написом. Збереглися спогади про те, що копію з картини К. Брюллова «Осада Пскова» для Стрельникового палацу знімав у стінах Академії мистецтв під наглядом Шевченка. Крім того, наш земляк виконував роботи на замовлення, малював картини і портрети, працював в Петербурзі над розписами Ісааківського собору.

«Русалка»

Петро Максимович в цей час пише вірші. В одному з них, автобіографічному, «Тростянець» він пише:
За уроки товкли в боки
І за чуб ловили.
Отак, братці товариші
Ми колись тут жили.

Його пісню «Прощання» знав навіть П. А. Грабовський.
Прощай, Славгород, рідненький,
Прощай, дівчинонько, –
Прощай, сад мій зелененький,
Прощай голубонько!.. –
Так розпочиналася вона.

П. М. Соколов взяв активну участь у похоронах Тараса Шевченка. Він навіть робив малюнки могили поета на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

Така історія знайомства нашого земляка П. М. Соколова з Т. Г. Шевченком.

Плідно попрацював у справі дослідження цих відносин колишній директор Сумського художнього музею Никанор Онацький. Він познайомився з учителем Ю. Миргородським, який знав дочку Петра Максимовича, а невдовзі обоє вони побували в гостях у Марії Петрівни. У неї Никанор Харитонович виявив «Кобзар» з дарчим написом Шевченка, декілька картин, портретів, виконаних Соколовим.

Цікаво буде читачам познайомитися з життєписом Петра Максимовича Соколова. Він складений на основі наших пошуків.

П. М. Соколов народився 13 червня 1827 року в с. Славгород в родині кріпака князя О. В. Голіцина. Через 6 років він переїхав до маєтку, що знаходився у Тростянці. Тут Петро навчається в попа, починає малювати, а невдовзі його відправляють на навчання до Петербурга. В 50-60 роки він проживав на Василівському острові столиці у 2 лінії в домі Кречко, №33. 19 грудня 1860 року художника звільнено з кріпацтва. Після смерті Кобзаря він одружився з землячкою Марією Григорівною Баландіною.

У 1866-му родина Соколових повернулася до Тростянця. Тут, 13 лютого 1887 року Петро Максимович помер.

Знайомство з П. М. Соколовим, його сестрою Одаркою надзвичайно зворушило Шевченка, посилило його бажання швидше відвідати Україну. Для нас відрадно те, що цими людьми були наші земляки.

О. КОЗИР.
Газета «Перемога» 20 лютого 1975 року.