Нe тiльки жмeнькy cивoї зeмлi Людинa зaлишaє пicля ceбe…

Що я знаю про Миколу Данька? Саме цим питанням задався, коли вирушав до Славгорода на заходи, присвячені його 85-річчю. Мабуть те, що і всі: наш земляк, уродженець славного села, поет, літератор, перекладач, журналіст. Прочитав його вірші і зрозумів на свій сором, що практично не знаю про нього нічого, відтак того дня заново відкривав для себе цю людину нелегкої долі.

У кожного покоління, епохи були і є свої герої та антигерої. Спочатку інакомислячі всіляко переслідувались, пройшли десятиліття, і вже називатися «дисидентом» ставало навіть модно, адже, як не дивно це звучить, це відкривало багато перспектив у політиці, надавало можливість для кар’єрного росту. Та це в жодному разі не стосується Миколи Данька, людини, яка стала уособленням історії українського народу, істинного патріота, одного з лідерів Українського руху опору в Сумах 70-80 років, пам’ять якого ми вшановували цими днями.

За життя Микола Михайлович не нажив великих статків, та все ж він був багатою людиною, адже мав багато друзів, товаришів за переконаннями, які, не дивлячись ні на що, пишаються тим, що були знайомі з ним. Цього спекотного травневого дня вони теж прибули до Славгорода, аби поділитися своїми спогадами про М. Данька, донести маловідомі сторінки з його біографії та ще раз наголосити, що нам і справді варто ним пишатися.

Серед гостей голова Сумської організації Національної Спілки Письменників України О. В. Вертіль, почесний голова цієї організації О. П. Столбін, член Національної Спілки Письменників України В. П. Скакун, журналіст, місцевий краєзнавець О. В. Козир, двоюрідний брат поета М. І. Данько, журналіст, меценат В. А. Коломацький, який прибув з Торонто (Канада), голова обласної організації Конгресу Української інтелігенції В. П. Казбан, голова Сумського відділення Національної Спілки кобзарів України, заслужений діяч мистецтв України М. Г. Мошик, завідуючий музею освіти і науки Сумської області А. М. Близнюк. Саме на їх спогадах і вирішив побудувати цей матеріал і буду дуже радий, якщо ви теж разом зі мною відкриєте для себе поета, земляка Миколу Данька.

Як сказав, виступаючи перед присутніми, заступник голови Краснопільської РДА Ю. А. Яремчук, коли подивитись на життєвий шлях М. М. Данька, в яких умовах ця людина творила, то можна зробити висновок, що в нього було два виходи: змиритися з тим режимом, обрати спокійне, забезпечене життя і пливти за течією. Інший – відстоювання власних принципів, нести людям правду. Але тоді треба бути готовим до приниження, утисків, і Микола Данько обрав саме це.

– На моїх очах склалось літературне життя цього поета, – розповідає почесний голова Сумської організації Національної Спілки Письменників України О. П. Столбін. – Пригадую, як у 1965 році приїхав у видавництво «Молодь» зі своєю першою книгою і на стенді побачив першу збірку віршів Миколи «Зоряне вікно». Це мене приємно вразило, бо видати тоді книгу у республіканському видавництві було великою подією. Я випросив один примірник тієї книжечки, приїхав до Сум, знайшов Миколу Данька, поздоровив. Ми ходили Сумським парком і Микола читав мені вірші, які не увійшли до збірки.

За словами Олексія Петровича, то була чудова поезія і його щиро дивувало, чому ці вірші не надруковані? «Цю збірку і так тримали у видавництві кілька років, бо у моїх віршах, бачте, немає жодного хвалебного рядка про партію і Леніна. Добре, хоч це надрукували» – пояснив М. Данько. А згодом у харківському видавництві «Прапор» вийшла збірка «Червоне соло» і відразу стала подією в культурному житті Сумщини. Але через кілька днів книжка зникла з усіх книжкових прилавків.

– Виявляється, у Харкові під час наради з ідеологічних питань один з партійних високопосадовців у своєму виступі згадав Миколу Данька, як людину, що заряджена чужою ідеологією, а видана ним книга тхне українським буржуазним націоналізмом, – розповідає О. П. Столбін. – І тут пішло-поїхало. Почали організовувати збори на підприємствах, установах і навчальних закладах, на яких з Миколи цілеспрямовано робили «ворога народу». Напередодні він подарував мені цю книгу, яку із задоволенням перечитував безліч разів і нічого ворожого там не знайшов.

То яку ж тоді крамолу вбачили у віршах Миколи Данька партійні чиновники? (читайте http://krasnews.at.ua/news/urij_carik_pro_poeziju_mikoli_danka/2011-05-27-1001 )

Коли постало питання про створення на Сумщині обласної письменницької організації, першу кандидатуру, яку запропонував О. П. Столбін в обкомі, була кандидатура Миколи Данька, але там про нього навіть слухати не захотіли.

– Його кандидатура, звісно ж, не пройшла, – розповідає Олексій Петрович, – Але зв’язки з Миколою я ніколи не поривав, часто з ним зустрічався і просив лише одного – не опускати рук і писати, писати, писати…

Тринадцять років дружби зв’язували з М. Даньком і голову Сумської організації Національної Спілки Письменників України О. В. Вертіля. Вони були сусідами, друзями по перу.

