Історія Краcнопілля
Виникнення Краснопілля пов’язане з будівництвом Бєлгородської оборонної лінії, призначеної для оборони південних районів Московії від Кримського ханства і Ногайської Орди. 1640 спорудили невеличкий острог — укріплення Краснопілля. Будували його й несли сторожову службу московити.
Починаючи з 1651 р., поселення швидко зростало — сюди переселилося багато селян і козаків з Правобережної України. За несення полкової та городової служби їм надавалось право займати вільні землі і без податку володіти ними.
Українські люди встановили в Краснопіллі принципи козацького самоврядування. Наприкінці 50-х років XVII ст. К. — сотенне містечко Сумського полку Слобідської України. Воєвода усунутий від адміністративної влади, його компетенція поширювалася лише на власне московських людей.
Розташоване поблизу відомого Сагайдачного шляху, який вів вглиб Московії по нових дорогах, що з’єднали Суми з Бєлгородом і Харковом, Краснопілля з часом набувало більшого оборонно-рубіжного значення.
Вже 1673 тут жило 1136 чол., а сама фортеця була значним укріпленням. Довжина стін становила 3294 сажені, над стінами здіймалися 2 вежі з воротами та 12 глухих веж, на випадок облоги існував таємний хід до річки Тонкої.
У розпорядженні козаків було 3 пищалі з запасом ядер.
Через 9 років Краснопілля майже повністю перебудували. Неодноразово Краснопілля зазнавало ворожих нападів.
Будинок культури
1659 кримські татари забрали в полон багато людей з Краснопільської сотні. Успішні військові операції татарська армія провела й 1663, 1668. У складі Сумського полку краснопільські козаки брали участь у битві з Гетьманом Петром Дорошенком під Чигирином 1677 та 1678, у Кримських походах Гетьмана Іоанна Самойловича 1687 і 1689, воювали проти Гетьманської України 1708-09 на боці московського князя Петра Романова.
Оборонне значення Краснопілля падає в першій чверті XVIII ст. в зв’язку з московськими анексіями земель на південь від міста. Звідси вибуває московський воєвода, припиняється догляд за укріпленням. 1718 в ньому вже не було ні війська, ні артилерії. До 1765 року Краснопілля залишалося сотенним містечком Сумського полку. Містечко мало свою символіку — прапор і печатку з гербом (у щиті — хрест із сяйвом, поставлений на півмісяці).
Після реорганізації Слобідських полків Краснопілля стало слободою, пізніше — волосним центром, з 20-х років XX ст. — центром району.
Основним заняттям місцевих жителів стає хліборобство, в меншій мірі — скотарство, бортництво, винокуріння. Переселенці з Задніпрянщини принесли сюди знання різних галузей народної творчості. Тут виник один з центрів кахляного виробництва на Слобожанщині. Великими землевласниками на Краснопільщині були Андрій та Герасим Кондратьєви, Василь Янгольський, Е. К. Петерс, К. і Ф. Вейссе.
В кінці XVIII ст. в Краснопілля з прилеглими населеними пунктами жило понад 2400 державних селян і близько 800 кріпаків. Через 60 років кількість державних селян збільшилася до 3560 чол., а кріпаків — до 836 чол. В 1886 р. тут жило 5656 чол., а в 1913 р. — 7468 чол. Економічному розвитку Краснопілля сприяла Бєлгородська залізниця, будівництво якої розпочалось в 1898 р. Перший потяг через станцію Краснопілля пройшов 2 серпня 1901 р. Село славилося своїми ярмарками, товари на які привозили з Сум, Курська, Рильська, Обояні.
Краснопілля постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР в 1932—1933 роках[3].
В часі нацистсько-радянської війни радянські війська відійшли з Краснопілля 15 жовтня 1941 року.
Поділитися в соціальних мережах
Автор публикации