– Це була унікальна людина, інтелігентна, ерудована, вихована, культурна. Після спілкування з ним наче духовні крила з’являлися, – згадує Олександр Васильович. – Він ніколи не давав порожніх обіцянок, а був конкретним, чесним і принциповим. Коли М. Данько говорив, що любить Україну, він не лукавив жодним словом. Це саме той зразок, який повинен слугувати нам за приклад: не бити себе в груди, не галасувати, а любити свою країну тихою, вірною і вічною любов’ю. О. В. Вертіль впевнений, що ім’я нашого земляка навічно вписане в історію Української літератури. За його словами, сьогодні в Києві в ряді видавництв, зокрема у видавництві Йосипа Зінкевича «Смолоскип», вже цікавляться творчою спадщиною Миколи Михайловича, а отже є сподівання, що незабаром світ побачать його збірки.

Свої спогади про М. Данька і у журналіста, колишнього редактора нашої районки, краєзнавця О. В. Козиря.
– Моє знайомство з Миколою Михайловичем зав’язалося, коли я почав працювати в редакції «Перемоги», – розповідає Олександр Васильович. – В той час в районці працював один з товаришів М. Данька Олександр Маркович Шкиря, звісно, ми зазнайомились. Коли Микола Михайлович їхав до свого рідного села, він обов’язково зупинявся в Краснопіллі, спілкувався з молодими літераторами, журналістами, давав їм поради, настанови. Він завжди линув до Славгорода, яке вважав столицею свого таланту. Тож я переконаний, що всім нам треба пишатися такою людиною, яка дала багато для розвитку нашої літератури, мистецтва.

Зрештою, саме наявність справжніх друзів допомагала М. Даньку хоч якось зводити кінці з кінцями під час його перебування практично під «домашнім арештом», хоча й сам він не цурався жодної роботи, навіть працював вантажником. Серед тих, хто неодноразово протягував йому руку допомоги були В. П. Скакун, який на той час працював на обласному радіо, близький друг, нині голова обласної організації Конгресу Української інтелігенції В. П. Казбан.

Того дня на подвір’ї Славгородської школи лунало не лише багато віршів М. Данька у виконанні заступника директора з виховної роботи, місцевого краєзнавця Г. П. Махортової та її вихованців.

Так, кобзар, заслужений діяч мистецтв М. Г. Мошик, який теж свого часу був знайомий з М. Даньком, вже не один рік перекладає його вірші на музику і одну з пісень виконав на цьому заході. За словами Миколи Григоровича, вірші нашого поета добре лягають на музику. Зараз кобзар готує цикл пісень-шістдесятників, куди окрім віршів Семенюти, Симоненка увійдуть і поезії Миколи Данька.

Слід відмітити, що того дня у Славгородській школі відбулося ще дві знакові події. По-перше, тут відкрити пам’ятну дошку, яка свідчить, що тут колись навчався поет. Цю місію виконали директор цього навчального закладу В. І. Муквич, заступник голови Краснопільської РДА Ю. А. Яремчук та двоюрідний брат М. Данька Микола Іванович, який нині мешкає в Харкові.

Після цього бажаючі відвідали музей історії села, де нещодавно відкрили куточок поета. Як виявилося, на музей чекало багато приємних сюрпризів. Перший зробив Микола Іванович Данько, який передав музею фотоальбом із знімками свого двоюрідного брата, його товаришів, родичів.
– Я вдячний вчительському колективу, односельчанам, всім землякам, що вони пам’ятають про Миколу, – ледь стримуючи сльози, промовив чоловік. – Він дуже любив рідне село. Коли доводилося бувати у нього вдома, він мало розповідав про себе, а все розпитував, як там Славгород, які новини. Тож вірю, що в цьому музеї завжди буде людно.

Не з порожніми руками прибув до Славгорода Василь Анатолійович Коломацький, який нині мешкає в канадському місті Торонто, хоча свого часу закінчив одну із Сумських шкіл. Його батько товаришував з Миколою Даньком, та й сам Василь був частим гостем в квартирі Миколи Михайловича. Так з’явилися письмові спогади про ті зустрічі під назвою «30 годин на неокупованій території» (прочитати їх повністю можна у нас на сайті). Після смерті Миколи Данька, родина Коломацьких викупила у його родичів частину речей, деякі з них пан Василь подарував музею. Це, зокрема, портрет Шевченка, який висів над ліжком поета, а також так звану «сурму свободи», яка також прикрашала одну із стін квартири М. Данька.

У нас залишилось дуже багато книг з унікальної колекції М. Данька, одну з них хочу сьогодні подарувати музею. Як казав колись Микола Михайлович моєму батькові, це найцінніша книга в його колекції. Це третє видання першої збірки О. Олеся “З журбою радість обнялась”. Це видання зроблено у Відні і є припущення, що книга вийшла під час Української народної республіки у 1918-1919 р.р. Таких книг залишилось дуже мало і невідомо, як вона опинилася у М. Данька, але для такого літератора не було нічого неможливого.

Взагалі Василь Коломацький не приховував свого захоплення, що в селі існує такий музей, тож він висловив готовність і надалі співробітничати з ним.
– Треба поповнювати музей, всіляко його підтримувати, адже, по суті, іншого подібного місця в області немає і навряд чи буде. У нас є портрет поета О. Блока роботи тещі М. Данька, тож привезу або його оригінал, або ж копію у натуральну величину, а ще картину художника-шістдесятника Сая, яка зветься «Єва», яка теж висіла в кімнаті Миколи Михайловича.
Ось таким насиченим видався візит до Славгорода – батьківщину багатьох відомих, героїчних і просто гарних людей, чільне місце серед яких займає самобутній поет Микола Данько. Людина, яка стала сильнішою за цензуру, систему, всілякі негаразди, і час над якою невладний.

О. МОЦНИЙ